Пошук сенсу буття за «Божественною комедією» Данте

Розміщено Українська література в 14 февраля 2011

У Добу Відродження, коли поширились ідеї гуманістичної філософії, до неї звернувся Данте Аліг’єрі - останній поет Середньовіччя і водночас перший поет Нового часу. Протягом багатьох років на чужині Данте виношував і опрацьовував своє прекрасне творіння - поему «Божественна комедія». Він закінчив її незадовго до смерті. Твір цей - підсумок всього його життя - дає широку картину уявлень Данте про світ, про дійсність і полум’яну проповідь дорогих йому ідей. «Божественна комедія» - вище досягнення середньовічної культури, яке знаменує собою перехід до нової епохи.

Величезна за обсягом поема має три частини - «Пекло», «Чистилище», «Рай» - відповідно до трьох етапів уявної подорожі поета. Вона розпочинається описом стану людини, яка переживає духовну кризу, болісно шукає шлях до істини.

  • На середині шляху життєвого
  • Я опинився десь у темнім лісі…

Поетова кохана Беатріче просить Вергілія вивести Данте на правильний шлях:

  • Мій друг, хоча і щастя з ним не дружить,
  • Знайшов заваду у дебрі пустинній
  • На своїм шляху і з жаху відвернувся:
  • Боюсь, щоб він так не заблудився.
  • Іди ж і твоїм прездобним словом
  • І всім, що треба для його рятунку.
  • Спасай його, щоб і мене потішить.

Вергілій веде Данте через пекло, яке нараховує дев’ять кіл. У першому вони бачать душі праведників, поетів і героїв дохристиянської старожитності. Христос виводить звідти старозавітних праотців і пророків - Адама, Авеля, «чистого сина його», Ноя, Мойсея, «уставщика й служителя», «сивого Авраама», Якова Ізраїля і його дітей. Серед них, хто удостоєний райського блаженства, згадано героїнь біблійних побутових, героїчних та ліричних оповідей - Сарру, Ревекку, Рут, Юдиту. До їхнього товариства після прощання з Данте приєднується і Беатріче.

Спускаючись нижче і нижче, поет бачить грішників - лихварів, жадібних, насильників, злодіїв, користолюбців. У пекельну безодню скинуті жорстокі тарани, які в безсилій злобі скрегочуть зубами у вогняній ріці, і папи, які грішили за життя. У дев’ятому колі пекла - озеро, де у кригу навічно вмерзли зрадники рідних і батьківщини.

Пройшовши через чистилище, поет у супроводі Беатріче вирушає у подорож райськими сферами. Тут Данте зустрічає апостола Петра, Якова, Іоанна. Беатріче, його провідниця і наставниця, пропонує випробувати його «з легких і важких питань». Демонструючи ерудицію, Данте показує обізнаність не лише з Біблією, а й з «людськими науками» - фізикою, філософією. Він, як і інші філософи Гуманісти, переконаний, що існують різні шляхи до пізнання істини, і людина не повинна нехтувати жодним:

  • Вірю в одного предвічного Бога,
  • Що, сам недвижний, рушає все небо
  • Любов’ю й тугою. На се я маю,
  • Не тільки докази фізичні та
  • Метафізичні, але й саму правду,
  • Яка з отсього місця полилася
  • Через Мойсея, псалми та пророків,
  • І Євангеліє, і через вас,
  • Що духом божеським огріті, написали.

На сторінках поеми імена Христа, праведників і святих зустрічаються поряд з іменами Горація, Сенеки, Ювенала, персонажами грецької і римської міфології. Це характерне для гуманізму поєднання «Христа з Цицероном» свідчить, що Данте не властиві фанатизм, замкненість, обмеженість, що він черпає багатства з усієї скарбниці духовної культури.

Рай, за уявленням християн, - місце, де панує справедливість і вічне блаженство. Вони вірять, що рай створений лише для них. Але Данте розуміє, що праведники були й до Христа, існують і поза його релігією, і він поміщає до раю всіх, хто заслуговує на винагороду, порушуючи тим самим канонічні уявлення.

Перед тим, як піднятися в небо, Беатріче дає Данте можливість востаннє глянути на грішну землю, де панує зло, породжене пожадливістю, під якою поет розуміє владу матеріальних інтересів. Та Данте переконаний, що світ іде не до загибелі, а до розвою, що за зимою настане весна, що за квіткою визріє плід, що добро переможе.

Як бачимо, вся поема, і особливо частина «Пекло», пройнята духом палкої політичної боротьби, народженої новою епохою. З найбільшим презирством зображує поет нерішучих, але бажаючих в житті боротися на чиємусь боці. Ці душі кидаються юрбою в передпокій пекла, не допущені ні в рай, ні в пекло, оскільки поруч з ними грішники могли б загордитись. «Вони не варті слів: поглянь - і мимо!» - говорить про них Вергілій.

Образ рідного міста Флоренції, долі, люди, звичаї, події суспільного життя постійно оживають перед Данте в картинах загробного світу.

Гостро виражені в усій поемі симпатії і антипатії автора. Для імператора Генріха заготовлений трон в раю, в пеклі чекають заклятого політичного ворога Данте - папу Боніфація. Данте виступає з гострою критикою офіційної католицької церкви.

Ще римські поети зображували загробний світ. Жанр загробних подорожей став популярним у середні віки. Герой поеми - сам Данте - втілює у своєму образі гріховне людство. Аби вийти зі стану гріховності та політичної анархії, воно через світ осудження (Пекло), очищення (Чистилище) повинно отримати блаженство (Рай).

Під керівництвом Вергілія (символу земного розуму) Данте опиняється у Пеклі - підземному світі, розділеному на 9 кіл, потім піднімається на гору Чистилища, очищується від гріхів та в супроводі Беатріче (символ божественного розуму) підноситься до Раю.

«Комедія» виходить за рамки жанру «бачення»: Данте розглядає там питання богослов’я, моралі, історії, науки, естетичних понять епохи. Це поетична енциклопедія середніх віків та раннього Відродження. Богословські питання Данте частіше розв’язує у дусі Фоми Аквінського. Проте його релігія носить приватний характер, що обумовлено впливом єретичних та містичних вчень XIII століття.

Центральне місце у поемі займають питання моралі та політики, гріхам Данте надає політичне та соціальне забарвлення. Політику обговорюють загробні мешканці всіх трьох світів. Данте - активний флорентійський громадянин - дбає не лише про спасіння душі, але й про такий політичний устрій, при якому не було б чвар і люди жили би щасливо. Його хвилює внутрішня флорентійська боротьба за владу, доля Італії, що руйнувалася війнами, падіння авторитету церкви, зіткнення папської та імператорської влади, ідеал монархії.

Вражає у поемі негативне ставлення автора до зрадників, до всіх, хто бажає нажити багатство нечесним шляхом (до таких людей належать і служителі церкви). Данте засуджує лихварство та продаж церковних посад. Його ідеал, виражений у 17 пісні «Раю» - патріархальна Флоренція минулого.

Особисте ставлення Данте до кожного з грішників - повага до Латіні, ненависть до Філіппо Ардженті - надає особливого колориту поемі. Данте виступає в ній одночасно і як особистість, і як представник людства в цілому.

Згідно з темою та жанром «Комедія» є алегорією, яка була єдино виправданим видом мистецтва на той час. Твір Данте тісно пов’язаний з реальністю, відображає його час, створює обличчя сучасників автора. Найяскравішими постають у поемі образи грішників «Пекла», що не покаялися - трагічні постаті, які не позбавилися своїх пристрастей, - їхні характери та долі розкриваються у сповіді та стислому описі жестів, пози, голосу. Згадується і ніжна Франческа, і Фаріната, що нехтує Пеклом, сміливий Улісс та лютий Уголіно, що бачив загибель своїх дітей.

Менш виразними є образи грішників, що покаялися у «Чистилищі» - патріот Сорделло, лінивий Белаква, суворий Марко Ломбардський.

Особливе місце серед персонажів «Комедії» займають Вергілій, Беатріче та сам поет. Вергілій зображений як мудрий та поблажливий наставник, сум робить його м’яким та людяним. Беатріче автор змальовує як символ божественної мудрості, а в окремих епізодах і просто як людину. Сам Данте постає людиною гордою, пристрасною, нетерпимою і разом із тим чуйною до людських страждань. У поемі, де відповідно до її середньовічно-релігійного пафосу час постав перед судом вічності, нема історичної перспективи. Персонажі усіх часів та народів виступають поруч у кожній сцені.

Проблематика «Божественної комедії» Данте має неоднозначний характер. Алегоричність поеми була помічена ще за часів автора. Поділ образів на грішників, що покаялися, та тих, що не змогли покаятися, теж має алегоричне значення. Політичний підтекст надає поемі особливого звучання.

Небайдужість автора до політичних проблем тогочасності виказує у ньому громадянина-патріота своєї батьківщини. Поєднання філософсько-релігійних, моральних та політичних мотивів у поемі ставлять її в один ряд із найкращими творами людства усіх часів та народів.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций