Антонич Богдан-Ігор Васильович Бронзові м’язи

Розміщено Шкільні твори в 12 апреля 2015

Пісня змагунів

Сонце любимо та спорт,

Наша пісня складена в мажорній гамі,

Перегонів любимо бурхливий гамір,

Просто й без хитання в порт

Човен наш пливе.

Гімнастичний крок

Гуркотить на грищі, наче тарабан;

Це вистукуємо наш залізний ямб.

Прискає пісок.

Любимо: змагання труд,

Шлях під гору, далеч, розмір, погляд просто,

Усміх, промінь сонячний і вільний простір,

Й хвиль рвучких сміливий скрут.

Нас утома не поборе.

Від

Праці серце нам не хворе.

Сонця жар справляє, що тіла блищать, мов бронза.

О, який рекорд ще зможемо здобути, бозна:

Може, перемінимо

Світ.

Ратище в руках нам свище

Й пестить ляском диск,

Понад гуркотливе грище

Кулі срібний блиск

Й має м’яко м’яч.

Ми не знаємо невдач,

Лиш:

Розкіш небезпеки,

Радість перемоги.

Нас не болять ноги,

Як маршуємо,

Сильні, мов дейнеки,

Смілі, мов ушкали,

На найвищі скали.

Прибрані

В вічної весни зелений буз,

Махом руки, маршем ноги

Вітаємо сонця брус

Ми — бадьорі, бронзові боги. Біг на 1000 метрів

Віддих свище в легенів брилах,

Наче буревій.

Пливу легенько на ніг крилах

В синій обрій мрій.

Я не вихаю руками, я не вихаю ногами;

Закам’янілий тан.

Я тільки орю по морю персами, я тільки порю повітря тами,

Наче залізний танк.

Я не підношу ніг, я не підношу рук;

Закостенілий рух.

Я вистрілений зі стрільна рушниці стріл, я випнутий лук,

Розвійний вітру дух.

Попід мною в противну сторону біла піску каскада

Десь вдаль жене.

Дубовим тараном мені на груди пада та, наче градом,

В очі мене

Зернами тне.

О біла смуго піску! Я тебе зімну,

Не загородиш мет;

О райдуго піскова! Я тебе зігну,

Ще ти спиниш свій лет!

Кудою гляну, кудою гляну —

Тисяча очей в імлі,

Поглядів банить п’ястук,

Батоги вигуків тнуть,

Гарпуни люті, злі.

О, не треба оплесків, не треба, ні!

Дарма не складайте рук.

Вашого ентузіазму павук

Греблею не буде мені.

Я ніколи не стану, я ніколи не стану;

Як

Биндочку мети прорву,

В синій обрій розтану. Скок жердкою

Набрав повітря в груди,

аж засвистали звуком флейт.

Підніс жердину вгору;

так птах підносить дзьоб,

як починає лет.

Немов стовпи у землю,

вбив ноги у сажневий крок.

Пробитий наскрізь вітер.

Ніг видно лиш галоп.

Угору стрелив скок.

Штовхнув себе, й ворину

відкинула назад рука.

Залопотали в вітрі

і ноги й руки враз,

мов крила вітряка.

Хоч тіло олив’яне,

здається, що легкий, мов лист.

Сумний, що не зістане,

мов парус понад криком

мас,

поволі впав униз. Дівчина з диском

Гляджу захоплений по оболоні

І слова вигукнути з уст не можу,

Гляджу на тебе, горду, гарну, гожу,

І як стоїш, застигла у розгоні,

Струнка Діано з місяцем в долоні.

Рука пташиним вкрала легкість перцям,

Твій рух гнучкий розбурхує до краю.

Не бачу вже нічого більш, лиш знаю:

Юрбу схвилюєш ти шаленим герцем,

Моїм, неначе диском, кинеш серцем. Сітківка

Квадратова площа. Нитяний місток.

Білі молодці й дівчата білі

Сновигають поміж стінами сіток

По піску, що мов підлога в віллі.

Мірні, рівні, певні, круглі рухи,

Білі плями на мінистім полі,

Аж здається, що безжурні духи

Грають жеребом своєї долі. Змагання атлетів

Пухке лице судді, неначе в бонза,

Та свиставки пронизливий сигнал,

Захоплення в очах довкола пал.

І плескіт рук, і мого тіла бронза.

Дають побіди келих у долоні,

Беру його в мовчанці сам німий,

А на землі лежить противник мій,

Повалений в подвійному нельзоні.

Я — грецький бог з античної статуї —

Виходжу з жестом гордої поваги,

Дарма, що оплесків гудуть ще струї.

Несу здобуту чарку в свій притин,

Я хочу пити, я горю від спраги,

До уст бокал підношу — в нім полин.



Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций