Джером Девід Селінджер Над прірвою у житі — C. 13

Розміщено Шкільні твори в 30 ноября 2016



А в номері більш ні душі. Якщо, правда, ніхто не сидів у ванній - цього вже мені не було видно. Коли дивлюсь - а в тому вікні, що на поверх вище, чоловік і жінка бризкають одне на одного з рота водою! Може, то була й не вода, а віскі з содовою - адже я не бачив, що в них у склянках. Одне слово, набирає спершу він повен рот та як цвіркне на неї! А тоді вона на нього, і так по черзі, трясця їхній матері! Ви б на них тільки поглянули! І регочуть до упаду, так наче нічого смішнішого зроду не бачили.

Той готель був просто напханий психами, серйозно кажу. Я був там, мабуть, єдиним нормальним типом, а це не так уже й багато. Ледве не вдарив телеграму каналії Стредлейтерові, щоб той першим поїздом виїздив до Нью-Йорка. В цьому готелі він був би справжнім королем.

Але найгірше те, що від такої гидоти не можеш відвести очей, навіть коли дивитися й не хочеш. Бо, скажімо, та ціна, якій він бризкав межи очі водою, була досить-таки нічогенька. Ось у чому велика моя біда. В душі я, певно, найбільший сексуальний маніяк на світі. Іноді на думку [53] спадає жахлива бридота, яку б я міг зробити, коли б трапилася нагода. Мені навіть здається, що це, може, й досить приємно, хоч і гидко, коли ви з дівчиною обоє напідпитку й узагалі, а тоді заходитеся бризкати одне одному в обличчя водою або там чим… Та, по правді, все те мені не до вподоби. Як добре подумати, то це просто огидно. Я так гадаю: якщо тобі не подобається дівчина по-справжньому, то нема чого з нею дурня корчити, а коли вона тобі подобається, то подобається і її обличчя, а коли подобається її обличчя, то нічого виробляти з ним казна-що - наприклад, цвіркати в нього водою або там чим. Немає нічого гіршого, коли отака мерзота іноді дуже тішить людей. А втім, від самих дівчат теж добра не жди, коли намагаєшся не робити дурниць, щоб не зіпсувати чогось справді хорошого. Років два тому я теж мав одну знайому. То вона була ще гірша за мене. Слухайте, от розпусниця! І все ж якийсь час ми з нею навіть досить весело розважалися, хоч це й гидко. Взагалі я в сексуальних справах не багато тямлю. Там сам чорт ніколи не добере, що й до чого. Я весь час даю собі слово чогось не робити, а тоді відразу його й ламаю. Торік, наприклад, твердо вирішив не волочитися за дівчатами, від яких мені з душі верне. І того ж таки тижня - та де, сказати щиро, того ж таки дня! - сам і порушив це правило.

Цілий вечір прообіймався та процілувався з однією дурепою,- звали її Анна-Луїза Шерман. Ні, секс для мене - китайська грамота. Слово честі.

Стоячи край вікна, я почав думати, як би його зателефонувати каналії Джейн - тобто як замовити міжміську розмову просто з Б. М., де вона вчилася, а не дзвонити її матері й не питати, коли Джейн приїде. Власне, дзвонити дівчатам у школу пізно ввечері не дозволялося, але я все добре обміркував. Коли там візьмуть трубку, я скажу, що телефонує її дядько. Мовляв, її тітка попала в автомобільну аварію й розбилася на смерть, і мені треба терміново поговорити з Джейн. Думаю, такий номер пройшов би. І не подзвонив я тільки через те, що був не в гуморі. А коли ти не в гуморі, то нічого путнього не зробиш.

Перегодя я сів у крісло й висмалив кілька сигарет підряд. Ніде правди діти: з голови не йшли кляті жінки. І раптом на думку спала ідея! Я дістав гаманця й почав шукати адресу, яку мені дав один кадр - ми з ним познайомилися влітку на вечірці, він учився в університетському коледжі у Прінстоні. Нарешті я знайшов той папірець. У гаманці він геть витерся, пожовк, але дещо прочитати на ньому ще можна було. Там була адреса однієї кралі - не те що справжньої [54] повії, але, як сказав той студіозус, при нагоді вона не відмовить. Якось він привів був її в Прінстон на танці, і його через неї трохи не вигнали з коледжу. Як виявилось, раніше вона виступала в кабаре із стриптизом, чи щось таке Одне слово, взяв я трубку й набрав номер. Звали її Фей Кевендіш, а жила вона в готелі “Стенфорд Армз” на розі Шістдесят п’ятої і Бродвею. Певно, якийсь глухий закутень. Спершу я подумав був, що її нема вдома абощо. Ніхто не відповідав. Потім, чую, хтось таки взяв трубку.

- Алло! - гукаю. Говорити я намагався басом, щоб вона не здогадалася, скільки мені років. А взагалі голос у мене й так досить низький.

- Алло! - відповів жіночий голос. Щоб дуже привітно, то ні.

- Міс Фей Кевендіш?

- Хто дзвонить? Кому це заманулося будити мене серед ночі, прокляття!

Я трохи аж злякався.

- Я, звичайно, розумію, вже пізнувато,- кажу їй таким дорослим-дорослим голосом.- Вибачте, але мені дуже захотілося почути ваш голос, поговорити з вами…- І все це з біса статечно, поважно. Слово честі!

- Хто це дзвонить? - питає вона.

- Розумієте, ви мене не знаєте, але я - товариш Едді Бердселла. Він сказав, що коли я буду в Нью-Йорку, то ми з вами неодмінно повинні зустрітися і випити коктейль-два.

- Хто-хто сказав? Чий ви товариш?

Слухайте, та вона ж справжня тигра!, Не говорить, а ричить на мене в трубку.

- Едмунда Бердселла. Едді Бердселла,- кажу. Я не міг пригадати, як його, і каналію, звали - Едмунд чи Едвард. Я ж бо його тільки один раз і бачив - на отій ідіотській вечірці.

- Не знаю я ніякого Едді, приятелю! І якщо ви гадаєте, що мені дуже приємно схоплюватися серед ночі…

- Таж Едді Бердселла! Із Прінстоиа! - кажу.

Вона проказала кілька разів прізвище - видно, перебирала в пам’яті своїх знайомих:

- Бердселл. Бердселл… Із Прінстона… З Прінстонського коледжу?

- Ну звісно!

- Ви з Прінстонського коледжу?

- Ага,- кажу.- Майже.

- А-а… То як там Едді? - питає вона.- Ну й час люди вибирають, щоб подзвонити, хай бог милує! [55] - Непогано. Просив переказати вам вітання.

- Дякую. Вітайте і його від мене,-каже.-Славний хлопець. Що він тепер робить?

- Чую, вона вже забалакала привітніше, каналія.

- Та самі знаєте, те саме,- кажу. Звідки мені в біса відомо, що він там робить?! Я того кадра до пуття й не пригадував. Навіть не був певен, чи він ще вчився в Прінстоні.- Слухайте,- кажу,- може, ми з вами зустрінемось, вип’ємо десь коктейль?

- А ви, до речі, хоч уявляєте собі, котра година?-відповідає вона.- І взагалі, дозвольте запитати, як вас звуть? - Вона раптом заговорила з англійською вимовою.- Щось надто вже молодий у вас голос.

Я засміявся.

- Дякую за комплімент,- кажу. Та так чемно - вмерти можна! - Звуть мене Голден Колфілд.- Треба було б назватись якось інакше, але я не зметикував.

- Ну гаразд, містере Колф. Але я не маю моди бігати на побачення серед ночі. Я ж бо працюю.

- Завтра неділя,- нагадав я.

- То й що? Все одно мені треба добре виспатись. Самі розумієте.

- А я думав, ми з вами зустрінемось, вип’ємо хоч по коктейлю… Ще ж не дуже й пізно.

- Дуже мило з вашого боку,- каже вона.- Звідки ви дзвоните. Де ви?

- Хто - я? У телефонній будці.

- А-а,- мовила вона. Потім замовкла. Довго мовчала.- Ви знаєте, містере Колф, мені страшенно хотілося б якось із вами зустрітися. Ви справляєте приємне враження. Люди з таким, як у вас, голосом, симпатичні. Але сьогодні вже пізно.

- То я б міг прийти до вас.

- О, іншим разом я б цю ідею назвала грандіозною! Мені було б дуже приємно, якби ви завітали до мене на коктейль, але моя сусідка в кімнаті саме захворіла. Цілу ніч не могла очей склепити. Оце тільки-тільки заснула. Правду кажу.

- А-а… Шкода!

- Де ви зупинились? Може, ми б зустрілися на коктейль завтра?

- Завтра в мене нічого не вийде,- кажу.- Я можу тільки сьогодні.- От придурок!

Смикнув же мене чорт за язик!

- А-а… Страшенно шкода.

- Я перекажу Едді від вас вітання. [56] - Правда, перекажете? Сподіваюся, ви приємно проведете час у Нью-Йорку.

Грандіозне місто.

- Так, я знаю. Дякую. На добраніч.- І поклав трубку. Слухайте, я сам, йолоп, усе зіпсував! Треба ж було бодай домовитися пригостити її коктейлем абощо.





10 Час був іще дитячий - вже добре не пригадую, котра саме година, але принаймні не дуже пізно. А я страх як не люблю вкладатися спати, коли ще навіть не відчуваю втоми. Отож порозкривав я свої саквояжі, дістав свіжу сорочку, пішов у ванну, помивсь і переодягся. Зійду, думаю, вниз, погляну, що в біса діється в тій “Лавандовій залі”. У готелі був нічний клуб - “Лавандова зала” називався.

Поки міняв сорочку, ледве втримався, щоб не дзенькнути сестричці. Так кортіло побалакати по телефону з Фібі! Побалакати з розумною людиною. Але ризикувати не хотілося. Як-не-як вона ще мала, вже, певно, спить і не підбіжить, звісно, до телефону. Правда, якщо відповість батько або мати, трубку можна буде покласти, але з цього ^однаково не буде діла. Бо вони здогадаються, що то я.

Мати завжди здогадується, коли я дзвоню. У неї шосте чуття. Але ж так кортіло хоч трохи побазікати з каналією Фібі!

Ви б на неї тільки поглянули! Такої славної, такої кмітливої дівчинки ви зроду не бачили. От уже тямуха! Уявляєте, відколи пішла до школи,, носить самі відмінні оцінки. Якщо казати правду, то в усій сім’ї тільки я такий дубоголовий. Д. Б.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций