Поєднання Котляревським традицій і нове бачення ролі театру, драматургії

Розміщено Українська література в 23 февраля 2011

І. П. Котляревський увійшов в історію української літератури як засновник нової української літератури, що заклав фундамент літературної мови на народній основі, справу якого розвинув і утвердив великий Шевченко. «Енеїда» І. П. Котляревського - перший твір нової української літератури. Які ж історичні передумови її появи?

І. П. Котляревському судилося жити на межі двох століть - ХVІІІ і ХІХ, які були багаті на різні історичні події, що мали велике значення в розвитку української нації. Передусім зруйнування царицею Катериною ІІ Запорозької Січі, позбавлення влади гетьмана і скасування гетьманства, а це означало, що наставали часи підкорення України Росією, період колоніального підданства, приниження української нації, занепад української культури.

У цей час у літературі триває розвиток барокової літератури, широкої популярності набуває бурлеск. А бурлескні жанри пов’язані з пародіюванням високої, урочистої тематики. Особливо зручною для бурлескно-травестійного пародіювання виявилась Верґілієва «Енеїда». У літературі це і період розвитку української поезії, застосування народної мови в літературі.

У 1775 року було зруйновано Запорозьку Січ. Козаки подались у мандри за Дунай, на Кубань. Волелюбні козацькі мотиви відображені в поемі «Енеїда» - творі про українське життя другої половини ХVІІІ - першої половини ХІХ ст. Письменник жив у цей період, знав відношення простого люду до цих подій, усвідомлював необхідність протистояти імперській політиці, підняти патріотизм свого народу. Це змусило поета переодягти своїх героїв. Хоч і були герої під масками троянців, але ні грецькі імена героїв «Енеїди», ні те, що Січ названа Троєю, не ввело читачів в оману - всі розуміли, про що і про кого йдеться:

Еней був парубок моторний І хлопець хоть куди козак…

А розділи, де троянці співають запорозькі пісні, де згадується про Гетьманщину - це нагадування народові про його славне минуле і заклик його відновити.

Отже, треба розглядати «Енеїду» у двох ракурсах: у першому - реальні мандри запорозьких козаків після зруйнування Січі; у другому - канва сюжету Верґілія. І як бачимо, виходячи зі змісту, перший домінує над другим, що дозволяє зробити висновок про те, що герої «Енеїди» І. Котляревського - це типи національних характерів, а конкретніше - як запорозьких козаків:

Так славнії полки козацькі Лубенський, Гадяцький, Полтавський В шапках, було, як мак, цвітуть.

«Енеїда» І. П. Котляревського - твір просвітительського реалізму, бо він обстоював життя суспільства на засадах природної рівності, справедливості, а не на засадах переваги сильного. А слова-вимоги Юнони:

Нехай поселить тут свій рід. Но тілько щоб латинське плем’я Удержало на вічне врем’я Імення, мову, віру, вид,

звучать дуже актуально і нині. Тож перечитайте «Енеїду» Котляревського - цю перлину і перший паросток нової української літератури, вершину досягнень української поезії травестійно-бурлескного характеру, в якій знайдете багато цінного про життя, культуру, традиції минулого нашого народу.

 «Енеїда» І. Котляревського - прекрасна і безсмертна перлина української літератури. Письменник не пішов сліпо за Верґілієм, а лише взяв канву з його твору, створивши на її основі цілком оригінальну поему. І. Котляревський у своїй поемі славить українське козацтво, підкреслює його героїзм і відданість всенародній справі, показує життя різних верств українського суспільства ІІ половини ХVІІІ століття. «Поема Котляревського,- писав М. Рильський,- самобутній і глибоко національний твір, де стародавніх троянців і латинян переодягнено в жупани і кобеняки українського козацтва ХVІІІ ст., в каптани й мундири тодішнього чиновництва, у підрясники й ряси «халтурного роду» - духовенство, де широким пензлем змальовано побут тогочасного панства, що замінило собою Верґілієвих олімпійців». Крім прекрасних картин народного одягу, у поемі згадується безліч страв, ігор, танців, звичаїв, обрядів та вірувань.

Зі сторінок «Енеїди» віє духом козацької вольниці. І. Котляревський кілька разів використовує слова козак: «Еней був парубок моторний і хлопець хоть куди козак», «вам треба перше придивитись, який то єсть Еней козак». Неодноразово згадується Запорізька Січ: «Здається, був ти не брехливий, таким тебе зна наша Січ». Автор подає у творі і опис

козацького війська, і називає козацькі полки, і згадує гетьманів, і вкладає в уста троянців козацьку пісню, і перелічує різні види зброї, а саме: фузій, флінта, булдимок, яничарка, ратища, гаківниця, палаші, келеп. В образах троянців І. Котляревський змалював українських козаків-запорожців, які вміють тримати в руках зброю і постояти за честь вітчизни, а ще люблять погуляти, розважитися і добре поїсти. Які ж страви їдять троянці? Ось яким був обід після бурі на морі:

Тут з салом галушки лепали, Лемішку і куліш глитали І брагу кухликом тягали…

У Дідони столи для гостей були накриті вже багатше: тут бачимо свинячу голову до хріну, локшину, індик з підливою, куліш і кашу, лемішку, зубці, путрю, квашу, медовий шулик. А пили слив’янку, мед, пиво, брагу, сирівець,- горілку просту і калганку, сивуху. Дослідники творчості І. Котляревського встановили, що в «Енеїді» більше згадано українських страв і напоїв, ніж у книзі М. Маркевича «Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян», виданій у 1860 році.

Є у творі і згадки про речі хатнього та господарського вжитку: у Ді-дони троянці їдять із полив’яних мисок і кленових тарілок. І. Котляревський - знавець етнографії. Він подає відомості про національне вбрання українців: жіноче і чоловіче, селянське і панське, буденне і святкове. Юнона, збираючись їхати до Сола, «сховала під кибалку мичку», «взяла шнурівку і спідницю». А Венера, відправляючись до Зев-са, «взяла очіпок грезетовий і кунтуш з усами люстровими». На Дідоні бачимо: «…кораблик бархатовий, спідницю і корсет шовковий», запаску, червоні чоботи, хустку з вибійки.

У поемі можна знайти відомості і про українські народні інструменти та танці. Наприклад, на бенкеті у Дідони

  • Бандура горлиці бринчала,
  • Сопілка зуба затинала,
  • А дудка грала по балках;
  • Санжарівки на скрипці грали,
  • Кругом дівчата танцювали
  • В дробушках, в чоботях, в свитках.

А скільки ігор згадує автор у своєму творі: грали в свинки і панаса, журавля і хрещика, горюдуба і тісної баби, ворона і паці, жгута і хлюста. І. Котляревський показав себе прекрасним знавцем народних обрядів заклинання, лікування та чаклування. «Енеїда» - етнографічна енциклопедія, за якою можна вивчати народне життя того часу, бо є тут докладні описи вечорниць, поминок і похорону, ворожіння.

Отже, бачимо, що поема «Енеїда» - цілком самостійний твір, який досить повно і різнобічно показує життя в Україні ІІ половини ХVІІІ століття.

  • Низ і Евріал - земляки, обоє завербувались до війська Енея і присягнули йому на вірність, вірні дружбі:
  • Від тебе не одстану зроду.
  • З тобою рад в огонь і в воду.
  • На сто смертей піду з тобой.

Вони - лицарі, їм властиве самовіддане виконання обов’язку: Де общеє добро в упадку, Забудь отця, забудь і матку, Лети повинность ісправлять. Письменник устами своїх героїв возвеличує патріотичні подвиги народу, закликає співвітчизників підкорити особисті інтереси інтересам суспільним. У своїх патріотичних думах Низ і Евріал не одиночки. Коли вони розповіли троянцям про їх план - забратися в тил ворога вночі і перерізати їх, то останні захоплено вітали їх:

Троянці всі тут заревли. Одважних стали обнімати. Вилазка в стан ворога - це свідчення глибокого усвідомлення героями вірності присязі, саможертовній товариськості: Як ми Енею присягали Для його служби жизнь оддали.

Як відомо, у Евріала є стара мати, а Низ - сирота, тому Низ умовляє товариша залишитись на варті, не ризикувати своїм життям, бо повинен жити заради матері старої. Однак Евріал залишається вірним батьківському заповіту:

Умри на полі, як герой.

Молодці намагалися довести свою вірність Енеєві. «За честь і к князю за любов» вони пішли в стан ворога. Вони на той світ одправляли ворогів, кололи, різали без розбору:

  • Любов к отчизні де героїть,
  • Там сила вража не устоїть,
  • Там грудь сильніша од гармат,
  • Там жизнь - алтин, а смерть - копійка…

І лише несподівана поява рутульського полководця Волсента з воїнами не дала врятуватись героям. Піймали Евріала і почали знущатися над ним, а цього не міг допустити Низ; він пускає із своєї засідки спис у ворога і цим видає себе.

Життя своє герої віддали заради перемоги над ворогом, і автор високо цінує їх героїчний подвиг:

Так кончили жизнь козарлюги, Зробивши славнії услуги На вічність пам’яті своїй.

Високий дух патріотизму, волелюбні настрої властиві усім троянцям. Про це свідчить і те, що по-своєму повторили подвиг Низа і Евріала і такі герої поеми, як брати Битіас і Пандор, троянці Геленор і Лик… Сміливістю, мужністю, військовою доблестю наділений і ватажок троянців - Еней.

Отже, І. П. Котляревський у своїй поемі «Енеїда» оспівує подвиг як найвищий вияв патріотизму і громадської мужності, самовідданості в боротьбі за справедливе діло.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций