Джером Девід Селінджер Над прірвою у житі — C. 6

Розміщено Шкільні твори в 25 апреля 2015



- По-перше,- кажу,- я не збираюся брати тебе в свою кляту сімейку…

- От і нічого називати мене…

Раптом двері відчинились, і в кімнату з розгону влетів каналія Стредлейтер.

Він узагалі не ходив, а літав. Завжди такий закручений– куди твоє діло!

Підбігає до мого крісла - і лясь, лясь мене легенько по щоках. От уже паскудна звичка!

- Чуєш,- каже,- ти ввечері йдеш куди-небудь?

- Не знаю. Побачу. А що в біса робиться надворі - сніг валить?

Він був увесь у снігу.

- Ага. Чуєш, якщо нікуди не йдеш, то, може, даси мені свою картату куртку?

- А хто виграв? - питаю.

- Та ще тільки перший тайм закінчився,- відповів Стредлейтер.- Ми пішли. Ні, серйозно, тобі потрібна ввечері куртка? Бо я облив свою сіру якоюсь гидотою, - Не потрібна,- кажу.- Але ж ти її розтягнеш. У тебе ж плечі, як у чорта.

Взагалі ми з ним на зріст однакові, але Стредлейтер майже вдвічі важчий. А плечі в нього - у двері не входять.

- Не бійся, не розтягну.- Він підбіг до шафи.- Як поживаєш, Еклі? - питає. Цей Стредлейтер досить-таки привітний хлопець. Привітність його, звісно, нещира - прикидається, чортова душа, але з Еклі він принаймні завжди здоровкається.

Еклі тільки щось буркнув собі під ніс. Він би, звісно, взагалі не відповідав, але промовчати, навіть не буркнувши, в нього забракло духу. А мені сказав:

- То я, мабуть, піду. Ще побачимось.

- Ага,- кажу. Плакати я не збирався через те, що він ушивавсь до своєї кімнати.

Стредлейтер почав роздягатися - скинув піджак, краватку. [24] - Певно, треба швиденько поголитися,- каже. У нього така борода - щетина!

Серйозно.

- А де ж твоя краля? - питаю.

- Жде у тому крилі.- Він узяв чим поголитися, прихопив під пахву рушника й вийшов з кімнати. Хоч би сорочку накинув абощо. Завжди бігає по коридору до пояса голий - думає, що в нього бозна-яка гарна статура! Та воно так і є. Що правда, то правда.





4 Робити я не мав чого і поплентався вслід за Стредлейтером до умивалки - почешу хоч, думаю, язиком, поки він шкребтиметься. Крім нас, там не було нікого - хлопці ще не вернулися з футболу. Задуха в умивалці була пекельна, всі вікна запітніли. Попід стіною стояло з десяток раковин. Стредлейтер став біля тієї, що посередині, а я сів на сусідню і почав гратися холодною водою - то відкручу кран, то закручу. Це в мене нерви. Голячись, Стредлейтер насвистував “Індійську пісеньку”. Свистів він так, що хоч вуха затуляй, і майже суціль фальшиво. А мелодії завжди вибирав такі, що не кожен і добрий свистун висвистить,- скажімо, ту ж “Індійську пісеньку” чи “Бійка на Десятій авеню”.

Стредлейтер будь-яку мелодію вмів перепартачити.

Пригадуєте, я вже казав, що Еклі був жахливий нечупара? Отож, а Стредлейтер теж такий самий, тільки це в нього виявлялося по-іншому. Не так в око впадало.

Вигляд він мав завжди пристойний, цей чортяка Стредлейтер. Та побачили б ви, скажімо, його бритву! Не бритва, а якась іржава залізяка - вся в присохлій піні, у щетині й чортзна ще в чому. Він узагалі ніколи її не мив. Поголиться, прибереться - і вже в нього пристойний вигляд, аякже! Але то тільки про людське око. Хто-хто, а я добре знав, який він неохайний. Чепурився Стредлейтер через те, що був до безтями в себе закоханий. Він вважав, що вродливішого від нього хлопця нема на всій західній півкулі. Він і був досить вродливий, це правда. Але краса його була така, що ваші батько й мати, якби вони, скажімо, побачили в шкільному альбомі його фотокарточку, неодмінно спитали б: “А це що за хлопчина?” Розумієте, краса в нього була якась альбом-па. Я знаю в Пенсі багато хлопців куди вродливіших, як на мене, від Стредлейтера, але на фото в альбомі ви не звернете на них уваги. То начебто ніс великуватий, то вуха стирчать, то ще щось. Я це добре знаю. [25] Одпе слово, сиджу п на раковині поруч із Стредлейтером і то відкручую, то закручую холодну воду. На мені все ще ота червона мисливська шайка з довгим козирком і так само задом наперед. Не шапка, а просто шик.

- Чуєш,- каже Стредлейтер,- зробиш мені одну велику послугу?

- Яку? - питаю. Правда, не особливо захоплено. От уже любить, щоб йому робили “великі послуги”! Ці хлопці всі такі: коли він красюк чи гадає, що бозна-який красюк, то ти конче мусиш робити йому “велику послугу”. Думає, як він сам до безтями закоханий у себе, то й решта закохані в нього і тільки й мріють про те, щоб робити йому послуги. Аж сміх бере, їй-богу.

- То ти підеш куди-небудь увечері? - питає він.

- Може, й піду. А може, й не піду. Не знаю. А що?

- Та мені треба прочитати до понеділка сторінок сто з історії,- каже він.- Ти б не написав за мене твір з англійської? Бо мені буде не з медом, якщо в понеділок не здам отого проклятого твору. Того ж я й прошу. То як?

Ви бачите - знущається з мене! Слово честі, знущається!

- Яз цієї смердючої школи вилітаю, а ти просиш мене написати якийсь ідіотський твір! - кажу.

- Та я знаю. Але річ у тім, що мені так перепаде, якщо я не здам твору! Ну будь ласка, будь ласочка! Напишеш?

Я відповів не зразу. З таким паскудою, як Стредлейтер, часом не завадить і подрочитися.

- А про що писати? - питаю.

- Та про що завгодно. Аби лише що-небудь описати. Наприклад, кімнату. Чи будинок. Або знайому тобі місцевість. Сам знаєш. Тільки щоб вийшов який-небудь опис, дідько б його взяв.- Стредлейтер на весь рот позіхнув. Від такого свинства в мене кишки перевертаються. Уявляєте, просить тебе зробити послугу, а сам на весь рот позіхи справляє, матері його!..- Але не дуже старайся,- каже далі.- Бо та зараза Гартсел вважає, що на англійській ти зуби з’їв. Він знає, що ми з тобою живемо в одній кімнаті. Я думаю, не треба розставляти правильно коми й іншу оту муру.

Від таких балачок усередині в мене теж усе перевертається. Ти, скажімо, вмієш непогано писати твори, а тобі починають товкти про коми! Стредлейтер узагалі має таку звичку. Хоче туману напустити: нібито в нього так паскудно виходять твори тільки через те, що він не туди тицяє коми! У цьому він схожий на Еклі.

Якось я сидів біля Еклі на баскетболі. У нашій команді був першорядний гравець - [26] Гові Койл, він закидав м’яча у кошик з самої середини майданчика і навіть щита не торкав. А Еклі, зануда, всю гру мені товкмачив, що в Койла просто таке тіло - ніби зумисне створене для баскетболу. Господи, як же я ненавиджу оці дурні балачки!

Та зрештою мені набридло сидіти на раковині. Я встав і заходився вибивати посеред умивалки чечітку - просто так, аби лиш подуріти. Закортіло якось розважитись. Танцювати чечітку я зовсім не вмію, але в умивалці підлога кам’яна, ніби спеціально для чечітки. Я наслідував одного кіноактора. Бачив його в якійсь музичній комедії. Кіно я смертельно ненавиджу, але покорчити з себе актора люблю страшенно. Каналія Стредлейтер голиться і весь час поглядає на мене в дзеркало. А мені тільки того й треба. Я просто створений для публіки.

- Я губернаторський син, сто чортів! - кричу. Розійшовся - жах. Літаю по всій умивалці.- Батько не хоче, щоб я став танцюристом! Посилає мене в Оксфорд! Але в крові у мене - чечітка, трясця його матері!

Каналія Стредлейтер - у сміх. Все-таки він хлопець з гумором.

- Сьогодні ввечері - прем’єра в Зігфельда! - вигукнув я, важко хекаючи.

Дихання в мене взагалі ні к бісу.- Соліст не може виступати! П’яний у дим! І кого ж беруть замість нього? Мене - ось кого! Нещасного губернаторського синочка, сто чортів!

- Де ти доп’яв таку шапку? - питає Стредлейтер. Це він про мою мисливську.

Такої він ще зроду не бачив.

Мені однаково вже геть забило дух, і я облишив клеїти дурня. Скинув шапку, всоте подивився на неї і кажу:

- Купив сьогодні вранці у Нью-Йорку. Віддав зелененьку. Подобається?

Стредлейтер кивнув головою.

- Клас! - каже. Просто він хотів підлизатися до мене, бо відразу й спитав: - Чуєш, то ти напишеш мені твір? Щоб я знав.

- Матиму час - напишу. А не матиму - не напишу,- кажу. Я знов сів на раковину поруч нього.- А з ким у тебе рандеву? - питаю.- 3 Фітцджеральд?

- Ти що - здурів?! Я ж тобі казав: я зав’язав з тою поторочею.

- А ти не бре? Слухай, тоді віддай її мені! Серйозно. Вона в моєму стилі. [27] - Бери. Тільки ж вона старкувата для тебе.

І раптом - просто так, ні з сього ні з того, аби лиш подуріти - мені закортіло сплигнути з раковини й зробити каналії Стредлейтерові напівнельсон. Це, щоб ви знали, такий прийом у борців: хапаєш противника ззаду за шию і душиш, поки задихнеться - якщо, звісно, це тобі треба. Так я й зробив. Накинувся на Стредлейтера, мов скажена пантера.

- Відчепись, Голдене! Пусти! - прохрипів Стредлейтер. Він не любив дуріти. Та ще й саме голився.- Ти що, хочеш, щоб я перерізав собі горлянку, чортяка?!

А я тримаю його й не пускаю. Оце напівнельсон вийшов!

- А ти сам,- кажу,- вирвись із моїх лещат!

- Чо-орт! - Він поклав бритву, скинув раптово руки вгору і звільнився. Хлопець він дужий, нівроку. А я взагалі слабак.- Облиш свої дурощі,- каже. І почав голитися вдруге.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций