Твір на тему: «Мертві» і «Живі» душі в поемі Гоголя

Розміщено Українська література в 18 февраля 2011

Шкільний твір на тему творчості Н.В. Гоголя. На початку роботи над поемою Н.В.Гоголь писав В.А.Жуковському: «Який величезний, який оригінальний сюжет! Яка різноманітна купа! Вся Русь з’явиться в ньому». Так сам Гоголь визначив обсяг - вся Русь. І письменник зумів показати в повному обсязі сторони життя Росії тієї епохи. Задум Гоголя був грандіозний: подібно Данте зобразити шлях Чичикова спочатку в «пеклі»- I тім «Мертвих душ», потім «у чистилище» - II тім «Мертвих душ» і «у раї» - III тім. Але цей задум не був здійснений до кінця, до читача в повному обсязі дійшов тільки I тім, у якому Гоголь покизує негативні сторони російського життя. Найбільше широко на сторінках поеми представлені образи поміщиків. Це і є «мертві душі» поеми. Спочатку це Манилов, увічливий, із приємними рисами особи, мрійлива людина. Але це тільки на перший погляд. Поспілкувавшись із ним небагато : «Чорт знає, що таке!» Його мрійність - це ледарство, паразитизм, безвільність.

У Коробочці Гоголь представляє нам гостинна, хлібосольна вона раптом стає «дубиноголовою» у сцені продажу мертвих душ, боячись продешевити. Це тип людини собі на розумі. У Ноздревє Гоголь показав іншу форму розкладання дворянства. Письменник показує нам 2 сутності Ноздрева: спочатку він - особа відважна, пряма. Але потім доводиться переконуватися, що товариськість Ноздрева - байдужне панібратство з кожним зустрічним і поперечним, його жвавість - це нездатність зосередитися на якому-небудь предметі або справі, його енергія - порожня розтрата сил у гульбах і бешкетуваннях. Головна його страстишка, за словами самого письменника, «нагадити ближньому, іноді зовсім без усякої причини». Собакевич те саме що Коробочка. Він, так само як і вона, накопичувач. Тільки, на відміну від Коробочки, це розумний і хитрий скнара. Йому удаєтся обдурити самого Чичикова. Собакевич грубий, цинічний, необтесаний; недаром він рівняється із твариною (ведмедем). Цим Гоголь підкреслює ступінь здичавіння людини, ступінь омертвіння його душі. Завершує цю галерею «мертвих душ» «діра на людстві» Плюшкин. Це вічний у класичній літературі образ скупого. Плюшкин - крайній ступінь економічного, соціального й морального розпаду ч особистості.

До галереї поміщиків, які є по суті «мертвими душами», примикають і губернські чиновники. Кого ж ми можемо назвати душами живими в поемі, та і є чи вони? Я думаю, Гоголь не збирався протиставляти ядушливої атмосфери життя чиновників і поміщиків життя селянства. На сторінках поеми селяни зображені далеко не в рожевих фарбах. Лакей Петрушка спить не роздягаючись і «носить завжди із собою якийсь особливий захід». Кучері Селіфан - не дурень випити. Але саме для селян у Гоголя перебувають і добрі слова й тепла інтонація, коли він говорить, наприклад, про Петра Неумивай-Корито, Іванові Колесо, Степанові Пробці, спритному мужику Еремєє Сорокоплехине. Це всі люди, про долю яких задумався автор і задався питанням: «Що ви, серцеві мої, поробляли на столітті своєму? Як перебивалися?»

Але є на Русі хоч щось світле, що не піддається корозії ні за яких умов, є люди, що становлять «сіль землі». Узявся ж звідкись сам Гоголь, цей геній сатири й співак краси Русі? Є! Повинне бути! Гоголь вірить у це, і тому наприкінці поеми художній образ Рус-трійки, що кинулася в майбутнє, в якому не буде новосибірських, плюшкиних. Мчиться вперед птах-трійка. «Русь, куди ж несешся ти? Дай відповідь. Не дає відповіді».


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций