Багряний Іван Павлович Антон-Біда — Герой Труда — C. 4

Розміщено Шкільні твори в 30 мая 2015

.

……………………

Ой, Ромодан мій, Ромодан,

Цей рік писатимемо ми

Завжди з великих літер,

Бо так про нього просурмить

Земля,

Вода

і Вітер

На всі світи і времена!

І тільки лиш в секреті

Його триматиме “страна”, —

Рік славний “Тридцять Третій”,

Отой, що сяє, як зоря

В усій епосі “Октября”!)

О, Богом даний Краю мій!

О, сад пісень,

Колиско мрій!. ІІ

Прибув Антон у “отчий дім” —

До батьківської хати…

Прибуть прибув, але заждім

На хату зазіхати,

Бо що це “хата” в еСеСеР?

У цім краю відносно все.

Одначе: розповідь ведім!

Так слухай, лавреате:

Прибув Антон у отчий дім —

До батьківської хати…

А тую хату

й пів села —

Неначе берія взяла.

І берія та не мала,

Ой, не мала, видать, була, —

Бо заросли биллям поля,

Бо запустіла вся земля,

Повимірали і двори,

І цілі села,

Й хутори,

Повимірало геть підряд

Населення

Цілих сільрад!

Колгоспи ж мерли взагалі

Із ланковими на чолі! —

Немов виконували план,

Немов угноювали лан, —

Організовано, мовляв!

У стилі директивнім!

У стилі ери соцзмагань!

У дусі колективнім!

Це, бач:

поки Антон доліз, —

Ускрізь

розцвів соціялізм!

Авжеж! В усій країні тій

Соціялізм розцвів, як стій!

Щоби к свободі у “хахла”

Навік пройшла оскома,

Послали “тато” із Кремля

Великого Наркома.

Щоб той “хохол” любити звик

Колхоз, як жінку вдома,

Послали “тато” із Москви

Могутнього Наркома.

І звався Г о л о д

той нарком!

Проект оформив Совнарком.

І от — з косою й з маслаком

До діла взявся той Нарком.

По Україні, мов корсар,

З косою він корсарить, —

Узявся Голод-Комісар

Всевладно комісарить:

Січе зблизька,

Січе здаля…

Як повелів “отець” з Кремля.

Позаростали бур’янцем

Сади і рідні хати…

Пісень!!

Пісень ось про оце!!

Пісень, лауреати!!!

Як із косою й з маслаком

До діла приступив Нарком. ІІІ

Хоч довго наш Антон і ліз,

Зате й приліз —

В с о ц і я л і з м!

Прямісінько крізь мряку криз —

Прямісінько

В с о ц і я л і з м!

Попухлі люди на шляхах,

По вигонах

І по хатах.

Жах матерів

І плач дітей…

І рясно трупів і костей

Всіма забутих взагалі —

Непохоронених в землі.

І на землі,

І на траві,

І в хатах — мертві всюди.

А серед вигону — ж и в і

П а с л и с ь,

м о в в і в ц і,

л ю д и!!!

Ура, ура! Яка ж пора!

Яка ж пора!!.

Ура!

Ура!

О, лавреате! Цить! Не диш!

О с ь м а т е р і ї д я т ь ш п о р и ш!

І ти, мій брате, цить, не диш! —

О с ь

Д і т о ч к и ї д я т ь ш п о р и ш! !

І ти, о, світе! Цить! Не диш!!! —

Ц е

л ю д и о с ь

ї д я т ь

ш п о р и ш!

Їдять шпориш,

Їдять пирій…

Це все герої, брате мій!

Труда герої й боротьби, —

Це все колгоспники-раби!

Антон впізнати міг живих,

Його ж —

Уже ніхто не міг. IV

Позаростали бур’янцем

Сади і рідні хати…

Пісень!

Пісень!!

П і с е н ь п р о ц е!!

П і с е н ь, л а у р е а т и!

Ось тут квилить пташа-маля…

Так повелів “отець” з Кремля!

І там конає он маля…

Так повелів “отець” з Кремля!

І накормить зась й здаля…

Бо так велів “отець” з Кремля!

Квиління те малят “страни”

Стоїть без відгуку й луни.

І тільки десь якийсь барбос

Квиління те нотує…

Але ні Кесарь, ні “колхоз”

Маляток не рятує.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций