Лоїс Макмастер Буджолд Осколки честі — C. 14

Розміщено Шкільні твори в 8 октября 2016



Я вважав, що він гарний кадровий офіцер. Хоча зовсім аполітичний. У нього сім’я.

— Як думаєте, ви могли б… повернути його, потім?

— Пробачити і забути? Я вже давав йому таку можливість. Він відрікся від мене. Двічі, якщо ви не помилилися у виборі напрямку. — Вони почали підніматися на чергову гірку. — Сторожовий пост знаходиться там, нагорі. Незалежно від того хто там, він миттєво помітить нас. Залишайтеся тут і прикрийте мене. Якщо почуєте постріли… — він зам’явся на мить, — дійте за своїм розсудом.

Корделія придушила смішок. Форкосиган розстебнув кобуру нейробластера і відкрито пішов по стежці, намагаючись робити побільше шуму.

— Вартовий, доповідайте, — почула вона його спокійний голос.

— Нічого нового с… Господи, та це ж капітан!

І до Корделії долетів такий щирий і радісний сміх, якого вона не чула, здається, вже багато сторіч. Вона притулилася до дерева, раптово відчувши слабкість. «І коли ж, — запитала вона себе, — ти перестала боятися його і стала боятися за нього? І чому новий страх настільки болісніший колишнього? Схоже, ти від цієї зміни будь-чого не виграла, чи не так?»

— Можете виходити, командор Нейсміт, — долинув до неї голос Форкосигана. Вона обігнула останнє скупчення кущів і піднялася на зарослий травою пагорок. На ньому розташувалися двоє молодих людей, що виглядали дуже підтягнутими у своїй акуратній камуфляжній формі. Одного з хлопців вона впізнала — того, що був на голову вище Форкосигана, із хлоп’ячим обличчям, що не відповідає могутньому тілу: це був той самий Куделка, якого вона бачила раніше в бінокль. Він з невгамовним ентузіазмом тиснув руку свого командира, немов бажаючи впевнитися, що перед ним не примара. Другий вартовий, розглянувши її уніформу, потягнувся за бластером.

— Нам сказали, що бетанці вбили вас, сер, — вимовив він з підозрою.

— Так, мені насилу вдається спростувати цю чутку, — відповів Форкосиган. — Як бачите, це не правда.

— А похорони були просто чудові, — сказав Куделка. — Шкода, що вас не було.

— Може, наступного разу, — посміхнувся Форкосиган.

— Ох, вибачите, сер! Ви ж знаєте, я не це мав на увазі. Лейтенант Раднов виголосив найкращу промову.

— Звичайно. Напевно, кілька місяців її складав.

Куделка, кмітливіший, ніж його супутник, ойкнув з жаху. Його приятель виглядав трохи здивованим.

Форкосиган продовжував:

— Дозвольте мені представити вам командора Корделію Нейсміт з Бетанської Астроекспедиції. Вона… — він забарився, і Корделія з цікавістю чекала, який же статус їй нададуть, — Е-е…

— О, так вона?.. — послужливо промурмотала Корделія.

Форкосиган стис губи, намагаючись сховати посмішку.

— Моя полонена, — вирішив він нарешті. — Під слово честі. З правом вільного пересування, за винятком секретних районів.

Обидва молодих чоловіка були вражені таким поворотом справи, і явно згоряли від цікавості.

— Вона озброєна, — вказав супутник Куделки.

— Так, на щастя. — Форкосиган не став поширюватися на цю тему, перейшовши до важливіших питань. — Хто входить у десантний загін?

Куделка відтворив по пам’яті список імен, зрідка вдаючись до підказок свого приятеля.

— Добре, — зітхнув Форкосиган. — Раднова, Деробея, Сенса і Тейфаса необхідно обеззброїти — якомога тихіше, без ексцесів — і посадити під арешт за обвинуваченням у заколоті. Пізніше до них приєднаються й інші. Поки вони не будуть арештовані, жодного зв’язку з «Генералом Форкрафтом». Ви знаєте, де зараз лейтенант Буфа?

— У печерах. Сер? — У Куделки був нещасний вигляд: він почав розуміти, що відбувається.

— Так?

— А ви впевнені щодо Тейфаса?

— Майже, — відповів Форкосиган, і продовжив вже м’якше: — Їх будуть судити. Суд для того й існує, щоб відокремити винних від невинних.

— Так, сер. — Куделка кивнув, задовольнившись цією слабкою гарантією відносно майбутнього людини, що, як здогадалася Корделія, був йому другом.

— Тепер ти розумієш, чому я казав, що статистика громадянських воєн приховує реальне становище? — запитав Форкосиган.

— Так, сер. — Куделка прямо зустрів його погляд, і Форкосиган, впевнений у своїй людині, кивнув.

— Добре. Ви двоє підете зі мною.

Вони рушили в дорогу. Форкосиган знову взяв її під руку і майже не кульгав, вправно приховуючи, наскільки сильно він на неї спирається. Вони пройшли по іншій стежинці, яка вилася через підлісок, перебороли один підйом і знову спуск, і нарешті вийшли до замаскованого входу в печерний склад.

Водоспад, який дзюрчав поруч, впадав у невелику водойму, з якої виливався мальовничий струмок, що тікав у лісову хащу. Біля берега зібралася дивна компанія. Спочатку Корделія навіть не змогла зрозуміти, що вони роблять. Двоє барраярців стояли, спостерігаючи за двома іншими, які стали на коліна біля води. При їхньому наближенні ті, що стояли на колінах, випрямилися і підняли на ноги мокру фігуру в бежевому одязі і зі зв’язаними за спиною руками. Людина кашляла і задихалася, судорожно хапаючи ротом повітря.



— Це Дюбауер! — вигукнула Корделія. — Що вони з ним роблять?

Форкосиган, який, очевидно, відразу зрозумів зміст того, що відбувалося, чортихнувся і, накульгуючи, побіг униз.

— Це мій полонений! — заревів він, наближаючись до незвичайної групи. — Руки геть від нього!

Барраярці миттєво витягнулися як жердини, немов для них це був спинний рефлекс. Відпущений Дюбауер впав на коліна, як і раніше болісно схлипуючи. А його мучителі просто-таки остовпіли: Корделія, яка кинулася до Дюбауера, мимохідь відзначила, що зроду не бачила ошелешеніших людей. Волосся, опухле обличчя, ріденька борода і комір мічмана були зовсім мокрими, його очі почервоніли, і він продовжував кашляти і чхати.

Зрештою Корделія з жахом зрозуміла, що барраярці катували його, занурюючи у воду.

— Що тут відбувається, лейтенант Буфа? — гаркнув Форкосиган, пришпилюючи грізним поглядом старшого з чотирьох.

— Я думав, бетанці вбили вас, сер! — вирвалося в Буфи.

— Виходить, що ні, — коротко відповів Форкосиган. — Що ви робите з цим бетанцем?

— Тейфас впіймав його в лісі, сер. Ми намагалися допитати його, дізнатися, чи є тут інші, — при цих словах він глянув на Корделію, — але він відмовився говорити. Не вимовив навіть слова. А я ж вважав бетанців слабаками.

Форкосиган втомлено потер обличчя рукою: «Боже, дай мені сили!»

— Буфа, — терпляче проговорив він, — цей чоловік п’ять днів тому потрапив під вогонь нейробластера. Він не може говорити, а якби і міг, то все одно будь-чого не знав би.

— Нелюди! — вигукнула Корделія, впавши на коліна поруч з мічманом. Впізнавши її, Дюбауер відразу намертво вчепився в неї. — Ви, барраярці, просто нелюди, варвари і вбивці!

— І ідіоти. Не забудьте про ідіотів, — нагадав Форкосиган, спопеляючи Буфу поглядом. Двом з його підлеглих вистачило такту виглядати винними, або принаймні збентеженими. Форкосиган важко зітхнув.

— Як він, прочухався?

— Та начебто, — визнала вона неохоче. — Але він глибоко пригнічений тим, що відбулося. — Її саму трясло від обурення.

— Командор Нейсміт, я складаю вам вибачення за дії моїх людей, — офіційним тоном заявив Форкосиган, підвищивши голос і даючи зрозуміти своїм підлеглим, що саме через неї капітанові доводиться принижуватися перед полоненою.

— Нічого тут клацати каблуками, — люто прошипіла у відповідь Корделія. Форкосиган якось відразу зажурився, і вона злегка зм’якшилася, додавши вже в повний голос: — Відбулось невірне тлумачення подій. — Її погляд упав на лейтенанта Буфу, який марно намагався провалитися крізь землю. — Навіть сліпий міг би зміркувати. — Отут вона осіклася і промурмотала: — О, ч-чорт. — У Дюбауера через пережитий страх і тортури почався черговий припадок. Більшість барраярців зніяковіло відвели очі. Форкосиган, що вже звик до цього, опустився на коліна, щоб допомогти їй. Як тільки припадок затих, він знову піднявся на ноги.

— Тейфас, віддай свою зброю Куделці, — наказав він. Тейфас забарився, зацьковано озираючись, потім повільно підкорився.

— Я не хотів брати участь у цьому, сер, — відчайдушно заблагав він. — Але лейтенант Раднов сказав, що вже пізно відступати.

— У тебе ще буде можливість виправдатися, — втомлено відповів Форкосиган.

— Що відбувається? — запитав заінтригований Буфа. — Ви вже бачилися з командором Готтіаном, сер?

— Я дав командорові Готтіану… окреме доручення. Буфа, тепер командування групою переходить до тебе. — Форкосиган повторив свій наказ стосовно арешту і відрядив кількох людей на його виконання.

— Мічман Куделка, відведіть моїх полонених у печеру, і подбайте про те, щоб їх як слід нагодували і надали їм все, що зажадає командор Нейсміт. Потім простежите за підготовкою катера до вильоту. Як тільки інші… арештовані будуть зібрані, повертаємося на корабель. — Він уникав слова «заколотники», певно, вважаючи його надто сильним виразом, майже богохульством.

— Куди ви зараз? — запитала Корделія.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций