Багряний Іван Павлович Антон-Біда — Герой Труда — C. 2

Розміщено Шкільні твори в 21 марта 2016


Але, далебі, і батьки,

Від праці волоокі,

Не мудрували про такі

Матерії високі, —

Любили землю — от і край.

Нутром любили Рідний Край!

А для роздуми — досить, брат,

Що, крім Антона, гурт малят.

Ні. З вічним потом на лиці,

Землі віддавши соки,

Не знала Мати про оці

Матерії високі.

А вже Антон — то й Боже крий! —

В п о л і т и к и

А н т о н м а л и й.

Він тільки в школі щойно вчив:

“Нема панів — нема рабів!”

А про “рабів” і про “царя”

Почав читати з “Кобзаря”. V

“Отець народів” і “зоря”

Замісто “бєлого царя”!

Таке хоч знову помирай, —

Пропали марно зміни:

Зробився знову “Южний Край”

На місці України.

Потоки крови й сліз моря,

Надії, — все пропало “здря”:

Став знову раб і знову пан,

І знов плебеєм став “Іван”,

Нарід зігнувсь, і “самопер”

До “мордописні” знов “попер…”

Ну, словом, як і цілий вік.

А хліб попер у другий бік!

Але про це не знав Антін,

Бо пас ягнята саме він.

Не бунтувався, Боже крий!

В політики Антон малий.

Любив він тих, кого пасе,

І рідне небо над усе.

Та ще волошок синій цвіт.

Та ще — Шевченків “Заповіт”.

Н і!

Р і д н е н е б о —

н а д у с е!

Та тих любив,

кого пасе. VI

Любив він тих, кого пасе,

І рідне небо над усе.

Та ось прийшов печальний рік, —

Стряслась біда в природі:

Десь у Росії нагорі

Сказивсь “отець народів”.

Щоби ягнят не пас малий,

Він з царського притона

Якусь мару, той “тато” злий,

Придумав для Антона.

Рішив забрать, чого не клав.

В сільраду він наказ прислав:

“Лошат, телят, ягнят і коз

В Антона

Геть забрать в колхоз!

А сам Антон — з ціпком нехай

Іде собі в далекий край.”

Отак! Така тобі мара!

І закричали всі “Ура!”

Ура, ура! Антон нехай

Покине хату й рідний край

І за батьками (й дві сестри!)

На всі чотирі йде вітри.

Та ні, не сам! Куди! Куди!

Бо ще він зайде не туди!

Щоби прийшло туди маля,

Де повелів “отець” з Кремля,

Щоби не втік маленький “гад”, —

Прислать міліції наряд!!”

За що ж міліції наряд?!

Мабуть за те, що був тут лад?

Мабуть, що був він праці рад?

Мабуть, що цвів у нього сад?

За те, що цвів у нього лан

І сад той знаменитий,

Що щедро потом за людей

І кровію политий?

За те що жертвувано кров

За мир, братерство і любов, —

Прийшов міліції наряд

Й повикидав усіх підряд:

За карк — і на мороз гиля!

Так повелів “отець” з Кремля.

Улаштували весь куток,

Бабусь і сестер, і тіток,

І невісток,

І так дівчат,

Глухих дідів і онучат —

Маленьких діток, і дядьків —

Вчорашніх царських кріпаків:

За карк —

І на мороз гиля!

Так повелів “отець” з Кремля.

За що ж? А Бог те зна святий!

В політики Антон малий. VII

Ну, Бог же теє зна святий!

В політики Антон малий.

Не знає він, що взагалі

Тепер Антон не в моді,

Що проти нього у Кремлі

Повстав “отець народів”,

Що взявсь “отець” всіх ер і рас

Зліквідувать його “як клас”:

Забрав усе, й опорки з ніг

І — голопузого на сніг!

Не знав Антон, що взагалі

Антон Біда не в моді,

Що в зореносному Кремлі

Сказивсь “отець народів”, —

Узявсь “отець” всіх “мас і рас”

Антона знищити, “як клас”.

Це ж для діток комуни дар

Приніс новітній Ірод-цар.

Із зореносної пітьми

Гукнувши — “З корнем вирву!” —

Придумав він гатить дітьми

Десь всеімперську прірву.

Гей, з зореносної Москви

Гукнувши — “З корнем вирву!!” —

Узявсь “отець”, щоб знали ви,

Гатить

А н т о н о м прірву:

Забрав усе, й опорки з ніг

І — голопузого на сніг!

Із корнем вирвав. Та Біді

Біда була ще впереді.

Отак взяли живцем за гак —

Геть розкуркулили отак:

Забрали хату, сад і двір.

І — прямим ходом н а С и б і р. VIII

Ой, затужили матері,

Що деспот несудимий…

І потягнулись трударі

В Сибір “неісходимий”.

І день і ніч, і день і ніч

Ішли на схід колони, —

На схід ішли і на північ

“Куркульські” ешелони.

На Україні сліз ріка,

Ріка й по всій Росії…

О, незабутня музика

“Куркульської” стихії!

На Україні сліз ріка,

Журби моря ще й трохи…

О, незабутня музика

Колхозної епохи!

З усіх шляхів!

З усіх дорог!.

Не чує світ!

Не бачить Бог!!.

Кипить дитячих сліз ріка! —

Приречених до страти! —

О, музика!

О, музика!!

О, музика, мій брате!

Лише такі пісні малих

Не любить “мудрий” Сталін,

І “лаври сталінські” за них

Співці ті не дістали.

Для цього треба б К у м а ч а

Або Т а д е ї ч а б хоча.

ПРИМІТКА АВТОРА: Сюди можна підставити не тільки Максима Тадейовича Рильського, а з однаковим успіхом всіх сталінських лауреатів, і виходитиме до ладу й до складу, до рими й до правди. Приміром:

“Або Тичину би хоча!”

“Миколу Бажана б хоча!”

“Ну. Сулеймана би хоча!”

“Джамбула-діда би хоча!”

“Чи Еренбурга б партача!”

“Або Твардовського б хоча!”

“Чи Долматовського б хоча!”

“Або Горлато ва б хоча!”

І т. д., і т. п.

І нарешті:

“Або Муратова б хоча!” ІХ

І день і ніч, і день і ніч

Ішли на схід колони, —

На схід ішли і на північ

“Куркульські” ешелони.

Десь наче репнув світ увесь,

Розверзлася Росія

І утворилась прірва десь

На кості гречкосія.

З малими дітьми на руках,

Самі голодні й босі,

Йшли матері — і їхній плач

Неначе чути й досі, —

В безмежну тундру Колими,

В бездонний край Печори

Понаселяти йшли кістьми.

Пустелі, нетра й гори.

Несли журбу старі й малі

І плач по Україні,

І грудку рідної землі

На грудях у хустині.

Ішли на схід

І на північ

По всіх шляхах і день і ніч.

Серед плачу таких колон

Ішов малесенький Антон.

Хилила змучене лице

Безрадно бідна мати…

І н е с п і в а л и п р о о ц е

П і с е н ь л а у р е а т и!

Лише обабіч (о, часи!)

Вели його салдати й пси.

Не чує Бог, не бачить світ —

Оглух на цей “куркульський” міт,

Не бачить і як між колон

Іде манюсінький Антон. Х

Вмірали дітки по шляхах,

Де йшли ці гречкосії,

І не поховані лежать

На всіх шляхах Росії.

Лягло малесеньких кісток

По тих шляхах багато.

І н е с п і в а л и п р о д і т о к

П і с е н ь л а у р е а т и!

Лише топтали (о, часи!),

Пручи живих, салдати й пси.

“Давай-давай! Давай-давай!”

В бездонну прірву! В дикий край!

Лишались дітки край доріг,

А поруч — мертві матері.

Без могилок, а так — в снігах.

На всіх стежках. На всіх шляхах.

І через них в плачі колон

Ішов малесенький Антон.

Сахались люди його скрізь,

Немов тії прокази…

(А десь пісні про комунізм

Співали віршомази!)

Лякалися (ніхто не рад!) —

Жахалися (в країні рад!) —

Ховалися в сльозах, в журбі,

Щоб не загинути й собі:

Бо це дитя, бач, “зле нутром” —

Із розкуркуленським тавром!

Бо йде в Сибір оце маля!

Бо так велів “отець” з Кремля!

Сахалися Антона скрізь,

Немов тії прокази…

А десь пісні про комунізм

Блудили віршомази.

О, вік новий! О, славний лад!

О, золота “Країна Рад!”

О, ера правди! О, часи! —

В е л и д и т я с а л д а т и й п с и!

Дитя вели салдати й пси

Через провалля і ліси,

Через сніги, через зиму,

Через негоду і пітьму, — ХІ

Через негоду і пітьму,

Крізь нетра і пустині…

І снились бідному йому

Ягнята в Україні

І синє небо, степ і гай,

Тепло

І ніжність літа…

Це те, що зветься “рідний Край”, —

Волошка й колос жита.

І плакав він в пітьмі ридма,

Що того неба вже нема,

І що тепла не буде вже,

Що небо сіре і чуже.

Що в небі тім над ним щодня

Кружляють зграї вороння.

І вперше от під крик тих зграй

Збагнула ця дитина,

Що означає — “рідний Край”,

Що значить — “Україна”: —

Той край, що дітям Богом дан,

Що значить він далебі,

Що значить тихий Ромодан,

Як веселка на небі.

Той край, так люблений завжди

(Тепер і змірять годі!),

Що у маленького Біди

Відняв “отець народів”.

Та ще збагнуло це дитя,

Що значить рабство, із життя;

Що значить біль, відчай без слів,

Що значить розпач матерів,

І каменіло вже тоді

Маленьке серце у груді.

І затужив малий з тих пір,

Що деспот не судимий!!.

Та й міряти пішов Сибір —

Сибір “неісходимий”.

Затявся серцем він з тих пір,

Що деспот не судимий,

Йдучи у сталінський Сибір —

Сибір “неісходимий”!

…………………….


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций