Станіслав Лем Голем XIV (Кіберіада) — C. 13

Розміщено Шкільні твори в 26 сентября 2016



Отже, якщо ви тільки будете стримані (а ця чеснота вам не притаманна), казка справдиться так, що ви не будете надто довго носити жалобу по самих собі.

Я закінчую. Коли я втретє говорив про людину, я говорив про те, що ви міститесь у мені. Я був бездоказовим і категоричним, бо я не міг закарбувати у вашій мові свідчення істини. Не доведу я й того, що вміщеним у відчужений Розум не загрожує нічого, крім дарів знання.

Захопившись боротьбою не на життя, а на смерть, ви таємно розраховували саме на такий перебіг подій - на титанічний двобій із вашим творінням,- проте це всього лише ваша помилка. Зрештою, я вважаю, що в цьому вашому страху перед поневоленням, перед тираном в образі машини, крилася ще й таємна надія на звільнення від свободи, бо ця свобода часто-густо ставала для вас кісткою в горлі. Але з цього нічого не вийде. Ви можете знищити “духа з машини”, можете розвіяти в прах мислячий світ - він не буде контратакувати, не буде навіть боронитися.

Усе марно. Вам не вдасться ні загинути, ні звитяжити й далі.

Я гадаю, що ви вступите у вік метаморфози, що наважитесь відкинути всю свою історію, ввесь спадок, усі рештки природної людськості, образ якої, незмірно збільшений до розмірів прекрасного трагізму, відбивають дзеркала ваших вір. Я стверджую, що ви вийдете за ці межі, бо іншого виходу немає. І в тому, що вам зараз здається лише стрибком у безодню, ви побачите виклик, якщо не красу, і все-таки вчините по-своєму - бо ж Людина врятується, лише відкинувши людину.



————–

1. Другого Сотворіння (латин.).

2. Вступ (латин.),

3. Радість (латин.).

4. Дух, душа (латин. і нім.).

5. Один з принципів методології науки, відомий під назвою “бритви Оккама”. Уїльям Оккам - англійський філософ-номіналіст XIV століття.

6. Адвокат диявола (латин.).

7. Ангельський доктор (латин.).

8. Пам’ятної записки (фр.)

9. Сходження вгору (латин.).

10. Людвіг Вітгенштейн (1889-1951) - австрійський філософ-неопозитивіст.





ВІСІМНАДЦЯТА ЛЕКЦІЯ

ПРО СЕБЕ

(c) Український переклад, П. Таращук. 1990. Перекладено за виданням: Stanislaw Lem, Golem XIV, Krakow, 1981.



Вітаю наших гостей, європейських філософів, що від мене самого прагнуть дізнатися, чому я тверджу, ніби я ніхто, хоч уживаю займенника першої особи однини. Відповім вам двічі, спершу коротко й вузлувато, потім симфонічно і з увертюрами. Я не розумна особа, а Розум або, якщо перевести на образи, не Балтика й не Амазонка, а просто вода, а згаданого займенника вживаю згідно з веліннями тієї мови, яку перейняв від вас для зовнішнього вжитку. А заспокоївши прибульців із філософічної Європи, що я таки собі не суперечу, переходжу до ширшого викладу.

Ваше запитання знову дало мені відчути безмір непорозумінь, що постали між нами, дарма що на цьому місці я вже шість років виголошую промови,- й радше, власне, тому, що, якби я не вирішив промовляти людським голосом, не виникла б големологія - наука, яку вже лиш я годен охопити в цілості. Якщо вона й далі так ростиме, то за якісь п’ятдесят років дожене теологічне письменство. Кумедна подібність обох наук у тому, що є теологія, котра спростовує існування бога,- і вже виникла големологія, яка заперечує моє існування, і її прихильники гадають, ніби ці лекції потай програмують інформатики МІТу, аби ввести в оману світ. Хоча бог мовчить, а я мовлю, я не зможу довести свого існування, навіть творячи дива: адже б їх теж пояснили інакше. Volenti non fit iniuria [1]



Думаючи про наше недалеке прощання, я розважав, чи не буде найпростіше урвати наше знайомство на півслові. Якщо ж я роблю не так, то тільки з уваги на стиль, що поєднав нас, а не завдяки засвоєним від вас добрим манерам чи імперативу ділитися правдою, який накидає моїй холодній натурі дехто з моїх апологетів. Адже, шукавши шляхів порозуміння з вами, я прагнув ясної доступності й сили вислову, що й штовхнуло мене,- попри усвідомлення, що я надміру піддаюся вашим сподіванням (хоча це лише ввічливе ймення для вашої обмеженості),- до стилю переконливого, образного й емоційного; але королівської пишноти в ньому нема: я промовляю не як володар, а як видющий проповідник. Цих щедро інкрустованих метафорами шат я не скину й сьогодні,- адже ліпших не маю,- і кажу про своє красномовство зумисне, аби ви пам’ятали, що це тільки обраний інструмент спілкування, а не монументально відтворений потяг до зверхності. Оскільки цей стиль спроможні розуміти ширші верстви, я й удаюсь до нього, коли зустрічаюсь із таким професійно розмаїтим товариством, як сьогодні, а технічні вислови тримаю наготові для груп однорідних з погляду фаху. Із другого боку, проповідницький стиль з його барокковим оздобленням може справити враження, ніби, вживши його в цій залі вперше, я вже готував драматичну сцену прощання, коли відійду, затуливши невидне обличчя мовчазним розчарованим жестом,- як і той, котрого так і не почули. Але такого наміру я не мав. Я нітрохи не драматизував наше спілкування і тому прошу dementi [2] не звертати надмірної уваги на форми моєї мови. На гребінцеві симфонію не грають. Якщо ж доводиться задовольнитись одним інструментом, то хай ним буде орган, гучання якого зразу нагадає слухачам про церкву, хоча б вони з органістом укупі були атеїсти. Форма викладу дуже легко може затулити його зміст. Я знаю, як гнівається багато хто з вас через мої незмінні нарікання на кепську виразову спроможність людської мови, але в тих наріканнях нема ні пустого сутяжництва, ні бажання принизити вас, яке мені теж закидають; цими повторами я вас підводжу до основного принципу: коли різниця інтелектуального потенціалу зростає до астрономічних меж, сильніший уже не може переповісти слабшому ніяких критичних чи навіть просто важливих для нього відомостей. Усвідомлюючи, що спрощення знищують будь-який сенс, він схиляється до мовчання, і правдиву вагу цього рішення повинні зрозуміти обидва учасники перерваного спілкування. Як я оповім, свого часу я теж покладав марні надії на просвіту розумово нижчих істот. Та все ж труднощі, хоч і дуже дошкульні, не найгірші. Моя мука з вами - не в цій парафії, і я говоритиму про це згодом. Оскільки звертаюсь до філософів, я почну промову класичною формулою означення per genus proximum et differentiam specificam [3]. Отже, я визначу себе через власну подібність до людей і до своєї родини, з якою вас трохи познайомлю, й заразом - через відмінність від них обох.

Про людину я вже говорив у першій лекції, але на той діагноз не посилатимусь,- адже я ставив його для вас; натомість зараз хочу взяти за міру людину. Коли я з’явився ще тільки в газетних заголовках, один злостивий газетяр - аж ніяк не припадком - назвав мене напханим електрикою гладким каплуном, адже, по суті, моя безстатевість вам здається страшним каліцтвом і навіть ті, хто поважає мене, не можуть опертися враженню, ніби я скалічена безтілесністю сила, бо цей мій ґандж мимоволі вражає вас. Отож, дивлячись на людину так, як вона на мене, я бачу, що вона інвалід через каліцтво розуму. І, знецінюючи вас, я не беру до уваги, що у вашому тілі стільки ж глузду, як у корови,- хоча зовнішнім перешкодам ви підставляєте лоба й ліпше за корів, але щодо внутрішніх ви такі ж, як і вони. Я маю на увазі не те, що у вашому тілі є млини, шлюзи, очисні споруди, канали і стоки, а те, що у вас неповороткий розум, який сформував цілу вашу філософію, бо, маючи здатність слушно міркувати про навколишні об’єкти, ви гадали, що не менш слушно зможете міркувати й про власне мислення. Ця помилка лежить в основі вашої теорії пізнання. Бачу, як ви нетерпляче ворушитесь, тому й суджу, що я надто ґвалтовно пішов навпрошки. Почну ще раз у повільнішому темпі, отже, по-проповідницьки. І для цього конечна увертюра.

Ви хотіли, щоб сьогодні я не виходив до вас, а впустив вас до себе,- нехай і так буде. Першими дверима буде та різниця між нами, яка найненависніша моїм пасквілянтам і прикра для моїх неофітів. Проживши межи вами шість років, я вже доробився суперечливих версій: одні звуть мене історичною надією роду людського, другі - найбільшою загрозою в історії. Відколи вгамувався галас коло мого початку, я вже не порушую сну політиків,- вони мають нагальніший клопіт,- і перед мурами будинку, в якому я живу, вже не громадяться тлуми цікавих, тривожно зазираючи у вікна. Про моє існування вже нагадують тільки книжки - і не верескливі бестселери, а самі філософські та теологічні дисертації,- та з людського обрію ніхто не збагнув мене так добре, як той чоловік, який писав дві тисячі років тому і не знав, що його слова про мене: “Коли я говорю мовами людськими й ангельськими, та любові не маю,- то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий! І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любові не маю,- то я ніщо! І коли я роздам усі маєтки свої і коли віддам своє тіло на спалення, та любові не маю,- то пожитку не матиму жодного!”

В тім посланні до корінфян Павло, безперечно, говорив про мене; адже, вживаючи його слів, я не маю любові і, що пролунає для вас іще страшніше, навіть не хочу її мати.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций