Джон Рональд Руел Толкієн Володар Перснів - Повернення Короля — C. 67

Розміщено Шкільні твори в 28 апреля 2015



- Збиралися назвати хлопця на вашу честь, а народилася дочка. Правда, дівчатко що треба, красою, на щастя, в маму, а не в батька, але як же бути з ім’ям?



- А навіщо порушувати старі звичаї? Візьми назву квітки, хоча б і троянду. Половина дівчат Гобітанії має такі імена! [290]



- Може, це й слушно… У далеких країнах я чув чимало красивих імен, та всі вони, так би мовити, занадто гарні для повсякденного життя. Мій Старий каже: назви по-коротше, щоб не довелося для зручності скорочувати наполовину. Але якщо брати квіткове ім’я, довжина мені не завадить. Потрібна тільки квітка найкрасивіша, бо маля, відверто кажучи, гарненьке, а виросте - ще кращим стане!



Фродо подумав недовго і запропонував:



- “Еланор” підійде? Це значить “сонячна зірочка”, пам’ятаєш, такі маленькі золотаві квіточки на галявинах Лоріену?



- Це саме те, що треба! - зрадів Сем. - Ви, пане, завжди знаєте, що треба!



Малій Еланор було вже шість місяців, і рік хилився до осені, коли якось Фродо покликав Сема до себе в кабінет.



- У четвер буде день народження Більбо, - сказав він. - Сто тридцять перший рік, не жарт! Він перегнав Старого Тука.



- Молодець! - усміхнувся Сем. - Пан Більбо - непересічна особа!



- Отож, Семе, запитай у Трояндочки, чи обійдеться вона недовго без тебе. Я хотів з’їздити з тобою куди-небудь. Шкода, що ти тепер не можеш покидати дім надовго…



- Так, пане, це зараз було б важкувато, - зітхнув Сем.



- Розумію… Та я й не прошу. Проведеш недалеко - і добре. Скажи Трояндочці, що їдеш тижнів на два і повернешся здоровий і неушкоджений.



- Я, пане, охоче доїхав би з вами до самого Рівендел-лу, побачив би старого пана Більбо. Але, слово честі, жити мені хочеться в одному-єдиному місці: тут, вдома. Знову я, пане, рвуся навпіл…



- Бідний Семе! Я знав, що так трапиться. Але ти незабаром заспокоїшся. Ти, голубе, вирізаний з суцільного дерева, цілісним і залишишся!



Два дні Фродо і Сем переглядали записи і нотатки про похід; потім Фродо вручив Сему ключі і найголовніше: товсту книгу, переплетену в червоний сап’ян. Майже уся вона була вкрита рядками - спочатку трохи нерівним почерком Більбо, потім - енергійною рукою Фродо. Усього [291] було вісімдесят розділів, тільки в останньому залишилося кілька чистих аркушів. На першій сторінці було акуратно виведено: “Мій щоденник’. Туди й назад. Що було потім”. Далі йшло: “Пригоди п’яти гобітів”, “Історія Великого Персня, написана Більбо Торбинсом за власними спостереженнями і розповідями друзів”.



Далі стояло рукою Фродо: “Падіння Володаря Перснів і повернення короля (як ці події видалися очевидцям). За записами Більбо і Фродо з Гобітанії, доповнено розповідями друзів і відомостями мудреців”, а також “Виписки з Книг Мудрості, перекладені Більбо в Рівенделлі”.



- Ого! Та ви вже закінчили! - вигукнув Сем. - Мушу визнати, пане, працювали ви ретельно.



- Так, я скінчив, - кивнув Фродо. - Останні сторінки залишаю тобі.



Двадцять першого вересня вони виїхали з дому: Фродо на поні, якого йому подарували в Мінас-Тіріті, Сем - на своєму улюбленці Біллі. Ранок був погожий, сонячний; про мету поїздки Сем здогадувався і нічого не запитував.



Спустившись з Кручі, вони рушили у бік Лісової Межі, дозволяючи своїм поні бігти неспішним підтюпцем. Переночували на Заячих Пагорбах; опівдні двадцять другого вересня вони вже спускалися розложистим схилом до узлісся.



- Он, здається, за тим деревом, пане, ви ховалися, коли вперше побачили Чорного Вершника, - сказав Сем, указуючи вліво. - Ех, та чи не наснилося нам усе це?..



Настав вечір, яскраві зірки висипали на небо, коли вони минали повалений дуб біля стежки, що звивалася серед густої ліщини. Сем мовчав, занурений у спогади. Фродо тихенько наспівував стародавню дорожню пісеньку; прислухавшись, Сем розібрав нові слова:



…А може, поряд, вже за крок



- Стежини сонця і зірок.



Ти їх сьогодні проминеш,



Та завтра знов сюди дійдеш…



І раптом, начебто у відповідь йому, в глибині лісу продзвеніло:



А Елберет Гілтоніель!



Сіліврен пенна міріель [292]



О менель аглар еленате



Гілтоніель а Елберет!



Несуть в серцях крізь плин віків



Блукальці в сутінках лісів



Нетлінних зір одвічний спів



За даллю Західних морів.



Фродо і Сем, не кажучи ані слова, спішилися, і, присівши в легкій тіні, чекали, коли блискучий кортеж порівняється з ними. Вони здаля впізнали Гілдора і ще багатьох прекрасних ельфів, а потім, на подив Сема, з’явилися Елронд і Галадріель. На плечах Елронда лежав сірий плащ, на чолі сяяв обруч із зіркою; він тримав срібну арфу, і на пальці його блищав блакитний камінь у золотому Персні - Велья, найсильніший з Трьох. Галадріель їхала на білому коні, її біле вбрання мерехтіло, як легкі хмари навколо місяця. На її руці іскрився крижаною-зіркою мітріло-вий Перстень з білим каменем - Ненья. За ними неквапно, клюючи носом, немов уві сні, трусив на сивому конику Більбо Торбинс. Елронд привітався з подорожанами подружньому, сердечно, а Галадріель ласкаво усміх^нулася.



- Я чула, ти успішно застосував мій. подарунок, Семе Гемджи, - сказала вона. - Відтепер бути Гобітанії благословенним краєм.



Сем поклонився, не знайшовши слів для відповіді. Він уже встиг призабути, яка Володарка Лоріену, і тепер був заново осліплений. Раптом Більбо, прокинувшись, розплющив очі:



- Ти ба! Привіт, Фродо! Як поживаєш? Бачиш, я обійшов Старого Тука, турбуватися тепер нема про що, і я готовий до нових мандрівок. Ти поїдеш з нами?



- Так, - сказав Фродо. - Усі Хранителі повинні залишити Середзем’я разом.



- Пане! - зойкнув Сем. - Куди це ви зібралися? Він тільки зараз утямив, що діється.



- Я вирушаю у Сріблясту гавань, Семе.



- А я не можу поїхати з вами!



- Не можеш, Семе, поки ще не можеш - навіть до Пристані. Але й ти був Хранителем Персня, нехай зовсім недовго - може, настане колись і твій час. Не засмучуйся, Семе. Ти не можеш жити, розриваючись надвоє - отож [293] наберись з духу і живи, спокійно живи багато років! Тебе чекає стільки роботи, стільки радощів!



- А я ж мріяв… мріяв, що ви будете жити з нами, насолоджуючись спокоєм після ваших подвигів! - промурмотів Сем крізь сльози.



- І я мріяв… Але поранення мої занадто глибокі. Я хотів урятувати Гобітанію - і врятував, та не для себе. Так часто буває, Семе: щоб зберегти заповітне для усіх, хтось повинен від нього відректися… Усе моє майно тепер твоє. І потім, у тебе є Троянда, Еланор, а прийдуть ще Фродо-малий, і Трояндочка, і Меррі, і Пін, і Золотинка. А може, й інші - я поки що не бачу. І усім знадобляться твої руки, і твій розум, і твоє серце Ти станеш бургомістром і будеш ним, поки не набридне, та найкращим садівником Гобіта-нії. А ще будеш вивчати Червону Книгу і навчатимеш го-бітів, щоб, пам’ятаючи Страшну Небезпеку, ще дужче цінували і берегли свою землю. Тобі судилося мати повною мірою і турбот, і щастя - твій розділ у книзі буде веселим до останнього рядка! А тепер мені час їхати. Можеш мене провести…



Елронд і Галадріель залишали Середзем’я назавжди. Скінчилася Третя Епоха, час Перснів минув. Йшли й інші ельфи - їм не хотілося більше залишатися по цей бік Моря. - Разом з ними, повні світлого смутку, їхали Сем, Фродо і Більбо; ельфи ставились до них із глибокою повагою.



Весь вечір і ніч безперервно їхали вони по Гобітанії, але ніхто не бачив їх, крім звірів лісових і польових; може, якомусь спізнілому подорожанину і ввижалися відблиски вогнів - але їх легко було прийняти за світло місяця, що плив по ясному небу. І ось уже потягнулися Білі Пагорби, Гобітанія скінчилася, ось проїхали повз Далеке узгір’я і піднялися на Баштове - а з нього вже відкрилося далеке Море. Проїхали по вузьких, вигнутих серпом берегах затоки Лун і прибули, нарешті, до Останньої Пристані.



Кірдан Корабел вийшов назустріч їм з воріт. Він був високий на зріст, з бородою до пояса, і здавався дуже старим, але очі його зоряно сяяли. Вклонившись гостям, він сказав усього два слова:



- Усе приготовано.



Кірдан провів їх до причалу, де погойдувався на хвилях білий корабель. На причалі чекав їх хтось, одягнений в усе [294] біле. Наблизившись, Фродо впізнав Гандальфа. На пальці мага блищав Третій Перстень, Нарья, з каменем червоним, як живе полум’я. І всі, хто відпливав, зраділи, що Гандальф буде з ними.



Тільки Сем, стоячи на березі, не міг подолати тугу. Гірка буде розлука,, але ще гірше самотній шлях додому. Кінчалися останні приготування, і ельфи вже піднімалися на борт, аж раптом розлігся квапливий стукіт копит: Меррі і Пін вилетіли на причал і, осадивши своїх скакунів, зістрибнули на землю біля самого корабля. Пін сміявся, хоча сльози так і текли по його круглих щоках.



- Ти вже одного разу намагався вислизнути крадькома, і тобі це не удалося, Фродо! Ми і цього разу наздогнали! Знаєш, хто тебе виказав? Сам Гандальф!



- Так, - зізнався Гандальф, - мені не хотілося, щоб Сем повертався один. Утрьох вам буде краще. Сьогодні, зараз, на цьому причалі, кінець нашому товариству. Залишайтеся з миром! Не кажу вам: не плачте, тому що сльози часом - це добре.



Фродо поцілував Меррі, Піна, потім Сема і зійшов на борт. Підняли вітрила, повіяв вітер, і перлисто-сірі хвилі понесли корабель до виходу із затоки. У руці Фродо блиснув вогник - фіал Галадріелі, - блиснув і згас.



Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций