Андре Моруа З “Життя людей” — C. 3

Розміщено Шкільні твори в 13 марта 2015





Він протягнув мені свій власний халат і повів до дитячої кімнати. Дітлахи були чудові, але в них виявився коклюш. Більше за всіх мучилося наймолодше, чарівне біляве немовля. Я взяла його на руки, і воно, здається, мене признало.

Так ми перебували в дитячій кімнаті декілька годин у болісному неспокої: він думав про свою дружину, а я - про свого чоловіка.

Я запитала, чи не можна зателефонувати до поліції. Він спробував, але виявилось, що дроти перерізані. Не працювало й радіо. Коли розвиднилось, містер Грехем вийшов назовні. Діти до того часу заснули. За декілька хвилин англієць повернувся і сказав мені, що фасадом варто помилуватись. І він був правий! Невідомий чарівник, що створив це диво, мабуть, хотів розділити навпіл та скласти два будинки однакової вишини, з приблизно однаковим розташуванням кімнат, і це йому вдалося. Але наш будинок в Нейї був цегляним, дуже простим, з високими вікнами, облямованими кам’яною кладкою, а англійський виявився типовим котеджем, пофарбованим чорною фарбою, з білими дверима та наличниками, з широкими еркерами. Поєднання двох протилежних за стилем половин викликало дуже дивне враження - ніби арлекіна Пікассо.

Я попросила містера Грехема якнайшвидше вдягтися й надіслати до Франції телеграму, аби з’ясувати долю його дружини. Він відповів мені, що пошта відкривається лише о восьмій годині. Цей флегматичний тюхтій явно не здатний був навіть уявити, що за таких надзвичайних обставин можна розбудити телеграфіста, не рахуючись із жодними правилами. Я наполягала, як могла, але все без толку. Єдине, що він мені відповідав, було:

- Пошта відкривається лише о восьмій годині.

Нарешті у половині на восьму, коли англієць все ж таки зібрався вийти з дому, я побачила поліцейського. Він вражено подивився на будинок і вручив нам телеграму від префекту паризької поліції: префект запитував, чи тут я, і повідомляв, що місіс Грехем жива, здорова і знаходиться в Нейї…”

Навряд чи варто далі цитувати докладну оповідь мадам Мартен; достатньо сказати, що місіс Грехем доглядала за її дітьми так само, як мадам Мартен турбувалась про маленьких англійців, що обидві подружні пари були зачаровані знайомством з товаришами за нещастям і залишились близькими друзями до кінця своїх днів. Десять років тому мадам Мартен була ще живою, хоча й переселилась до свого маєтку в Шамбурсі, департамент Сена й Уаза.

Нестача місця, відведеного для цієї глави в даному томі, не дозволяє нам докладно переказати аналогічні випадки, що дивували людство впродовж усього серпня.

Серія так званих складених будинків виявилась навіть більш масовою, ніж серія “переміщень у просторі”. Більш, ніж сто пар були переміщені аналогічним чином, і це стало найулюбленішою темою романістів та кіношників. Широкому загалу особливо до смаку припав наявний тут елемент певної химерної соромітності. Окрім того, публіку забавляли ситуації, коли - як це й дійсно траплялось - королівна прокидалась в ліжку поліцейського, а балерина - поряд з президентом Сполучених Штатів. Потім ця серія раптово обірвалась, аби надати місце новим подіям. Усе виглядало так, наче таємничі істоти, що вабились втручанням до життя людей, були вередливими, непостійними і такими, що швидко байдужіли до своїх витівок.



Клітка



На початку вересня незримі істоти, могутність яких до того часу була всім відома, вшанували своєю увагою найвідоміших науковців Землі. Дванадцять чоловік, переважно фізики та хіміки, уславлені видатними досягненнями, були водночас викрадені з найрізноманітніших міст і перенесені на галявину в ліс Фонтенбло.

Гурт підлітків, що приїхали, як зазвичай, у ліс, аби полазити по скелях, помітив декілька літніх людей, які розгублено блукали лужком серед дерев та каміння. Бачачи, що ті знаходяться в якомусь утрудненні, хлопці хотіли до них підійти, але з подивом виявили, що шлях їм перегороджує незрима, але цілком нездоланна перепона. Вони спробували її обійти, зробили повне коло і впевнились, що невидима перешкода оточує галяву правильним кільцем. Юнаки взнали одного з вчених. Вони окликнули його, але той, вочевидь, нічого не чув; звуки не проникали крізь заваду. Славетні науковці опинились ізольованими, наче тварини в клітці.

Досить скоро вони, очевидячки, змирились зі своєю долею й прилягли на осонні. Потім вони взялися про щось жваво сперечатись, краючи знайдені в кишенях папірці математичними формулами. Один з юних спостерігачів повідомив про все, що відбувалось, владі, і на опівдні до лісу Фонтенбло почали стікатися зацікавлені. До того часу науковці вже розпочали виявляти неспокій: усе це були люди похилого віку. Вони зморено блукали вздовж невидимої стінки, щось кричали, а коли впевнились, що їх не чутно, почали подавати знаки, щоб їм доставили їжу.

Серед глядачів опинилось декілька офіцерів, і одному з них прийшла в голову на перший погляд блискуча думка - перекинути науковцям продовольство на гвинтокрилі. Години за дві по тому в небі почувся рокіт двигуна, і льотчик, вправно знизившись, скинув пакунки з їжею точно над галявиною. Одначе, не долетівши метрів двадцять до землі, усі пакунки раптом підстрибнули, та й залишились висити у повітрі. В круглої клітки виявився плаский дах з того ж самого невидимого силового поля.

Коли почало сутеніти, бранці впали у відчай. Вони роз’ясняли знаками, що вмирають з голоду й страхаються холоду ночі. Але стривожені глядачі нічим не могли допомогти. “Невже ці видатні уми так і загинуть у нас на очах?” - з бентегою запитували вони одне одного.

Лишень трохи розвиднилось, глядачам знову здалося, що становище не змінилося, але, придивившись уважніше, вони виявили в центрі “клітки” якийсь новий пристрій. Невидима рука зробила так, що пакунки з продовольством, скинуті з гвинтокрила, тепер були підвішені на мотузці й розгойдувалися метрах в п’яти над землею. Поряд з цією мотузкою аж до самої землі звисав канат. Будь-яка молода людина без ускладнень змогла б підтягнутися по ньому угору й дістати пакунки з рятівною їжею. На жаль, було дуже малоймовірно, що хоча б один зі вчених мужів - наймолодшому було років сімдесят - зможе виконати таку складну гімнастичну вправу. Глядачі бачили, як вчені підходили до канату, примірювалися, начебто випробували свої сили, але далі цього справа не просувалася.

Отак минув другий день. Настала ніч. Ґаволови поступово розійшлися. Близько опівночі один студент вирішив упевнитися, чи не зникла невидима стінка. До свого великого подиву він виявив, що ніщо більше не перешкоджає його шляху. Він спокійно пройшов на галявину й видав переможний крик. Жорстока сила, яка дві доби бавилися людьми, милостиво вирішила, врешті решт, відпустити своїх в’язнів. Науковців зігріли й нагодували; на щастя, усі вони залишилися живими.

Такі основні події того періоду. В той час вони здавалися незбагненними, але тепер ми знаємо, що це був період експериментів, що проводилися з планети Уран. Нижче ми публікуємо найбільш цікаві, на наш погляд, витяги з трактату славетного науковця А. Е.17.



Читач має пам’ятати, що нам доводилося підшукувати земні еквіваленти ураніанським словам, тому переклад не можна вважати точним. Рік на Урані триває набагато довше, ніж на Землі, але ми спробували всі дані перевести в одиниці земного часу. Крім того, ураніани користуються для визначення людей терміном, який приблизно означає “двоногі безкрилі”, однак це занадто ускладнює виклад, і ми повсюдно пишемо просто “люди” або “земляни”. Точнісінько так само дивне слово, яким вони визначають наші міста, ми замінили терміном “людський мурашник”, що, на нашу гадку, достатньо точно передає уявлення, яке склалося про нас в інопланетних спостерігачів. І, нарешті, читач не має забувати, що хоча ураніани й володіють схожими з нашими органами зору, вони не сприймають звуків. Між собою ураніани спілкуються за допомогою спеціального органу, що складається з набору мініатюрних різнокольорових світильників, які спалахують і гаснуть у різноманітних комбінаціях. Встановивши, що люди не мають подібного органу, і будучи не в змозі уявити собі звукову мову, ураніани, природно, вирішили, що ми не здатні обмінюватись думками.

В цій главі ми можемо запропонувати лише декілька коротких уривків трактату А. Е.17 “Життя людей”. Але ми настійно рекомендуємо студентам прочитати цю книгу цілком; існує чудове видання з додатками та коментарями професора Ах Чух з Пекінського університету.



З “Життя людей”. Трактат академіка А. Е.17



Коли роздивляєшся малі планети, наприклад, такі, як Земля, у звичайний телескоп, можна розрізнити на їхній поверхні великі плями з більш розмитими краями, ніж в озер чи морів. Якщо спостерігати за цими плямами досить тривалий час, неважко встановити, що впродовж декількох земних століть вони розпливаються, сягають максимальної величини, а потім зменшуються чи навіть зовсім зникають. Багато спостерігачів пов’язують це явище з якимсь захворюванням ґрунту. Насправді воно разюче нагадує виникнення та розсмоктування пухлин на тілі! Але опісля винаходу ультрателемікроскопа вдалося встановити, що ми маємо справу зі скупченнями живих організмів.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций