Сентиментально-ідилічне змалювання побуту, обрядів, природи України

Розміщено Українська література в 23 февраля 2011

Славну сторінку вписав в історію української літератури наш земляк Г. Квітка-Основ’яненко, по праву заслуживши визнання нащадків. Правдивий показ окремих сторін тогочасної дійсності, народний гумор, майстерне використання багатств народно-пісенної творчості забезпечили п’єсам Квітки широку популярність і довговічність. Із великим успіхом і досі проходять вистави «Шельменко-денщик», «Сватання на Гончарівці» в театрах нашої країни.

Знання життя, захоплююча манера оповіді, гумористичне забарвлення - все це робило твори Квітки-Основ’яненка зрозумілими всім. Українська проза як самостійний жанр не існувала, до того ж письменнику довелося йти неторованими дорогами. В основі мови Квітки-Основ’яненка лежать говірки Слобідської України. Бєлінський зазначав (у 1843 р.), що Квітка «має незвичайний талант розповідати різні старовинні перекази мовою легкою і зрозумілою простолюдинові».

У повісті «Конотопська відьма», гумористично зображуючи побут і управління козацької старшини ХVIII ст., письменник картає паразитизм, духовне отупіння старшини. У творі подаються реальні і фантастичні факти, сюжет створений на матеріалі живої дійсності, казкової фантастики, вірувань у нечисту силу, відьом.

Самодурство, хабарництво, жорстокість характерні для конотопського сотника Забрьохи і писаря Пістряка. Вони користуються необмеженою владою, чинять насильство над населенням. Ледачий Забрьоха без Пістря-ка-п’яниці «ні чарки горілки, ні ложки борщу до рота не піднесе; як Пістряк Ригорович сказав, так воно і буде…» Хіба не найвищий доказ «кмітливості» писаря його знаменита хворостина!

Пістряк справжній шахрай, підступний, лестивий у взаєминах з іншими, вміє використовувати своє службове становище. Та чого доброго можна чекати від безпробудного пияки? Саме він вчинив розправу над ні в чому не винними жінками, щоб виявити відьму.

Шукаючи власної вигоди, Забрьоха здатний на будь-який злочин, входить у змову з відьмою, готовий заморити голодом Конотоп, запалити його «з чотирьох кінців». Забрьоха примушує козаків замість служби обробляти його землю, поступово перетворює їх на своїх кріпаків.

Як і у «Вечорах на хуторі поблизу Диканьки» М. Гоголя, події в «Конотопській відьмі» переплітаються з фантастикою. Що тільки не витворяла Мотря Зубиха! Саме такою і була в народі уява про відьму. Про це можна прочитати в багатьох легендах. Навіть відношення до відьми після смерті було традиційним: «…зарили ниць у яму, прибили осиковим кілком та зверху і заклітили, щоб не скочила».

«Конотопська відьма» спрямована своїм просвітительським вістрям проти неуцтва, забобонності, бездуховного існування провінційного панства.

Повість «Конотопська відьма» - не тільки сатира на козацький старшинський устрій, а й твір, тісно пов’язаний із фольклором. Автор в основу твору поклав народне повір’я, майстерно поєднав реальність і фантастику.

Факти жорстокої розправи над людьми були зумовлені посухою, голодом. Люди у відчаї «відроджували» такі жорстокі звичаї, як топлення відьом. Якщо підозрювали жінку у відьомстві, то кидали її у воду: коли тримається на воді, не тоне, то вважали за відьму. Люди були переконані, що вода як елемент, освячений актом Божого хрещення, не приймає до себе нечистого, грішного. Саме гумор, сатира, сміх «Енеїди» відчутно вплинули на стиль повісті Квітки-Основ’яненка та на мову її героїв.

Комічним є прийом єдинопочатку, який ужитий автором із певною метою: він дає читачеві зрозуміти мертвотне, позбавлене всякої думки, існування конотопської верхівки.

У гумористичному плані повість описує ряд епізодів, зокрема, коли писар пропонує Забрьосі перелічити сотню козаків, на що останній відповів: «Еге, пане писарю! Я б, пожалуй, соблаговолив, так ліків більш тридцяти не знаю. Лічи сам і роби, як знаєш, ти на те писар; а я усе опісля підпишу, бо я на те сотник, щоб не лічити, а тільки підписувати». А коли писар не міг написати «лепорт», то вирішив зробити його з хворостини, на якій зробив сто зарубок (це означало, що в сотні сто козаків). Писар ніяк не міг пройти з цією хворостиною в сотникову світлицю і пропонує «або стіну протяти, або стелю підняти». Щоб внести в хату хворостину, писар переламав її і тоді ніяк не міг дорахуватись одного козака. «Се ти як переламав хворостину, так вона якраз на козакові хруснула. От ти, держачи її на дві половини, тим одного і не долічувавсь». Ось у цьому епізоді письменник висміяв безтолкового писаря, який хотів помститися сотникові.

Смішними є і самі прізвища героїв (Забрьоха, Пістряк, Халявський).

У гумористичному світлі письменник подає в повісті епізод про чаклування відьми Явдохи, коли пан сотник Забрьоха летів на днищі до Олени хорунжівни. Забрьоха з Конотопу під хмарами «полетів, мов ворона» на Безверхий хутір сватись до хорунжівни.

Смішним у повісті є епізод, коли відьму Явдоху катували, вона напустила ману на людей, і виявилося, що вони били не відьму, а колоду.

За допомогою сміху Квітка намагався висміяти бездарність адміністративного апарату, у своїй повісті письменник далі пішов по шляху зображення комічного, висміявши свавілля і самодурство козацької старшини.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций