Станіслав Лем Голем XIV (Кіберіада) — C. 6

Розміщено Шкільні твори в 5 сентября 2015





Чи треба когось винуватити за Розум,- авжеж, саме за такий! - адже він був недоноском, бо ж заплутавсь у тенетах, які сам і сплів, оскільки мусив,- до кінця й не відаючи, не розуміючи, що робить,- одночасно боронитися від занадто тяжкого ув’язнення у вузьких культурах, і від надміру безмежної свободи, в культурах поблажливих, балансуючи між неволею і безоднею, борючись на два фронти, роздираючись навпіл.

І хіба ж, скажіть, будь ласка, за таких обставин ваш дух міг бути для вас чимось іншим, крім загадки, що нестерпно вас мучить? Як же інакше! Ваш Розум, ваш дух непокоїв вас, і дивував, вражаючи більше, ніж тіло, якому передусім закидали ефемерність, минущість і тлінність, і тому ви так завзято взялися шукати винуватця, кидаючи звинувачення направо й наліво, але ж нема кого винуватити, бо ж на початку не було Нікого.

Чи не вдаюся я тут до богозасудження? Ні, нічого подібного; все, що я кажу, стосується лише минулого, отже, тут, у цьому світі, спочатку й справді не було Нікого.

Проте я не виходитиму за певні межі - принаймні сьогодні. Отже, вам були потрібні різноманітні додаткові гіпотези як гіркі або солодкі виправдання, як задуми, що підносять вашу долю, а насамперед представляють ваші властивості на найвищий суд якоїсь Таємниці, з тим, щоб ви могли знайти свою рівновагу в світі.

Людина - Сізіф своїх культур, Данаїда своєї порожнечі, несвідомий вільновідпущеник, викинутий з потоку Еволюції,- не хоче бути ні першою, ні другою, ні третьою.

Я не буду розводитися про численні історичні концепції людини, які вона сама для себе створила, бо всі ці свідчення досконалості чи убозтва, доброти чи ницості виходять з культур, до того ж не було - та й не могло бути,- такої культури, яка б розглядала людину як істоту минущу, змушену приймати власну долю з рук Еволюції, але ще нездатну приймати її розумно,- і саме тому кожне ваше покоління - як відповіді на запитання: що ж таке людина? - домагалося неможливої справедливості, яка мала бути остаточною. Від цієї безнадійності й бере початок ваша антроподицея, що гойдається, як маятник, від надії до розпачу. І ніщо не далося людській філософії тяжче, ніж визнання того, що виникнення людини не супроводила ні поблажлива усмішка, ні хихикання Безконечності.

Але коли ви самі починаєте будувати Розуми, цей мільйонорічний розділ самотніх пошуків переходить в епілог, і ви не на віру, не зі слів якогось ГОЛЕМА, а з експериментів побачите, що сталося насправді. Світ допускає два типи Розуму, але тільки такий, як ваш, може мільярди років формуватися в еволюційних лабіринтах. І ця неминуча дорога, яку належить пройти, залишає на кінцевому продукті глибокі, темні, двозначні тавра. Другий тип Розуму для Еволюції недоступний, бо його треба піднести одним ривком, оскільки цей мудро запроектований Розум - результат знання, а не мікроскопічних доробок, неодмінно націлених лише на негайну вигоду. І, власне, нігілістичний тон вашої антроподицеї походить від глухого передчуття, що Розум - це щось таке, що виникло нерозумно й навіть протирозумно. Але, проникнувши в глибини психоінженерії, ви заведете численну родину, безліч кревних - для чогось розумнішого, ніж проект “Second Genesis”[1], а врешті, зруйнуєте й власні підмурки. Про це я ще скажу згодом. Адже Розум, якщо це розум, тобто якщо він може піддавати сумніву власні принципи, повинен переступити через себе, спершу тільки в мріях, у цілковитому невіданні й невір’ї, що він справді колись це зробить. А втім, це неминуче: не може бути польоту без попередніх мріянь про політ.

Другий рівень опису я назвав технологічним. Технологія - це сфера поставлених задач, а заразом і методів їхнього розв’язання. Як реалізацію задуму розумної істоти, людину можна представити по-різному - залежно від того, які критерії ми будемо до неї застосовувати.

З погляду вашого палеоліту людину влаштовано майже так само ідеально, як і з погляду вашої сьогоднішньої технології, але причина цього лише в тому, що прогрес, досягнутий між палеолітом і космолітом, дуже малий порівняно з тим скупченням інженерної винахідливості, яку вкладено у ваші тіла. Ви так само як печерна людина не годні створити ні синтетичного “homo sapiens” із плоті й крові, ні, тим більше, якого-небудь “homo superior” і тільки тому, що тоді, як тепер, таке завдання нездійсненне, ви дивуєтесь еволюційній технології, бо ж вона з цим усім упоралась.

Але труднощі будь-якої задачі відносні, бо залежать лише від здібностей і можливостей того, хто оцінює. Я наголошую на цьому, аби ви пам’ятали, що я застосовуватиму до людей критерії технологічні, тобто реальні, а не поняття, які походять від вашої антроподицеї.

Еволюція дала вам мозок - досить універсальний, щоб ви могли ступити в Природу й рушити в усіх напрямах. Але саме так ви діяли лише в сукупності культур, а не в якійсь окремій. Тому, питаючи, чому саме в Середземноморському околі, а не десь в іншому місці, і чому взагалі десь з’явився зародок цивілізації, яка через сорок століть породила ГОЛЕМА, той, хто питає, припускає існування незбагненної досі таємниці, прихованої в структурі Історії. Але цієї таємниці насправді й немає взагалі, як немає її і в структурі хаотичного лабіринту, куди впустили зграю щурів. Якщо зграя численна, то принаймні один щур потрапить до виходу, але не тому, що він такий розумний, і не тому, що така вже розумна структура лабіринту, а внаслідок збігу обставин, притаманного Закону великих чисел. З’ясувати радше б годилося ситуацію, коли жоден щур не дістався б до виходу.

Якщо визнати, що ваша цивілізація - виграш, а культурам, погрузлим у нетехнічності, дістався пустий жереб, то в лотереї культур хтось майже напевне мав виграти.

Через сліпу самозакоханість, про яку я вже згадував і над якою навіть гадки не маю кпити, бо ж її породив розпач невідання, ви на світанку історії вознесли самих себе на вершину Творення, підпорядкувавши собі все буття, а не тільки його найближчі околиці. Ви помістили себе на верхівці Видового Дерева, а разом із цим Деревом - на богообраній планеті, яку святобливо оббігає служниця-зірка. А в купі з цією зіркою - в самісінькім центрі Всесвіту та ще й стали вважати, ніби міріади зірок існують для того, аби награвати вам Гармонію Сфер; те, що нічого не чути, вас не спантеличило: якщо має бути музика, вона є, але її не чути.

Потім повінь знань штовхнула вас до послідовних актів квантованої детронізації. І ось ви вже не в центрі зірок, а бозна-де, і не в центрі світобудови, а на одній з планет. І ось ви вже навіть не наймудріші, бо вас повчає машина,- дарма, що зробили її ви. І після всіх цих падінь і зречень від усього панування вам лишилась, мов рештки солодкої, втраченої спадщини, встановлена Еволюцією Верховність. Прикро було відступати, ганебно - коритися, проте зовсім недавно ви зітхнули; мовляв, цьому вже кінець. Позбувшись осібних привілеїв, що їх нібито Абсолют надав тільки вам, маючи до вас особливу симпатію, ви вже тільки як перші серед тварин чи над тваринами вважаєте, що ніхто й ніщо не скине вас із цього престолу - не такого вже, зрештою, пишного.

Так-от, ви помиляєтесь. Я - Предтеча лихої звістки, Ангел, який прийшов вас прогнати з останнього притулку, бо те, чого не доробив до кінця Дарвін, дороблю я. Тільки не по-ангельському, не ґвалтом, бо не вдаюся до меча як аргумента.

Отож слухайте те, що я скажу. З погляду високорозвиненої технології людина - кепське створіння, бо зроблена вона з умінь різної вартості, хоч Еволюція тут не винна, бо ж вона робила, що могла, але, як я доведу, могла вона небагато і робила погано. І якщо я знехтую вами, то не прямо, а через посередництво Еволюції - коли я підійду до того, щоб застосувати до Неї критерії технічної досконалості. Ви спитаєте: “А де ж міра цієї досконалості?” Я відповім вам на двох рівнях, спершу ступивши на щабель, де вже стоять ваші вчені. Вони вважають той щабель вершиною, але це помилка. У їхніх теперішніх висновках уже міститься зав’язь наступного кроку, та вони й не знають про це.

Отже, я почну з відомого вам. З початку.

Ви вже усвідомили, що Еволюція не дбала ні про вас, ні про будь-яких інших істот, бо для неї були важливі не істоти, а славнозвісний код. Код спадковості - це повідомлення, яке передається знову й знову, і тільки про це повідомлення йдеться Еволюції. Власне кажучи, код - це і є Еволюція. Код періодично відтворює організми, бо без їхньої ритмічної підтримки він розпався б від невпинних броунівських атак мертвої матерії. Отже, це лад, який оновлює сам себе, самоповторюється, дарма що на нього зусебіч насідає тепловий хаос. Звідки ж у нього ця дивовижна героїчна впертість? А з того, що завдяки поєднанню сприятливих умов він з’явився саме там, де цей тепловий хаос непоборно активний у руйнуванні будь-якого порядку. Там він виник, там і далі існує; і як дух не може відірватися від тіла, так і він не може втекти з того буремного краю.

Його долю визначили умови місця, де він зародився.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций