Джером Девід Селінджер Над прірвою у житі — C. 9

Розміщено Шкільні твори в 9 октября 2016



То чого ж у біса не можна взяти бейсбольну рукавицю?

- Ану тебе!.. - визвірився Стредлейтер. Він уже просто скаженів.- У тебе все виходить догори дригом! - Він люто глипнув на мене.- Не дивно, що тебе виперли звідси к бісовій матері,- каже.- Ніколи не зробиш нічого так, як тобі кажуть.

Я вже бачу. Ну ніколи, хай тобі чорт!

- Прекрасно! - відповідаю.- Тоді давай твір назад.- Я підійшов до Стредлейтера, вихопив у нього з рук оті кляті аркуші й порвав їх.

- На якого бісового батька ти це зробив? - питає він. Я нічого не відповів.

Жбурнув клапті в кошик, ліг на своє ліжко, і ми довго не озивались один до одного. Стредлейтер роздягся до трусів, а я, не встаючи з постелі, закурив, сигарету. Взагалі курити в кімнатах у нас не дозволяли, але пізно ввечері, коли всі вже полягали чи порозходились гуляти, диму ніхто не почує. Крім того, кортіло подрочити Стредлейтера. Він просто скаженів, коли в гуртожитку [36] хто-небудь порушував правила. І сам у кімнаті ніколи не курив. Тільки я.

Про Джейн вія усе ще ні словечка. Кінець кінцем я не витримав:

- Пізненько ж ти ходиш, чорт забирай, коли вона взяла дозвіл тільки до пів на десяту. Вона що - спізнилася через тебе в гуртожиток?

Він сидів скраю на ліжку і обрізав свої смердючі нігті на ногах.

- Трохи спізнилась,- каже.- А хто ж у дідька бере в суботу дозвіл тільки до пів на десяту?

Господи, як же я ненавидів його тієї хвилини!

- Ви були в Нью-Йорку? - питаю.

- Ти що - з гори впав?! Куди ж у біса пхатися до Нью-Йорка,, коли вона відпросилася тільки до пів на десяту!

- Не пофортунило. Він звів на мене очі.

- Слухай,- каже,- коли вже тобі так свербить покадити, катай у гальюн. Тобі однаково звідси вшиватися, а мені, грім би тебе вдарив, сидіти тут до самих іспитів.

Я й бровою не повів. Серйозно кажу. Лежу собі й димлю, мов паровоз. Тільки повернувся трохи на бік і дивлюсь, як він обрізає паскудні свої нігті. От школа! Всю дорогу перед носом у тебе як не вугрі видушують, то нігті обрізують!

- Ти переказав їй від мене вітання? - питаю.

- Угу.

Чорта з два він переказав, собака!

- А вона що? - кажу.- Ти її питав, вона й досі виставляв всі свої дамки в останньому ряду?

- Ні, не питав. Ти думаєш, ми з нею цілий вечір грали в шашки, га, чорт забирай?!

Я нічого не відповів. Боже мій, як я тоді його ненавидів!

- Де ж ти з нею був, коли не їздив до Нью-Йорка? - питаю по хвилі. А голос ось-ось затремтить, я вже ледве стримуюсь. Слухайте, ох і розгулялися ж у мене нерви! Мабуть, чула душа щось недобре.

Нарешті Стредлейтер обрізав кляті свої нігті, устав в отих ідіотських трусах-з ліжка й заходився строїти дурника. Підходить, нахиляється і ну товкти мене кулаком у плече - розважається, паскуда!

- Не дурій,- кажу.- Де ж ви з нею були, коли не їздили до Нью-Йорка? [37] - А ніде. Просто сиділи в машині, і всі діла.- І знов як стусоне мене в плече.

Весело йому, кретинові отакому!

- Та не дурій! - кажу.- В чиїй машині?

- Еда Бенкі.

Ед Бенкі тренував у Пенсі баскетбольну команду. Каналія Стредлейтер ходив у нього в мазунчиках - він грав у них центра, і Бенкі щоразу, коли Стредлейтер хотів, давав йому свою машину. Загалом учням не дозволялося брати в учителів машини, але ж ці спортсмени така сволота - завжди тягнуть один за одним руку.

В усіх школах, де я вчився, ті паскуди тягли один за одним руку.

А Стредлейтер знай гамселить мене в плече, ніби я йому боксерська груша. В руках у нього була зубна щітка, й він засунув її до рота.

- Що ж ви робили в тій бісовій машині? - питаю далі.- Ти її що - той?..- А голос тремтить - кошмар!

- Ого, якої заспівав! Ось я зараз наколю тобі за такі слова язика!

- То ти її той?..

-. Це професійна таємниця, малий!

Що було далі, я погано пригадую. Пам’ятаю лише, як устав з ліжка - так ніби зібрався в гальюн чи ще кудись,- а тоді з усієї сили раптово як замахнувсь на Стредлейтера. Я цілився в зубну щітку - хотів, щоб вона прохромила його паскудну горлянку. На жаль,, не вийшло. Не влучив. Я тільки зацідив йому в вухо чи десь туди. Тому лайнюкові, видно, таки трохи заболіло, але не так, як мені хотілося. Я б угатив і дужче, але бив з правої, а праву я “не можу добре стиснути в кулак. Вона в мене покалічена, я про це вже розповідав.

Одне слово, пригадую тільки, що очумався на підлозі, а каналія Стредлейтер сидить на мені верхи - червоний, як рак. Тобто не сидить, а стоїть своїми поганими коліньми в мене на грудях. А важив він добру тонну. Ще й руки мої тримає, щоб я його не вдарив. Убив би, гадину таку!

- Ти що, сказився? Сказився, та? - все допитується він, а його дурна пика робиться дедалі червоніша й червоніша.

- Забери з грудей свої ідіотські коліна! - кажу. Я вже мало не кричав. Слово честі.- Злізь із мене, пусти, пес смердючий!

А він не пускає. Сидить, зараза, тримає мене за руки, а я обзиваю його сучим сином і чим хочу. І так годин десять. Чого я йому тільки не казав-уже навіть добре не пам’ятаю. Ти, кажу, думаєш, що тобі можна тягати в машину [38] кого завгодно. А сам, мовляв, навіть не спитав, чи дівчина й досі виставляє в останньому ряду дамки. Тобі, кажу, взагалі на все нас… бо ти просто ненормальний кретин!

Стредлейтер не любив, коли його обзивали кретином. Ніхто з кретинів не любить, коли їх обзивають кретинами.

- Заткай пельку, Голдене! - цідить він, а пика така червона, тупа.- Зараз же заткай пельку, чуєш?!

- Ти ж навіть не знаєш, як її правильно звати - Джейн чи Джін, кретин нещасний!

- Заткай пельку, Голдене, трясця твоїй матері! Останній раз кажу.

Я його таки доконав, гада.

- Або ти заткнеш пельку, або я розвалю тобі голову!

- Забери з мене смердючі свої коліна, ідіот!

- А заткнеш пельку, якщо я тебе пущу? Я не відповідав.

Тоді він знов своєї:

- Я тебе відпущу, Голдене, а ти заткнеш пельку?

- Заткну. Стредлейтер зліз із мене, і я підвівся. Так натовк триклятущими своїми колінами груди, що я ледве дихав.

- Кретин недоумкуватий, ідіот, сучий син! - кажу йому.

Тоді він уже по-справжньому оскаженів. Свариться перед самісіньким моїм носом своїм величезним смердючим пальцем і примовляє:

- Голдене, трясця твоїй матері, я тебе попереджую! Востаннє попереджую: якщо не замовкнеш, я тобі такої всиплю…

- Чого це я мовчатиму? - кажу. А сам уже аж кричу.- В цьому ж і вся біда з вами, кретинами. По-людському з вами ніколи не побалакаєш. Тим-то кретинів здалеку й видно. Ніколи з ними розумно не побала…

В цю мить Стредлейтер справді зацідив мені в зуби. І друге, що мені запам’яталося, це те, що я відкинув копита. Не пригадую вже, чи він забив мені памороки, чи ні, але навряд. В житті людині взагалі важко забити памороки, то тільки в дурнячому кіно легко. Проте юшка з носа в мене добряче цвіркнула.

Коли я знов розплющив очі, то лежав на підлозі, а каналія Стредлейтер стояв наді мною. Під пахвою він тримав оте своє смердюче туалетне причандалля.

- Я ж тебе, телепню, попереджував,- каже,- чого ж ти не заткнув пельки? - А голос у нього аж тремтить. Видко, [39] злякався, каналія, чи не репнув у мене черепок, коли я гримнувся на підлогу. Аг шкода, що не репнув.- Сам винен, чорт бери! - каже. Слухайте, а він таки не на жарт злякався!

А я лежу собі на підлозі й навіть не думаю вставати. Тільки обзиваю його паскудою та кретином. І такий я лютий, що аж на крик зриваюся.

- Чуєш, піди вмийся,- каже Стредлейтер,- Ти мене чуєш?

- Сам іди,- відповідаю,- вмивай свою ідіотську пику! - Я поводився, звісно, як дитина, але надто вже він мені допік, стерво.- А по дорозі в умивалку,-кажу,-заскоч до місіс Шмідт і зроби своє діло.- Місіс Шмідт була дружина шкільного сторожа, баба років шістдесяти п’яти.

Так я й сидів на підлозі, доки почув, як каналія Стредлейтер причинив за собою двері й почалапав коридором до умивалки. Тоді я встав. Довго не міг знайти мисливської шапки. Нарешті таки знайшов кляту. Валялася під ліжком. Я нап’яв її, повернув козирком назад - так мені подобалося дужче,- а тоді ступив до дзеркала й подивився на дурнувату свою фізіономію. Ні, такої розквашеної мармизи ще світ не бачив! Губи, підборіддя - все заюшене кров’ю, навіть піжама й халат. І страшно було, й цікаво. Я скидався на форменого розбишаку. В житті я тільки двічі потрапляв у бійку, і обидва рази мені перепадало. Так-що розбіяка з мене нікудишній. Якщо хочете знати правду, то я пацифіст.

Я здогадувався, що каналія Еклі не спав і, певно, чув увесь наш гармидер. Тож я відслонив завіси й пройшов крізь душову в його кімнату поглянути, що він у біса робить. Взагалі я рідко до нього заходив. Там завжди чимось смерділо - Еклі був страшенний нечупара.





7 Крізь завіси в душовій сюди з нашої кімнати падало трохи світла, і я побачив, що Еклі вже в ліжку. Але я добре знав, що він, зараза, не спить.

- Еклі,- кажу,- ти спиш?

- Ні.

Було все ж таки темнувато, я спіткнувсь об чийсь клятий черевик і мало не дав сторчака.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций