Фрідріх Дюрренматт Грек шукає грекиню — C. 13

Розміщено Шкільні твори в 27 мая 2015



Тоді обидва водії, брудно лаючись, завернули біля крамниці Вренера й Потта у старе місто.



Погано заасфальтовані вулиці стрімко йшли вгору, уздовж них виднілися старі жалюгідні халабуди, пивниці й шинки. Невеличкими зграйками стояли повії, схожі на чорних птахів, вони махали руками і щось вигукували; було так холодно, що мокрі таксі вкрилися памороззю. На майже не освітленій вулиці Фенебр коло будинку номер сорок три (де жив Пассап) Архілохос - і досі тримаючи в руці білі троянди - вийшов із своєї блискучої, немов казкової машини, прикрашеної бурульками, що яріли й дзвеніли, і звелів водієві його зачекати. Вуличні хлопчаки притьмом оточили генерального директора, хапаючи його за холоші; нарешті, позбувшись їх та проминувши п’яну люту консьєржку, він потрапив усередину старого високого будинку і став братися нескінченними сходами вгору. Ті сходи настільки спорохнявіли, що кілька разів проламувалися в нього під ногами і він повисав у повітрі, вчепившись за дерев’яні поручні руками, що дедалі дужче боліли.



Так він ледве добувався з поверху на поверх, майже в суцільній темряві, раз у раз придивляючись до тих чи інших пошарпаних дверей, чи не зазначено на них ім’я “Пассап”; за Архілохосом сопів Наделер, та грек і досі не звертав на нього найменшої уваги. На сходах було неймовірно холодно, десь бренькали на піаніно, десь гупало вікно, за якимись дверима верещала жінка і горлав чоловік, скрізь смерділо розпустою, гульнею. Архілохос підіймався дедалі вище, знову провалився по коліно, попав головою в павутиння, в нього по лобі проповз жирний напівзамерзлий павук, грек гидливо його скинув. Пальто на хутрі від Ватті та гарний новий костюм від О’Ніл-Папперера забруднилися, штани подерлися, тільки троянди й досі були прекрасні.



Нарешті в кінці вузеньких стрімких сходів, що вели на горище, Архілохос побачив розхитані двері, на них хтось скоса написав крейдою величезні літери: “Пассап”. Він постукав. Поверхом нижче чатував у крижаній холоднечі Наделер. Архілохосові ніхто не відповів. Він постукав удруге, тоді втретє, вчетверте. Тиша. Член Всесвітньої церковної ради натис на ручку, двері виявилися незамкнені, і він увійшов усередину.



То було чимале горище, чимось схоже на критий тік, угорі - нагромадження дерев’яних бантин, під ногами - нерівна підлога. Скрізь стояли негритянські дерев’яні божки, стоси картин, порожні рами, скульптури (дивовижні дротяні каркаси), над розжареною залізною грубкою підіймався довжелезний, примхливо вигнутий димар, на підлозі валялися пляшки з-під вина й віскі, порожні тюбики, миски з фарбами, пензлі, скрізь лазили коти, купи книжок громадилися на стільцях або лежали розкидані на підлозі. Посередині стояв Пассап у халаті, що колись, мабуть, був білий, а тепер геть заляпаний фарбами. Пассап малював на полотні якісь параболи та еліпси, кружляючи навколо мольберта, а перед ним біля грубки на хиткому стільці сиділа, заклавши руки за голову, гладка дівка з довгими білявими косами, гола-голісінька. Член Всесвітньої церковної ради скам’янів (адже він уперше в житті бачив голу жінку) і ледве зважувався дихати.



- Ви хто такий? - спитав Пассап.



Архілохос назвався, трохи здивований цим питанням, адже в неділю художник перший привітався до нього.



- Що вам треба?



- Ви намалювали мою наречену Хлою зовсім без одягу,- пробелькотів грек. .



- Ви маєте на увазі картину “Венера, одинадцятого липня”, висить у салоні Наделера?



- Саме її.



:- Одягайся,- звелів Пассап натурниці, та щезла за ширмою, а художник узявся довго й уважно розглядати Архілохооа, тримаючи в зубах люльку, дим від неї підіймався вгору, аж до дерев’яного склепіння.- Ну то й що?







- Добродію,- гідно почав Архілохос,- я шанувальник вашого таланту, стежу за вашими творчими успіхами із щирим захватом, ви навіть стали номером четвертим у моєму світопорядку.



- Який ще світопорядок? Що за безглуздя? - спитав Пассап, накладаючи на палітру нові купи фарб (синій кобальт та вохру).



- Я склав список найгідніших представників нашого часу, список, так би мовити, моральних взірців.



- І що з того?



- Добродію, не зважаючи на весь мій захват, на всю пошану до вас, я змушений просити у вас пояснення. Адже не кожного дня трапляється, що наречений бачить свою наречену на картині в образі Венери, зовсім голою. Навіть якщо ми маємо до діла з абстрактним живописом, однаково людина, яка здатна тонко відчувати, зрозуміє основне.



- Безперечно,- підтвердив Пассап,- але мої критики на це не здатні.



Він і далі пильно роздивлявся Архілохоса, підійшов до нього ближче, обмацав його, немов конячку, відступив трохи назад і примружився.



- Роздягайтесь! - раптом наказав він, налив собі склянку віскі, вихилив її й натоптав тютюном люльку.



- Але…- спробував був заперечити Арнольф.



- Ніяких “але”! - загримів Пассап і так люто глянув невеличкими чорними колючими очима на Архілохоса, що того аж заціпило.- Я хочу намалювати вас у подобі Арея.



- Якого Арея?



- Бога війни в давній Греції,- пояснив Пассап.- Скільки років я шукав потрібного натурника, до пари моїй Венері. І тепер знайшов: це ви. Типовий тиран, який обожнює гуркіт війни, недолюдок, що купається у крові. Ви грек?



- Авжеж, тільки…



- Ось бачите!



- Пане Пассап,- нарешті здобувся на слово Архілохос,- ви помиляєтесь. Я зовсім не тиран, не недолюдок, я не купаюся в крові, не обожнюю гуркоту війни. Я - чоловік миролюбний, член Всесвітньої церковної ради давньо-новопресвітеріанської церкви, зовсім непитущий, ніколи не курю. До того ж я вегетаріанець.



- Пусте! - сказав Пассап.- А хто ви такий?



- Я генеральний директор відділу атомних гармат і…



- Чудово! - урвав його Пассап.- Таки справді бог війни. І тиран. Просто ви ще не спромоглися розірвати пута, ще не виявили себе як слід. Ви - природжений гульвіса і еротоман, ви найкращий Арей, якого я міг собі уявити. Хутчій роздягайтесь! Я повинен малювати, а не базікати з вами.



- Я не роздягатимусь, поки тут ця панночка, котру ви щойно малювали,- затявся Архілохос.



- Катай звідси, Катрін. Він соромиться,- крикнув художник.- До завтра, пампушко!



Гладка дівка з білявими косами, вже вбрана, попрощалась й розчинила двері. А за ними стояв Наделер. Він тремтів з холоду і мало не задубів.



- Я протестую! - вигукнув власник салону хрипким голосом.- Я протестую, пане Пассап, адже ми домовились…



- Забирайтеся до дідька лисого!



- Я тремчу з холоду,- розпачливо кричав власник салону.- Ми з вами домовились…



- Тремтіть собі, як хочете.



Натурниця зачинила за собою двері, чути було, як вона спускається сходами.



- А ви й досі в штанях? - сердито спитав Архілохоса художник.



- Даруйте,- сказав генеральний директор, роздягаючись.- І сорочку теж скидати?



- Скидайте все.



- А куди квіти покласти? Вони для моєї нареченої.



- Киньте їх на підлогу.



Член Всесвітньої художньої ради старанно склав свій одяг, спершу витрусивши з нього пилюку (а її набралося чимало, поки він долав сходи), і тепер стояв голий.



Він замерзав.



- Присуньте стілець до грубки.



- Але…



- Станьте на стілець і приберіть позу боксера, руки зігніть під кутом у шістдесят градусів,- командував Пассап.- Саме таким я завжди уявляв собі бога війни.



Архілохос слухняно виліз на стілець, дарма що той дуже хитався.



- Страх який ви гладкий,- роздратовано бубонів художник, знову хильнувши віскі,- це мені до вподоби тільки в жінок, і то не в кожної. Та жир ми зріжемо. Головне - це довбешка і груди. Добре, що у вас на грудях багато волосся, це надає войовничості. Стегна теж непогані. Зніміть окуляри, вони псують мені все враження.



І Пассап заходився малювати - виводити кути у шістдесят градусів, еліпси й параболи.



- Добродію,- почав був знову генеральний директор, але вже прибравши позу боксера,- ви повинні мені пояснити…



- Помовчте,- загримів Пассап.- Коли тут комусь і дозволено говорити, то тільки мені. Те, що я намалював вашу наречену,- найприродніша річ у світі. Грандіозна жінка! Побачите, які в неї груди.



- Добродію…



- А які в неї стегна! А пупочок!



- Я просив би…



- Та станьте як слід, хай вам біс! - зашипів художник, нагромаджуючи на полотні шари вохри й синього кобальту.- Треба ж такої мороки - ще не бачили своєї нареченої голою, а вже заручилися!



- Ви товчетеся по моїх квітах. По білих трояндах.



- Пусте! От тоді було в мене справжнє натхнення. Коли я побачив вашу наречену без одягу, то замалим не перетворився в банального натураліста або в такого собі свіженького-святенького-веселенького-вільненького імпресіоніста, аякже, таке розкішне м’ясо, така ніжна шкіра! Та втягніть живота, скільки вам казати! Зроду я не мав такої божественної натурниці, як Хлоя.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций