Едгар Аллан По Поліціан — C. 2

Розміщено Шкільні твори в 16 июня 2015



Ось цей хрест



Рубіновий, дурило! Це рубіни! [341]



Лишень послухай, та йому ціна



П’ять тисяч талярів, не менше!



УГО



Я розумію (гикає) все! (Дивиться значуще).



ДЖАСІНТА



 Він розуміє!



Нічого ти не тямиш! Боже милий!



Я розумію! (Передражнює його). Де тобі збагнути!



Я - найбагатша покоївка в Римі,



Я - найбагатша чашника дочка,



Бо всі оці коштовності - мої!



Так знай, що Лалага, моя хазяйка,



Яка мені оце подарувала,-



Ти чув? - подарувала на весілля



(Усі прикраси, всі до однієї!),



Напевне з глузду з’їхала!



УГО



 То значить,



Це Лалага подарувала! Звідки ж (гикає)



Каблучка ця дісталася тобі?



ДЖАСІНТА



Граф Кастільйоне, любий твій господар,



Все їй подарував на знак любові



Торік, ну а вона - мені,- второпав?



УГО (блиснувши очима)



Джасінто!



ДЖАСІНТА (теж блискає очима)



 Уго!



УГО



 Що, моя Джасінто?



ДЖАСІНТА



Вже розшолопав?



УГО



 Люба, дай-но гляну



Ще раз (гикає) на ті прикраси. [342]



ДЖАСІНТА



 Зрозумів?



УГО



Пхе! Дай погляну ближче!



ДЖАСІНТА



 Ну, то як?



(Задкуючи, підносить руки з прикрасами).



УГО



Джасінто, пташко! Люба синьйорино!



ДЖАСІНТА



Еге, тепер все ясно.



Ховає прикраси і виходить, за нею, зашпортуючись, Уго.











ЯВА ДРУГА

Вітальня Кастільйоне.



КАСТІЛЬЙОНЕ (напіводягнений) і САНОЦЦО.



САНОЦЦО



Чудесний жарт! Клянусь, чудесний жарт!



Ха-ха-ха-ха! Воістину розкішний!



Помру я, Кастільйоне, ой, помру!



Ха-ха-ха-ха! Помру-таки від сміху!



Помру, помру!



КАСТІЛЬЙОНЕ (похмуро)



 Для мене це не жарт.



САНОЦЦО



Атож, атож! Для тебе це не жарт.



Ні-ні! Ха-ха-ха-ха! Помру! Помру!



Поважна вельми річ, я запевняю.



Напитися - поважна вельми річ!



Покаятися ти надумав - браво!



Так от що, Касе! Маю вдома чотки -



Пришлю тобі. А ще волосяницю,



Яку вдягав на маскарад, віддам.



Піду додому й притьмом перешлю



В барильці щонайкращий попіл! [343]



КАСТІЛЬЙОНЕ



Саноццо! Ти скінчиш… (Вагається).



САНОЦЦО



 О! Я скінчусь…



Кінчаюся… от-от уже скінчусь!



Помру від сміху… так! Кінчаюсь я!



КАСТІЛЬЙОНЕ (гостро)



Саноццо!



САНОЦЦО



 Га? Що?



КАСТІЛЬЙОНЕ



 Я не жартую.



САНОЦЦО



Я вірю вам.



КАСТІЛЬЙОНЕ



 Навіщо те блюзнірство?



Щось голова болить, зле почуваюсь



І тілом, і душею. Ти коли



Востаннє бачив леді… Лалагу?



САНОЦЦО



 Та



Десь з одинадцять місяців тому.



Пощо здалась тобі ота особа?



КАСТІЛЬЙОНЕ (люто)



Саноццо!



САНОЦЦО (спокійно)



 Слухаю.



КАСТІЛЬЙОНЕ (помовчавши)



 Тож коли востаннє



Ти з леді Лалагою розмовляв?



САНОЦЦО



Я, графе, майже рік її не бачив.



Твій батько, герцог, як ти добре знаєш,



Її на люди зовсім не пускає.



Повім тобі одверто - має слушність.



Ха-ха. Ти розумієш? [344]



КАСТІЛЬЙОНЕ



 Ні, Саноццо!



Не розумію.



САНОЦЦО



 Ну от і добре, слухай. (Співає).



Отаких пташок завзятих,



 Що очима виграють,-



Зирк сюди, зирк туди,-



 Треба в кліточці тримати,



 Бо втечуть!



КАСТІЛЬЙОНЕ



Саноццо! Судиш ти несправедливо.



Не билося ще у жіночих грудях



Чистіше серце! Хоч і согрішила



Ця жінка, але гріх її прощенний.



Якщо колись обітниці священні,



Ганебно зраджені, своїм прокляттям



Когось затаврували,- то мене!



Закохана, палка, прекрасна, юна



І чиста, як і вся її краса,-



Хіба вона помислити могла



Про чорну зраду? Ох, якби я був



Не графом Кастільйоне, а простим,



Незнаним орачем на скромній ниві,



Та тільки чесним!



САНОЦЦО



 Браво, молодця!



В житті не чув я кращої промови!



І справедлива - чесність над усе!



Правдива насолода - чесні злидні.



Нехай живуть утіхи незрівнянні -



Ячмінний корж, каштани і вода!



КАСТІЛЬЙОНЕ (намагаючися стримати усмішку)



Саноццо, ти дурний!



САНОЦЦО



 Теж справедливо!



Синьйоре, йду додому, поки ще



Я мудрістю від вас не заразився.



Прощай! Шукатиму твоєї ласки,



Як станеш кардиналом. А тим часом [345]



Не знехтую нагоди переслати



Волосяницю й попіл. (Виходить).



КАСТІЛЬЙОНЕ



 Забирайся,



Дотепнику! Ха-ха-ха-ха! Від нього,



Хоч і не хочеш,- мусиш реготатись.



Ну, як на нього гніватись! А втім,



Чого тужити через цю дрібничку?



З ким не траплялось? Одружитись - ні!



Розпусницю щоб Кастільйоне взяв?



Нізащо! Ні! Що скаже товариство?



А чи Саноццо? Я не маю права,



Хоч би й хотів, збезчестити ганебно



Свою сім’ю - ді Брольйо рід славетний,



Ді Брольйо старовинний гордий рід!



Не маю права.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций