Білий Дмитро Дмитрович Басаврюк ХХ — C. 10

Розміщено Шкільні твори в 14 апреля 2015



В будь-якому разі, світ не прислухається до них. Наш божевільний світ летить у прірву, і хто почує застереження старого професора історії?. Мені здається, що я зрозумів природу жаху історії, але мені тяжко розрізнити в ньому промисел Бога від підступів сатани.

Мій дорогий друже (дозволь називати тебе так), якщо мої висновки підтвердяться, то ти опинився на межі замкненого кола, в центрі якого світовий жах проявить себе з найбільшою силою. Зараз я завершую своє дослідження. Нещодавно в мене з’явилася підозра, що за мною стежать — я починаю турбуватися за долю свого рукопису. Якщо в тебе буде найближчим часом така можливість — прошу тебе, приїдь до мене.

Скоро світовий жах вирветься і запанує у світі. Я не знаю такого місця, де можна було б сховатися від нього, але я вірю, що моя праця, яка не встигла його зупинити, допоможе хоча б боротися з ним. Вибач за такий короткий лист, але я відчуваю, що часу залишається дуже мало, — мені треба завершити свою роботу. Сподіваюся на скору зустріч із тобою.

Г.–Г. Курц

Берлін, 28 травня 1914 р.”

P. S. Підозрюю, що незабаром з’являться бажаючі заволодіти вашим “Чернецьким лісом”. Навряд чи ви зможете завадити їм, але тримайтеся як можна довше!

6 червня. Сьогодні батько остаточно завірив у нотаріуса договір про продаж “Чернецького лісу”. Тепер він став власністю банку ” Грінберг і К0″. Батько в розпачі. Намагаюся відкинути погані відчуття подалі. Ввечері осідлав коня і під дрібним дощем помчав до садиби Порецького. Годину стояв під деревами, але зайти так і не наважився. Треба їхати до Німеччини — мені край необхідно порадитися з професором.

10 червня. Пройшло декілька днів, як ми продали “Чернецький ліс”, і там почалося якесь незрозуміле будівництво. Зранку і ввечері туди їдуть криті підводи. Селяни кажуть, що шлях перегороджений і між деревами протягнутий колючий дріт. Тільки цвинтар і каплиця, згідно з домовленістю, залишилися відкритими для нас. Серед селян ходять похмурі перекази про пана Мартина, який встав з домовини і знов почав правити “Чернецьким лісом”. Заправляє будівництвом якийсь інженер Гопнер. При розмові з батьком він заявив, що на місці монастиря буде побудований палац для нового володаря цього краю. Навіть вночі звідти доносяться вигуки робітників. Таке враження, що якась нестримна сила вдерлася в цей такий спокійний, сонний край і чавить примарний ідилічний світ, готуючи для його мешканців майбутнє, сповнене жаху.

11 червня. Насмілився освідчитися в коханні панні Наталені. Щось заважає мені витримувати прийнятий термін від початку знайомства до освідчення. Моє життя несеться вперед. Незабаром відправляюся до Берліну. Що буде далі? Мені вкрай треба порозмовляти з професором.

15 червня. Берлін. Ввечері прибув до міста. Його не впізнати. Майже на кожній площі натовпи вітають ораторів з патріотичними промовами. Повсюди майорять імператорські прапори. Досить часто зустрічаються військові в парадних мундирах. Вся столиця охоплена нервовим і недобрим збудженням. Зупинився в готелі. Завтра відправлюся до професора. 17 Розповідь професора

16 червня. Професор дуже стурбований. Йому здається, що за ним стежать, і це пов’язане з його дослідженням. Я розповів йому про останні події у нашому маєтку і “Чернецькому лісі”. Курц заявив, що це цілком вкладається в його висновки. Нарешті він познайомив мене з головними дослідженнями своєї п’ятдесятирічної праці. Передаю його дивовижну розповідь майже дослівно:

“Коли мені було двадцять років, я був впевнений, що знаю все. Фундаментальний рівень викладання історії, філології і філософії у франкфуртській класичній гімназії, а потім в берлінському університеті, де мені пощастило слухати лекції самого Ріккерта, створили ілюзію того, що в нашій науці для мене незрозумілого не залишилося. Хроніки династій і держав, дії героїв і політиків були величні, мужні і логічні. Після Віденського конгресу Європа забула, що таке справжні потрясіння, тим більше, що і Наполеон дотримувався певних правил, які наша цивілізація прийняла для надання відтінку чинності війнам і завоюванням. Моє сторіччя закінчується — воно було пристойним, стабільним, романтичним і самовпевненим. Воно створило ілюзію всемогутності людського розуму і шляхетності людської природи. Боюся, що наступне століття розвіє цю облуду.

Чим більше я уходив в осягнення і відчуття історії, тим більше з розпачем розумів, що я був таким же, як моє сторіччя, — захопленим оптимістичним ідеалістом, який, втім, не бачив нічого, окрім власного самозахоплення. Поступово, з набуттям певної мудрості і знань, минулі сторіччя і епохи спалахнули переді мною таким всесвітнім жахом, що я опинився на межі божевілля. Чому провидіння дало мені змогу відчути історію, опинитися в ній, жахнутися неї і не збожеволіти? Я почав працю. Я інтуїтивно йшов по цих темних віках — переді мною проходили релігійні різанини в ім’я вищого блага, знищення народів задля їх добра, катування, страти і страждання. Варварські орди руйнували квітучі цивілізації, палали бібліотеки, і носії знань гинули від рук катів, народи, які вважали себе культурними і просвіченими, розпадалися на непримиренні партії і з насолодою знищували самі себе в братовбивчих війнах. Я обминав дослідження завойовницьких війн — в цілому їх можна було пояснити, — я зупинився на найжахливішому — революціях і внутрішніх громадянських війнах — на природі явища, яке я назвав світовим жахом.

Я поринув у нестерпний біль розпаду народу, родини, людини, звичних правил, законів і табу.

Я розумів, щоб відкрити цю таємницю сатани, необхідно знати все, — я і мої чисельні асистенти збирали й аналізували дані про все, що супроводжувало ці періоди загального розпаду, або світового жаху. Дані про обіг зірок і планет, про зловісні легенди і пророцтва, звичаї і традиції самознищених народів, єресі та вчення, статистичні дані про центри розповсюдження революційного чи фанатичного божевілля, хроніки і народні пісні, геологічні і археологічні знахідки, рукописи, рунічні надписи, стародавні пророцтва і одкровення — всі вони примушували мене довгими десятиріччями шукати в них істини, прозріння чи божевілля. Боюся, що я знайшов там все — істину, прозріння і божевілля. Мої асистенти не витримували. Вони божеволіли під час експедицій, пиячили, завершували життя самогубством, ставали релігійними фанатиками або просто тікали від роботи, про яку ходили дикі чутки. Я був фанатиком своєї ідеї, я заснував нову релігію наукового дослідження, я став на прю з дияволом… а може, з Богом.

Мій метод був простий — я шукав спільні закономірності в міжусібних трагедіях, які розігрувалися у світовій історії протягом тисячоліть, починаючи від заколотів черні в стародавньому Єгипті, через громадянські і релігійні війни в Римі, “темні віки”, вогнища інквізиції, Велику європейську різанину від Реформації до Тридцятирічної війни (ці сто років стали першою загальноєвропейською спробою Апокаліпсису), революцію в Англії, яка так і не змогла позбавитися британської респектабельності, і революцію у Франції, в якій вже ясно проступили обриси Звіра. Я шукав закономірностей, моторошної спільної логіки, — в іменах, подіях, ландшафтах і ідеологіях.

І ось наслідок цієї праці. Наслідок аналізу десятків тисяч даних і майже містичного прозріння,” — професор Курц протягнув мені величезний за обсягом рукопис. Його очі палали, як у пророка, і були божевільними водночас. — “Зараз я не можу тобі його дати. Це прирече тебе на загибель, хоча ти і так приречений… Як всі в цьому сторіччі. Але я зрозумів, — ні, не природу жаху, але механізм його дії. Слухай уважно і повір мені… Зло, яке творять люди, не зникає — воно стає енергією, такою, як всі інші види енергії, воно зберігається там, де було створено, і може регенеруватися. Хтось здійснює цю регенерацію: можливо, таємні організації, які поклоняються злу, і про які, попри всю величезну кількість літератури, ми нічого не знаємо, релігійні апокаліптичні секти, і не тільки секти, володарі ворогуючих країн, народи, що вважають себе богообраними… Це не так важливо — вони можуть виступати під різними іменами, — важливо і жахливо те, що вони можуть не просто регенерувати і посилювати зло, вони навчилися модифікувати його в різних видах, досягаючи своєї мети. Вірогідно, що це вміння вдосконалювалося одночасно з розвитком людства і розповсюдженням цивілізації.

Я винайшов приблизний механізм цієї регенерації: на місцях, де коїлося зло, будувалися споруди, і не обов’язково підземні (я умовно назвав їх Храмами Жаху) в яких посилювалося і випромінювалося зло. І тоді починали відбувалися страхіття нашої історії. Вони співпадали з певними закономірностями розташування небесних світил і особливостями розламів земної кори в тих місцях. Мені довелося побувати на руїнах багатьох Храмів Жаху. Я заносив на карту ареал їх місцезнаходжень і бачив, як від сторіччя до сторіччя вони розширювалися, наближаючись до Всесвітнього Апокаліпсису. XX сторіччя стає часом, коли це коло замикається і людство опиниться в епіцентрі спалаху світового жаху.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций