Про Івана Федоровича Драча

Розміщено Українська література в 25 февраля 2011

Іван Федорович Драч народився 17 жовтня 1936 року в селі Теліжин-цях Тетіївського району на Київщині. Найперший вірш семикласника Івана Драча було надруковано у районній газеті «Зміна» 8 травня 1951 року. Після закінчення середньої школи в Тетієві викладав російську мову та літературу в семирічці сусіднього села Дзвінячого, працював інструктором райкому комсомолу. Відбув трирічну службу в армії (1955 - 1958) і став студентом філологічного факультету Київського університету, який йому, вільнодумному студентові, не дали закінчити. П. Загребельний, що був тоді редактором «Літературної газети» (тодішня назва «Літературної України»), взяв його на роботу у відділ поезії.

Великої популярності І. Драч набув поемою «Ніж у сонце» (1961), яка була надрукована у «Літературній газеті» 18 серпня 1961 року з передмовою І. Дзюби. Першу збірку поезій видавництво «Радянський письменник» відхилило. Вона вийшла 1962 року у Держлітвидаві під назвою «Соняшник». У цій збірці поет зробив спробу модернізувати українську поезію, залучивши сучасну термінологію та реалії науково-технічного прогресу 1960-х років, і привернути увагу до простої людини з її щоденними потребами та проблемами.

Пізніше виходили збірки «Протуберанці серця» (1965), «Балади буднів» (1967), «До джерел» (1972), «Корінь і крона» (1974) (Державна премія України ім. Т. Г. Шевченка 1976 року), «Київське небо» (1976), «Дума про вчителя» (1977), «Шабля і хустина» (1981), «Драматичні поеми»  (1982), «Київський оберіг» (1983), «Храм сонця» (1988) та ін. Центральне місце у збірці «Храм сонця» посіла поема «Чорнобильська мадонна», в якій поет відгукнувся на жахливу подію 1986 року, що чорною плямою позначилася на всьому подальшому житті України. І. Драч, поєднуючи лірику, сатиру та гротеск, спробував осмислити моральні й суспільні причини та наслідки атомної катастрофи.

І. Драч закінчив Вищі сценарні курси в Москві, працював у сценарній майстерні кіностудії ім. О. Довженка. Він є автором кіносценаріїв «Криниця для спраглих» (1967) (прем’єра відбулася лише в 1986 році), «Камінний хрест» (1968) (за мотивами творів В. Стефаника), «Іду до тебе» (1970) (про долю Лесі Українки) тощо. За мотивами творів М. Гоголя І. Драч написав два кіносценарії - «Пропала грамота» (1971) та «Вечори на хуторі біля Диканьки» (1984).

З середини 1980-х років І. Драч обирається до правління Київської організації Спілки письменників України, пізніше - його головою. З 1989 року - голова Народного руху України, з 1990 - депутат Верховної Ради, з 1992 - голова товариства «Україна».

Про Івана Федоровича Драча останнім часом говорять більше як про політика і громадського діяча. В інтерв’ю до шістдесятиріччя поета журналісти дорікали йому за цей зв’язок, вважаючи, що це шкодить поезії. Але саме свідома громадсько-політична позиція автора у поєднанні з могутнім поетичним даром подарували читачеві поему «Чорнобильська мадонна».

Поезія І. Драча завжди відзначалася віддаленою асоціативністю, різким, ніби механічним поєднанням чуттєвої конкретики деталей із їх незвичним метафоричним наповненням, символізацією. Вже у перших частинах поеми зустрічаємо такі образи-символи, образи-картини: «паморозь сива бузку посивілого», «у рудому лісі, що сонця рудіший», «лічильник Гейгера пищить так потойбічно». Ці штрихи короткі, але точні, бо достатньо місткі, аби окреслити руйнівну силу вибуху, який несе смерть усьому живому. Кожен образ проводить цю думку по-своєму. У перших двох висловах трагічну картину створює повтор слів «сивий» і «рудий», досягаючи художнього ефекту: у читача складається враження насильства над природою, передчасного її вмирання. Певну роль відіграє і зіставлення рудого лісу і такого ж рудого сонця. Адже і там і там не може існувати життя. Таким чином, художній прийом несе певне смислове навантаження.

Однак не тільки зорові образи створює поет, щоб передати увесь трагізм того, що сталося. Радіація страшна ще й своєю непомітністю, коли тільки спеціальні прилади фіксують небезпеку. Метафорична конструкція «лічильник Гейгера пищить так потойбічно» максимально наближає реальний світ живих людей до світу мертвих. Поет сміливо вводить у мову вірша наукову лексику, найменування наукових приладів - «лічильник Гейгера», включаючи таким чином конкретну реальність у поетичний світ людських емоцій, які наділяють реальні риси символічним значенням. Це значення ще й підсилюється словом «потойбічно». Так народжується трагічний символ загибелі. І подібних символів багато в усій поемі.

Розкриваючи тему екологічної катастрофи, автор звертає увагу на етичну сторону подій. Не випадково в поемі з’являється біблійна символіка. Іван Драч подає чорнобильську трагедію через призму особистіс-них переживань, однак особистісне тут переходить межі «Я» і сконцент-ровує в собі ідею загальнолюдської трагічної долі. Як це вдається автору? За допомогою широкого спектра художніх засобів: метафоричності, побудованої на асоціативних зв’язках, гіперболізації максималістськи загострених почуттів, побудови фрази. Так, оригінальний рядок «О ноче, ночуй мене! Днюй мене, дню!» побудований із уживанням тавтології та граматично неузгоджених лексем. Цей прийом допомагає зрозуміти бажання ліричного героя повернутися до нормальних умов існування, психічної рівноваги. Але як фатум постає образ вогняного хреста - уособлення тотальної всеприсутності й невідворотності лиха: хрест - «на всі небеса». Епітети «пекучий», «палючий», «огнений» та метафора «Падає з нього огненна роса» розкривають шоковий стан людей, які опинилися в епіцентрі катастрофи, і навіть їх фізичні страждання.

Експериментуючи над формою, Іван Драч підпорядковує засоби художнього зображення головній думці - показати всесвітність трагедії, яка сталася в Чорнобилі, зрозуміти її як попередження зарозумілому людству, що, захоплюючись науково-технічним прогресом, забуває про обов’язок перед матір’ю-природою, про відповідальність перед Землею.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций