Джером Девід Селінджер Вище крокви, будівничі — C. 11

Розміщено Шкільні твори в 23 мая 2016



Хоч вони інколи й сперечаються, але між ними не може бути серйозної сварки, бо вони - мати і донька. Страшне і прегарне видовище. Та часом буває, коли я сиджу ” ними заворожений, мені хочеться, щоб містер Федер частіше встрявав до розмови. Часом я потребую його слова. Іноді, коли я переступаю поріг їхнього помешкання, мені здається, що я заходжу в неохайний світський жіночий монастир на дві особи. А коли я виходжу, мені здається,, що М. та її мати напхали мені кишені пляшечками й слоїками з губною помадою, рум’янами, сітками на волосся, дезодораторами тощо. Я надзвичайно їм удячний, але не знаю, що робити з їхніми невидимими подарунками.



Сьогодні після сигналу вечірньої зорі ми не дістали одразу звільнення, бо під час параду, який приймав англійський генерал, хтось упустив гвинтівку. Я спізнився на поїзд, що відходив о 5.52, і на годину спізнився на побачення з Мюрієл. Обід у Лун Фара на П’ятдесят восьмій. Під час обіду М. збуджена й замалим не плакала, щиро схвильована й злякана. її мати вважає, що я особа з шизофренічними нахилами. Очевидячки, вона розмовляла про мене з психіатром і він з нею погоджується. Місіс Федер попросила Мюрієл вивідати, чи немає у нашій родині божевільних. Гадаю, Мюрієл була так наївна, що розказала їй, чому в мене на зап’ястках шрами, бідолашна, люба дівчинка. З того, що М. розповідає, мені ясно: її мати турбується не цим, а деякими іншими речами. Точніше трьома. По-перше, я не хочу й не можу сходитися з людьми. По-друге, зі мною щось негаразд, бо я не спокусив Мюрієл. По-третє, [213] очевидячки, місіс Федер ніяк не дає спокою моя репліка, яку я днями кинув за обідом,- що я хотів би бути дохлою кішкою. Минулого тижня вона спитала мене під час обіду, що я збираюся робити по тому, як демобілізуюся з армії. Чи піду знову викладати в той самий коледж? Чи маю намір узагалі братися за викладання? Чи думаю я повернутися на радіо, може, в ролі якого-небудь коментатора? Я відказав, що, мені здається, війна триватиме довіку і я певний одного: якщо коли-небудь настане мир, я хотів би бути дохлою кішкою. Місіс Федер гадала, що то був жарт. Високомудра особа. Вона гадала, що моя якнайсерйозніша відповідь була своєрідний жарт, на який слід реагувати легковажним мелодійним сміхом. Коли вона засміялася, мене це, мабуть, розважило, і я забув їй пояснити, що то означає. Сьогодні увечері я розповів Мюрієл, що якось буддистського мудреця спитали, яка найцінніша річ у світі, і він відповів: дохла кішка, бо ніхто не складе їй ціну. М. полегшало на душі, але я ясно бачив, що їй кортіло додому. Вона прагнула запевнити матір, що моє зауваження аж ніяк не шкідливе. Вона поїхала в таксі зо мною на станцію. Яка вона була мила в чудовому гуморі. Вона вчила мене усміхатися, розгладжуючи своїми пальчиками м’язи обабіч мого рота. Як гарно вона сміється. О боже, я такий щасливий! Якби тільки вона була зі мною щасливіша. Інколи мені щастить її розважити, їй, очевидно, подобається моє обличчя, і руки, і потилиця, і їй, мабуть, аж надто приємно розповідати подругам, що вона заручена з Біллі Блеком, який багато років виступав у програмі “Розумна дитина”. Гадаю, вона загалом відчуває до мене материнський і сексуальний потяг. Та в цілому я йе можу дати їй справжнього щастя. О боже, поможи мені! Єдина втіха, це те, що кохана моя відчуває постійну незмінну пошану до шлюбу. Вона повсякчас прагне гратися в сім’ю. її подружній ідеал абсурдний і зворушливий. Вона хоче дуже засмагнути і мріє колись підійти до чергового адміністратора шикарного готелю й спитати, чи забрав уже чоловік листи. Вона хоче ходити по крамницях шукати матерії на фіранки. Вона хоче купувати пелюшки. Може, навіть несвідомо, але вона прагне залишити материнський дім, хоч відчуває до матері глибоку відданість. Вона хоче мати дітей - гарненьких дітей, схожих на неї, не на мене. Я також відчуваю, що на Різдво вона хоче розпаковувати власні ялинкові прикраси, а не ті, які належали матері.



Сьогодні я одержав од Бадді чудернацького листа. Він написав його, звільнившися з кухонного наряду. Я думаю [214] про нього, пишучи про Мюрієл. Він зневажив би її за те, що вона виходить заміж з тих міркувань, які я виклав. Та чи заслуговують вони на презирство? Певною мірою, мабуть, що так, але вони здаються мені такі притаманні людству й прекрасні, що навіть зараз, пишучи це, я не можу згадати їх без почуття глибокого зворушення. Він би також не вподобав матір Мюрієл. Вона належить до того типу жінок, що Бадді аж ніяк не терпить. її самовпевненість дратує. Навряд чи він збагне, що вона за людина. Вона довіку не зрозуміє й не оцінить поезію, якою просякнуті усі речі, геть усе на світі. Вона все одно що мертва, а проте живе, ходить у магазин, відвідує свого психолога, ковтає щовечора по роману, вдягає свій пояс, докладає всіх засобів, щоб забезпечити Мюрієл здоров’я й добробут. Мені вона страшенно подобається. Я вважаю її надзвичайно хороброю жінкою.



Цієї ночі наша рота чергує. Цілу годину стояв у черзі до телефону в кімнаті відпочинку. Коли Мюрієл почула, що я не зможу увечері приїхати на побачення, в її голосі зазвучала відверта полегкість. Це мене забавляє і тішить. Інша дівчина, яка б хотіла позбутися свого нареченого на один вечір, не проминула б нагоди висловити по телефону свій жаль. А М. тільки відмовила: “О!” Як я обожнюю її простоту, її страшенну чесність. Як я покладаюся на неї.



3.30 ночі. Я сиджу в ротній канцелярії. Мені не пощастило заснути. Я накинув поверх піжами свій кітель і прийшов сюди. Ал Аспезі черговий по роті.. Він спить на підлозі. Я почергую за нього біля телефону. Ото був вечір! На обід прийшов психолог місіс Федер. Він допитував мене аж до одинадцяти тридцяти. Часом дуже вправно й розумно. Кілька разів я ловив себе на тому, що намагаюсь допомогти йому. Очевидячки, він здавна полюбляв слухати нас з Бадді. Сам він - як людина і як фахівець - цікавився, чому я в шістнадцять років перестав виступати по радіо. Він чув програму, присвячену Лінкольнові, але в нього склалося враження, нібито я сказав, що гетісбергська промова “шкідлива для дітей”. Неправда. Я запевнив його, що сказав був: ця промова не годиться для того, щоб діти заучували її напам’ять у школі. До того ж йому здавалося, що буцімто, на мою думку, це була нечесна промова. Я пояснив йому, що насправді сказав: у битві під Гетісбергом загинуло 51 112 чоловік, і якщо хтось мав промовляти з нагоди роковини цієї події, то йому слід було б просто вийти на трибуну, посваритися на слухачів кулаком і зійти - якщо промовець був цілком чесна людина. Він не [215] сперечався зі мною, але, мабуть, зробив висновок, що я слабую на якийсь комплекс довершеності. Він багато - і цілком розумно - говорив про доброчесність недовершених людей, про те, що слід миритися з своїми й чужими вадами. Я з ним згоден, але тільки в теорії. Я довіку обстоюватиму всеїдність, бо вона дає здоров’я і цілком реальне щастя, якому варто позаздрити. Дотримуватися її послідовно, це значить піти за таоїстами, тобто вибрати, без сумніву, найдоброчеснішу дорогу. Та задля цього доведеться відмовитись од поезії, вийти за межі поезії. Оскільки людина з смаком не може навчитися або примусити себе любити погану поезію, а тим більше прирівняти її до хорошої поезії, то їй доведеться відкинути всю поезію загалом. Я сказав, що це зробити нелегко. Доктор Сімс відмовив, що я ставлю питання аж надто руба - ставлю, як запеклий прибічник досконалості. Чи можу я це заперечити?



Очевидячки, нерви місіс Федер не витримали, і вона сказала йому про дев’ять швів на моєму зап’ясткові. Я вчинив необачно, розповівши Мюрієл про ту давноминулу справу. Вона одразу ж передає все своїй матері. Мені слід було б заперечити, але я не міг. М. чує мене тільки тоді, коли мати її слухає теж. Бідолашна дитина! Але я не збирався обговорювати з Сімсом ті шви, які мені наклали завдяки Шарлоті. Принаймні не за чаркою.



Прощаючись увечері з М., я майже пообіцяв їй піти днями до психолога. Сімс сказав, що його тутешній колега дуже добрий фахівець. Очевидячки, вони з місіс Федер уже не раз говорили віч-на-віч на цю тему. Чи це мене дратує? Аж ніяк. Дивна річ. Сам не знаю чому, але мене це тішить. Я завжди симпатизував тещам, навіть тим, які повсякчас з’являються на сторінках гумористичних журналів. У всякому разі, я нічого не втрачу, сходивши до психоаналіста. А що я військовослужбовець, то це не коштуватиме мені жодного цента. М. любить мене, але вона ніколи по-справжньому не зблизиться зі мною, ніколи не зайде в інтимні фривольні стосунки, поки я не пройду бодай поверхового медогляду.



Якщо - або коли - я зберуся піти до психоаналіста, то, сподіваюся, він матиме досить глузду і запросить на консультацію дерматолога. Фахівця з рук. У мене на руках шрами - сліди того, що я торкав різних людей. Одного разу в парку, коли Френні ще лежала в колисці, я поклав руку на її пухнасту потилицю і тримав її занадто довго. , Іншого разу це сталося в кінотеатрі Лува на Сімдесят другій вулиці, коли ми з Зуї дивилися страшний фільм. Йому [216] було шість або сім років, і він заліз під крісло, щоб не дивитися на страхітливу сцену.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций