Джон Рональд Руел Толкієн Володар Перснів - Хранителі Персня — C. 5

Розміщено Шкільні твори в 19 июля 2015



Про скарби, здобуті ним у далеких краях, ходили легенди, і загальна думка була така, попри протилежні твердження старих людей, нібито весь пагорб Кручі поритий тунелями, і там повно-повнісінько тих скарбів. Цього вже було досить, щоб прославитися, а йому ж дістався ще й довгий вік: літа минали, а пан Торбинс не марнів. На дев’яностому році він був усе такий же, як і в п’ятдесят, на дев’яносто дев’ятому сусіди почали говорити: “непогано зберігся”, але доречніше було б казати: “зовсім не змінився”. Дехто, хитаючи головою, додавав, що це вже занадто: чи то справедливо, коли у ті ж самі руки потрапляє і вічна (без сумніву!) молодість, і невичерпне (як кажуть) багатство! Де ж це бачено? Від такого добра не діждешся!



Але поки що саме добра у пана Торбинса було аж надто, і розподіляв він його щедро, а тому товариство охоче вибачало йому і чудернацькі витівки, і багатство. Він робив, як годиться, візити усім родичам (зрозуміло, крім Кошелів-Торбинсів), а скільки відданих шанувальників набув серед простого люду та бідноти, то й злічити не можна. Але близьких друзів не мав, поки не підросли його племінники.



Найстаршим та найулюбленішим з-поміж них був Фродо Торбинс. Коли Більбо стукнуло 99, він призначив Фродо своїм спадкоємцем, ущент розвіявши надії Кошелів-Торбинсів. [27]



Дядько з племінником умудрилися народитися в один день, 22 вересня; тож одного разу Більбо сказав: “Може, переїдеш до мене, малий? Буде приємно відзначати разом два дні народження!” Фродо був тоді ще в “недозрілих літах”, як кажуть гобіти про тих, хто розміняв легковажне друге десятиріччя і ще не дожив до повноліття, себто до 33 років.



Минуло ще дванадцять літ. Кожного року Торбинси весело святкували подвійні дні народження у Торбі-на-Кручі. Але цим разом готувалося щось грандіозне. Більбо виповнялося 111 - а то й цифра красива, і вік чималенький (славетний Старий Тук, і той дожив лише до 130), а Фродо - 33, тож він ступав на поріг зрілості.



Язики заторохтіли і в Гобітоні, і в Поріччі, чутки про подію, що наближалася, розійшлися по всьому Краю. Походження та пригоди Більбо Торбинса знову стали головною темою розмов, і попит на спогади, на превелику радість підтоптаних дідів, раптом підскочив.





Але нікому, мабуть, не дісталося поважніших слухачів, ніж Хему Гемджи, якого всюди звали просто Дід. Годинами просиджував він у харчевні “Під плющем” при дорозі та просторікував сміливо, адже майже сорок років служив садівником у Торбі-на-Кручі, та й раніше допомагав старому Норчику. Тепер уже й сам він постарів, авжеж, усі кісточки в нього ломило, - цілком зрозуміло, що працював здебільшого його молодший син, Сем. Батечко з сином обоє були великими друзями Більбо та Фродо, а мешкали на самій Кручі, у будинку № 3 по Торбиному узвозі, трохи нижче садиби.



- Наш Більбо дуже порядний пан та достойник, яких мало, я це завжди казав, - раз у раз повторював Дід, і цілком мав рацію: Більбо звертався до нього завжди ввічливо, називав “майстром” і часто радився відносно догляду за овочами; в усьому, що торкалося “зеленини”, особливо картоплі, усі вважали Діда найдосвідченішим знавцем (він проти цього ніколи не заперечував).



- Ну, а цей Фродо, що з ним мешкає? - спитав дядько Нукас із Поріччя. - Зветься він, звісно, Торбинсом, але ж, кажуть, наполовину, а то й більше, Брендібок. Ніяк не второпаю, задля чого Торбинс із Гобітона додумався шукати собі жінку у Забоччі - адже там одні диваки!



- Авжеж, - устряв у розмову дідусь Троєніг, ближній сусід Гемджи. - Станеш диваком, як поживеш на тому [28] боці Брендівіни, та ще й на самому краєчку Старого Лісу! Якщо хоч половина правди те, що балакають, місця там глухі, недобрі…



- Правду кажеш, друже! - згодився майстер Хемфаст. - Брендібоки, ясна річ, у лісі не мешкають, але чудернацька, в них порода. Отаке вигадали - на човнах по річці плавати! Де ж це бачено? З такими витівками, гай-гай, до біди недалеко. А втім, пан Фродо - чудовий юнак, кращого й не забажаєш! Дуже схожий на пана Більбо, та не тільки з лиця. Що не кажіть, а з боку батька він усе ж таки Торбинс. Порядний, поважний гобіт був Дрого Торбинс, нічого особливого про нього й не чути було, доки не втопився.



- Утопився? - підхопили відразу кілька голосів. Звичайно, і цю небилицю, й інші, ще страшніші, чули вони вже сто разів, але гобіти так захоплюються родинними історіями, що завжди готові слухати.



- Отож, так розповідають, - завів Дід. - Пан Дрого, бач, оженився на бідолашній Примулі Брендібок. Вона доводилась нашому Більбо кузиною з материнського боку (матінка її - молодша дочка Старого Тука), а Дрого - троюрідним. Виходить, що Фродо йому племінник з обох боків, так би мовити. Второпали? Дрого часто приїжджав на гостини у Брендідар до тестя, старого пана Горбадока (любив поласувати смачненьким, а там же пригощали на повну губу!) І їздили вони “кататися” на човнах по Брендівіні, ось там і втопився разом з жінкою, а пан Фродо був ще малий, і таке інше.



- Я чув, вони після вечері попливли, коли місяць зійшов, - тут втрутився Нукас, - а Дрого був досить огрядний, отож човен і перевернувся.



- А мені казали, ніби вона його необачно штовхнула, і вони удвох шубовснули у воду, - заперечив Шекун, гобітанський мірошник.



- Не все, що кажуть, варто пам’ятати, - обірвав його Дід, бо не дуже шанував мірошника. - “Штовхнула, шубовснули!” Не знаєш нічого, а туди ж, базікаєш! Човни - річ підступна, навіть без якогось там штовхання загинути можна. Так чи інакше, пан Фродо залишився сиротою, викинуло його, так би мовити, на берег до Брендібоків. То він і виріс у Брендідарі, а там, щоб ви знали, справжній мурашник: старий Горбадок менше ніж двісті родичів при собі не тримав. Пан Більбо добре діло зробив, що узяв парубка до [29] себе, пожити в порядному товаристві. Зате тим Кошелям це було як ніж гострий: вони ж бо гострили зуби на Торбу, ще коли Більбо запропастився. І ось він зненацька заявляється й випроваджує їх геть, а далі живе собі й живе, і зовсім, нівроку, не старіє! Тепер до того ж знайшовся спадкоємець, усі папірці понаписувані як годиться. Не увійдуть Кошелі до покоїв Торби, так їм і треба!



- Там, кажуть, чималенька сума прихована, у підземеллі, - зауважив якийсь відвідувач, що приїхав у своїх справах з Великих Hop у Західній чверті. - Геть чисто усюди скрині з сріблом, та золотом, та діамантами… Так я чув.



- Ну, то значить, що пан чув більше за мене, - обурився Дід. - Відносно діамантів нічого не знаю. Пан Більбо досить заможний, це так, але підземель у нього ніяких нема. Сам бачив, як він повернувся додому, ще парубком був, десь літ шістдесят тому - саме я став за учня при Норчику (він моєму батькові брат у других). Коли розпродаж почався, звелів він мені відганяти народ, щоб не потоптали сад, не сплюндрували. Та ось у самий розпал під’їжджає Більбо, на поні, з грубезним таким лантухом і двома скринями. Ясна річ, там були різні скарби з чужодальніх країн - десь там, кажуть, золоті гори стоять. Але підземелля тим наповнити не вистачило б. Спитали б краще в мого молодшого, бо ж він у Торбі всі ходи й виходи знає. А щодо оповідей про давнину, то його від Більбо відірвати годі. Більбо його також грамоті навчив, так просто, нічого поганого на думці не маючи, розумієте? Сподіваюся, хлопець це якось переживе. “Ельфи та дракони! - кажу йому. - А як на мене, то ліпше капуста з картоплею. То й ти не лізь у панські справи, бо виростеш, як кіт навсидячки!” Так ось учу його, та й інших можу повчити, - додав він, зиркнувши скоса на приїжджого та на мірошника.



А все ж таки Дід не переконав слухачів. Надто вже міцно засіли легенди про багатство Більбо у головах молодшого покоління.



- Хай що він там привіз, але ж відтоді напевно додав дещо, - вперто вів своєї мірошник. - Дім свій часто покидає. А хто до нього ходить? Самі чужинці: то гноми вночі причалапають, то старий чаклун Гандальф, а то й взагалі невідомо хто. Базікайте що хочете, Діду, але Торба-на-Кручі - дивне місце, а господарі його ще дивніші! [30]



- Це ти можеш, Піскуне, молоти язиком, чого сам в тямки не візьмеш, - буркнув Ґемджи, відчуваючи до мірошника ще більшу неприязнь, ніж досі. - Якщо вони дивні, то, значить, в нашій окрузі на дивноту недорід. Та тутечки тільки поглянь - такі дивні знайдуться, що й не здогадаються пригостити сусіда пінтою пива, хоч він живе у норі з золотим денцем. А в Торбі знають, як належить поводитися. Сем каже, до гулянки усіх запросять, і подарунки будуть, не пізніше цього самого місяця, аж ніяк не інакше!



І ось настав цей самий місяць - вересень. Погода стояла як на замовлення. За пару днів по тому поповзла чутка, мабуть, від добре обізнаного Сема, що готується феєрверк, так-так, саме феєрверк, якого не бачили в Гобітанії років сто, ще з того часу, як помер Старий Тук.



Час минав, великий день наближався.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций