Джон Варлі Натисніть “Введення” — C. 6

Розміщено Шкільні твори в 12 октября 2016





- Що ви дізналися? Можу я подивитися зараз?

Ліза кивнула і натиснула кілька клавіш. На дисплеї перед нею і на тому, біля якого стояв Озборн, з’явився текст. Я підійшов до термінала і почав читати.

Текст являв собою коротку біографію Клюга/Гевіна.

Віку він був приблизно того ж, що і я, але в той час, коли в мене стріляли далеко від дому, він старанно робив кар’єру в щойно створеній галузі виробництва комп’ютерів. Він працював у провідних дослідницьких центрах, і мене здивувало, що на встановлення його особистості знадобилося більше тижня.

- Всі ці данні я зібрала досить просто, - розповідала Ліза поки ми читали. - Перше, що ви повинні зрозуміти про Гевіна, це те, що відомостей про нього нема в будь-якій комп’ютерній інформаційній системі. Тому я почала телефонувати людям у всіх кінцях країни… До речі, у нього дуже цікавий телефонний комплекс: в ньому для кожного дзвінка генерується новий вихідний номер, і ви не можете як зателефонувати назад, так і простежити, відкіля вам зателефонували. Отож, я почала розпитувати про всіх провідних спеціалістів у цій області в п’ятидесяті і шістдесяті роки, і мені назвали безліч імен. Після чого мені залишалося лише дізнатись, кого тепер немає в інформаційних досьє. Свою смерть Гевін сфабрикував у 1967 році, я навіть знайшла один звіт про цю подію в старих газетних добірках. Усі люди, що знали Гевіна, знали і про його смерть. В Флориді є справжнє - на папері - свідоцтво про народження, але інших документів, що стосуються особистості Гевіна, я не знайшла. Він не залишив у нашому світі будь-яких слідів. Мені це здалося досить переконливим доказом.

Озборн дочитав текст до кінця і звів очі.

- Дуже добре, міс Фу. Що ще вам удалося дізнатись?

- Я розколола деякі з його кодів. Мені повезло, тому що я зуміла влізти в базову програму, які Гевін написав, щоб атакувати чужі програми. Я використала її проти деяких його власних творінь. Ще мені вдалося проникнути у файл, який містить ключі і дані про те, де і як вони використовуються. Дечому я від нього навчилася. Але це тільки надводна частина айсберга.

Вона махнула рукою убік мовчазних металевих “мислителів”, розставлених по всій кімнаті.

- Те, що ви бачите перед собою, - це найхитріша електронна зброя серед усього, що людству вдалося поки що створити. Система броньована не гірше якого-небудь крейсера. І вона зобов’язана бути такою, оскільки у світі повнісінько хитрих сторожових програм, що чіпляються, наче тер’єри, у кожного непрошеного гостя і тримають його мертвим захватом. Якщо ж вони все-таки добиралися сюди, з ними розправлявся вже Клюг, але здебільшого будь-хто не підозрював, що він зламав їхній захист і проник у машину. Клюг нагадував крилату ракету - швидку, маневрену, яка летить над самою землею, і свої атаки він направляв відразу з декількох боків. Звичайно, у наші дні великі інформаційні системи добре захищені, у них використовуються паролі і дуже складні коди. Але Клюг брав участь у розробці більшості з цих систем. Потрібен по-диявольськи хитрий замок, щоб не пустити в будинок того, хто робив замки все життя. Знову ж, Клюг допомагав встановлювати багато великих систем, і ще тоді він залишив у програмному забезпеченні своїх таємних інформаторів. Якщо коди змінювалися, комп’ютер сам передавав інформацію про це в яку-небудь надійну машину, відкіля її пізніше вичерпував Клюг. Це немовби ви купили величезного, злющого, відмінно вимуштруваного сторожового пса, а на наступну ніч приходить той тип, що його дресирував, гладить пса по голові і грабує ваш будинок начисто…

І в такому от дусі. Коли Ліза починала говорити про комп’ютери, дев’яносто відсотків сказаного до мене просто не доходило.

- Я хотіла б дещо дізнатись, Озборне, - сказала Ліза.

- Що саме?

- Навіщо я тут? Щоб розкрутити за вас цю справу? Або вам вистачить того, що я приведу систему в такий стан, коли з нею зможе працювати будь-який грамотний користувач?

Озборн задумався.

- Мене турбує, - додала вона, - що я постійно потрапляю в засекречені банки даних. Боюся, в один прекрасний день хто-небудь виб’є двері і надягне на мене наручники. Вас це теж повинно турбувати, тому що декому в деяких організаціях може не сподобатися, якщо в їхні справи буде сунутися звичайний поліцейський з якогось там відділу по боротьбі з особливо небезпечними злочинами.

При цих словах Озборн швидко підвів голову.

- А що мені робити? - огризнувся він. - Просити вас залишитися?

- Ні. Мені досить вашого дозволу. Не обов’язково навіть у письмовому виді. Просто підтвердіть, що схвалюєте продовження робіт.

- Послухайте, що я вам скажу. Якщо говорити про інтереси округу Лос-Анджелес і штату Каліфорнія, то будинку Клюга взагалі не існує. Тут нема ділянки. Він не зафіксований у документах. З погляду закону, цього місця просто нема. І якщо хтось має право дати вам дозвіл на роботу з матеріалами Клюга, то це саме я, а я, як і раніше, вважаю, що тут було здійснено вбивство. Тому продовжуйте працювати.

- Не дуже-то надійний захист, - задумливо сказала Ліза.

- А чого б ви хотіли? Гаразд, що ще вам вдалося знайти?

Ліза повернулася до клавіатури і взялася друкувати. Незабаром запрацював принтер. Склавши роздруківку, Озборн зібрався було йти, але не втримався і вже в дверях зупинився, щоб дати останні вказівки.

- Якщо знайдете якусь інформацію, яка доводить, що це було не самогубство, повідомте мені.

- О’кей. Це було не самогубство.

Озборн спочатку не зрозумів.

- Мені потрібні докази.

- У мене вони є, тільки вам вони, швидше за все, не підійдуть. Цю дурну передсмертну записку писав не Клюг.

- Відкіля ви знаєте?

- Я зрозуміла це в перший же день, як тільки дала машині команду роздрукувати програму, а потім порівняла її стиль зі стилем Клюга. Це не його програма. Вона виконана гранично компактно. Ані одного зайвого рядка. Клюг вибрав собі такий псевдонім неспроста. Ви знаєте, що означає “Клюг”?

- Розумний, - уставив я.

- Буквально - так. Але це ще означає і… щось надмірно складне. Щось таке, що працює справно, але з незрозумілих причин… У нас кажуть - “клюгувати” помилки в програмі…

- І що?

- Програми Клюга виглядають просто моторошно. Там повно шмарклів, які він не вдозвілився підчистити. Але він був генієм, і його програми працюють бездоганно, хоча вас і не залишає здивування, як же це вони все-таки працюють. Службові програми в нього написані таким чином, що в мене мурашки по спині бігали, коли я з ними розбиралася. Жах! Але по-справжньому гарне програмування - така рідкість, що його недоробки виглядають краще, ніж та гладка нісенітниця, яку пишуть середнячки.

Підозрюю, що Озборн зрозумів зі сказаного приблизно стільки ж, скільки і я.

- Коротше, ваша думка заснована на оцінці стилю програмування?

- Так. На жаль, пройде ще років десять, якщо не більше, перш ніж суд буде приймати такі речі так само всерйоз, як, скажімо, аналіз почерку або дактилоскопію. Але якщо ви розумієте що-небудь у програмуванні, вам досить одного погляду. Передсмертну записку написав хтось інший, і цей хтось, до речі, надзвичайно вмілий. Записка викликала заповіт як підпрограму, а от його, без сумніву, написав Клюг. Він там, можна сказати, всюди залишив свої відбитки. Останні п’ять років він шпигував за сусідами заради задоволення, влазив у військові інформаційні банки, шкільні записи, податкові файли і банківські рахунки. А кожен телефон у радіусі трьох кварталів він перетворив у підслуховувальний пристрій. Дивовижна цікавість…

- Він згадував де-небудь, навіщо він це робив? - запитав Озборн.

- Думаю, він просто схибнувся. Можливо, він був психологічно неврівноважений і схильний до самогубства - всі ці капсули з наркотиками здоров’я йому, звичайно, не додавали. Він готувався до смерті, і Віктор виявився єдиним, кого він вважав гідним спадщини. Якби не ця записка, я б повірила, що Клюг покінчив з собою. Але він її не писав. Про це я готова заприсягтися.

Зрештою ми позбулися товариства Озборна і я попростував додому займатися обідом. Коли все було готове, прийшла Ліза і знову з величезним апетитом накинулася на їжу.

Потім я зробив лимонад і ми влаштувалися в моєму маленькому патіо {енцикл. + Bobua: відкрите внутрішнє подвір’ячко, часто оточене галереями; поширені в середземноморських країнах, Лат. Америці і, як бачимо з цього тексту, навіть на півд. заході США :) }, спостерігаючи, як згущується навколо нас вечір.



Прокинувся я посеред ночі, весь спітнілий. Сів у ліжку, обмірковуючи події минулого дня. Висновки мені зовсім не сподобалися. Тому я надяг халат, пантофлі і пішов до будинку Клюга.

Вхідні двері знову виявилися відкритими навстіж, але все одно я постукав. Ліза визирнула з вітальні.

- Віктор? Що-небудь трапилося?

- Не впевнений, - сказав я. - Можна увійти?

Вона кивнула, і я пройшов за нею в кімнату. Біля консолі стояла відкрита банка пепсі. Ліза сіла на свій ослінчик, а я помітив, що очі в неї почервоніли.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций