Багряний Іван Павлович Сандро Ботічеллі

Розміщено Шкільні твори в 18 марта 2016

Розписуючи семафор, —

Не «Комункультівський», а просто так, в пустелі,

І не в пустелі, а між небом і піском, —

На стовбур нагвинтивши пару ком,

Висить кирпатий Сандро Ботічеллі

З квачем в зубах… Не Ботічеллі, ні!

Експрес часу завіз десь флорентійця

Ген-ген далеко! Пензель бородою

Заріс давно, — згрубів, та не заскнів! —

Карміном розчиняючи пісні,

В новім порядку ниже їх на німб новий цей.

Натхненний майстер піт стира з лиця.

У спектрі соняшнім, як хмарка у етері,

Задуманий пливе на манівцях

І про босуньку музу мріє без кінця,

Немао про Беатріче той Алігієрі.

Примружив око — щось у спектрі зорить

І посміхається… І мріє… І свистить…

Пливе до н е ї через всі світи,

Як та хмаринка ген у синє море.

На німб новий старі пісні снує

І на експрес згори час од часу плює.

Вібрує спектр. Мандрує блик по виду,

Торкає за мозоль на жилавій руці…

І оживає семафор на перехресті манівців,

Немов рука богині Немезіди.

Летить експрес десь. Поспішає. Кличе.

Діставши дозволу, жене крізь всенький світ…

Кирпатий Сандро, взявши твір у вічі,

Складає гімн босенькій Беатріче, —

З експресом шле натхненниці привіт.

1928 .



Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций