Станіслав Лем Голем XIV

Розміщено Шкільні твори в 29 марта 2016



Станіслав Лем

Голем XIV





———————-

У сріблястій місячній імлі

Науково-фантастичні оповідання та повісті

Київ, “Веселка”, 1986



Вперше цей твір було опубліковано на http://www. ukrcenter. com



Переклад Юрія Попсуєнка

———————-



Передмова



Визначити історичний момент, коли лічильний механізм посів розум, так само важко, як і той, коли мавпа перетворилась у людину. І все ж відтоді, коли створений Ванневаром Бушем аналізатор диференціальних рівнянь започаткував бурхливий розвиток інтелектроніки, минув час, який ледве сягає тривалості одного людського життя. Збудований після нього, наприкінці другої світової війни, ЕНІАК був пристроєм, від якого пішла - і то дуже передчасно - назва “електронний мозок”. По суті, ЕНІАК був лише комп’ютером, тобто в масштабах Древа Життя - примітивним нервовим ганглієм. Однак саме від нього історики ведуть відлік епохи комп’ютеризації. У 50-х роках XX століття виникла нагальна потреба у використанні цифрових машин. Одним з перших їх масове виробництво розпочав концерн “ІБМ”.

Робота цих машин мала небагато спільного з процесами мислення. Машини опрацьовували дані як у галузі економіки й великого бізнесу, так і в сфері управління й науки. Ввійшли вони і в політичне життя: вже перші зразки використовувались для передбачення результатів президентських виборів. Приблизно в той же час “РЕНД корпорейпш” зуміла зацікавити військові інстанції Пентагону методом прогнозування подій на міжнародній воєнно-політичній арені, який полягав у складанні так званих “сценаріїв подій”. Звідси було недалеко до надійніших методик, таких, наприклад, як “СІМА”, з яких через два десятиліття народилася прикладна алгебра подій, названа (зрештою, не зовсім вдало) політикоматикою. Проявив свої можливості - в ролі Касандри - комп’ютер також і тоді, коли вперше в Массачусетському технологічному інституті було розпочато в рамках знаменитого проекту “Межі зростання” складання формальних моделей земної цивілізації.

Проте не ця галузь еволюції обчислювальних машин виявилася найважливішою наприкінці століття. Армія використовувала цифрові машини з кінця другої світової війни згідно з розвинутою на театрах воєнних дій системою операційної логістики. На стратегічному рівні рішення і надалі приймали люди, але другорядні й менш складні проблеми дедалі частіше перекладались на комп’ютери. Водночас їх стали запроваджувати в систему оборони Сполучених Штатів, де вони відігравали роль нервових вузлів континентальної мережі раннього оповіщення. З технічного погляду такі мережі дуже швидко старіли. Після першої з них, названої КОНЕЛРАД, з’явилось багато чергових варіантів мережі ЕВАС [1]. Оборонний і атакуючий потенціал у той час базувався на системі рухомих (підводних) і нерухомих (підземних) балістичних ракет з термоядерними боєголовками, а також на кільцевих системах радарно-сонарних баз. Обчислювальні машини виконували в цій системі функції комунікаційних ланок - сказати б, чисто виконавчі.

Автоматизація входила в життя Америки широким фронтом - спочатку “знизу”, тобто з боку таких робіт у сфері обслуговування, які найлегше механізувати, бо вони не вимагають інтелектуальної активності (банківська справа, транспорт, готельне господарство). Військові комп’ютери виконували спеціальні вузькі завдання: вишукували цілі для комбінованого ядерного удару, опрацьовували результати спостережень із супутників, оптиміалізували переміщення флотів і коригували рух важких МОЛів [2].

Як і можна було сподіватись, діапазон проблем, що їх мали розв’язувати електронні машини, невпинно ширшав. Це було природно в ході гонки озброєнь, але й пізніша розрядка не стала гальмом для подальших капіталовкладень у цій галузі, оскільки заморожування термоядерних озброєнь вивільнило значні бюджетні квоти. А від них, уже після закінчення в’єтнамської війни, Пентагон не хотів повністю відмовитись. Проте й тоді обчислювальні машини, що їх випускали,- десятого, одинадцятого і, нарешті, дванадцятого поколінь,- переважали людину тільки в швидкості виконання операцій. Ставало дедалі ясніше, що в оборонних системах саме людина є елементом, який затримує виконання потрібної команди.

Отож можна визнати цілком природним виникнення в колах фахівців Пентагону - особливо вчених, зв’язаних з так званим “воєнно-промисловим комплексом”,- ідеї протидії описаній тенденції інтелектронної еволюції. Серед неспеціалістів цей рух назвали “антиінтелектуальним”. За свідченням істориків науки і техніки, його засновником був англійський математик середини XX століття А. Тьюрінг, творець теорії “універсального автомата”. Це була машина, здатна виконувати буквально БУДЬ-ЯКУ операцію, яку можна формалізувати, тобто надати їй характеру ідеально повторювальної процедури. Різниця між “інтелектуальним” і “антиінтелектуальним” напрямками в інтелектроніці зводиться до того, що машина Тьюрінга, елементарно проста, своїми можливостями завдячує ПРОГРАМІ дії. Натомість у працях двох американських батьків кібернетики Н. Вінера й Дж. фон Неймана з’явилася така система, яка може сама себе програмувати.

Ясна річ, ми викладаємо ці роздоріжжя кібернетики надзвичайно спрощено - ніби з пташиного лету. І зрозуміло також, що здатність самопрограмування не виникла на порожньому місці. Її необхідною передумовою була висока внутрішня складність будови обчислювальної машини. Ця диференціація, в першій половині XX сторіччя майже непомітна, справила великий вплив на подальшу еволюцію обчислювальних машин, особливо коли зміцніли й стали самостійними такі галузі кібернетики, як психотоніка та багаторазова теорія прийняття рішень. У вісімдесятих роках у військових колах народилася думка цілковитої автоматизації всіх починань вищих органів влади, як військово-командних, так і політико-економічних. Цю концепцію, названу згодом “Ідеєю Єдиного Стратега”, першим, очевидно, висловив генерал Стюарт Іглтон. Його постулати виходили за межі комп’ютерів пошуку оптимальних цілей атаки, за межі мережі зв’язку і розрахунків, яка завідувала системою оповіщення та оборони, за датчики і боєголовки,- він передбачав створення потужного центру, який під час усіх фаз, що передували остаточній крайності початку воєнних дій, міг би завдяки всебічному аналізу економічних, військових, політичних і соціальних даних безперервно оптимізувати глобальну ситуацію СІЛА, забезпечуючи тим самим Сполученим Штатам перевагу в масштабах усієї планети та її космічні околиці, яка вийшла в той час за межі орбіти Місяця.

Наступні прихильники цієї доктрини наполягали на тому, що йдеться про доконечний крок у напрямку прогресу цивілізації; а що прогрес цей являє собою органічне ціле, то з нього не можна самовільно виключати військову сферу. Після припинення ескалації нищівної ядерної сили і обмеження радіусу дії ракет-носіїв настав третій етап - етап змагання, здавалося б, менш грізний і досконаліший, бо він мав бути не Антагонізмом Нищівної Сили, але Оперативної Думки. І як раніше сила, так тепер думка мала підпорядковуватись бездушній механівації.

Ця доктрина, як, зрештою, і її атомно-балістичні попередниці, стала об’єктом критики, яка виходила головним чином з ліберальних і пацифістських кіл. З нею боролося багато видатних представників світу науки, серед них фахівці-психосоматики та інтелектроніки, проте вона зрештою перемогла, що відбилось у правових актах обох законодавчих органів США. А втім, уже в 1986 році як орган, підпорядкований особисто президентові, виник ЮСІБ[3] з власним бюджетом, який у перший рік становив 19 мільярдів доларів. Це був лише скромний початок.

ЮСІБ з допомогою консультативного органу, який був напівофіційним представництвом Пентагону, під головуванням державного секретаря міністерства оборони Леонарда Дейвенпорта розмістив у ряді великих приватних фірм, таких як “ІБМ”, “Нортронікс” і “Сайберметікс”, замовлення на будівництво прототипу пристрою, відомого під кодовою назвою ГАНН (скорочення від Ганнібала). Однак під впливом преси і через розголошення інформації поширення набула інша назва цього пристрою - УЛВІК[4]. До кінця століття виникли й інші прототипи подібних пристроїв. З найвідоміших можна згадати такі системи, як АЯКС, УЛТОР, ГІЛЬГАМЕШ, а також численну серію ГОЛЕМів.

Завдяки колосальним витратам коштів і праці, які блискавично зростали, традиційні методи інформатики пережили справжню революцію. Особливо величезне значення мав перехід від електричних процесів до світлових у передачі інформації всередині обчислювальної машини. У поєднанні з прогресуючою “нанізацією” (так називали чергові етапи мікромінітюаризації - тут варто додати, що наприкінці століття в маковому зернятку могло розміститися 20 тисяч логічних елементів!) цей перехід дав дивовижні наслідки. Перший повністю світловий комп’ютер, ГІЛЬГАМЕШ, працював у мільйон разів швидше від архаїчного ЕНІАКу.

“Подолання бар’єру мудрості” - як це іноді називають - сталося зразу ж після 2000 року завдяки новому методу конструювання обчислювальних машин, названого також “невидимою еволюцією Розуму”.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций