Ернест Хемінгуей Острови в океані: Частина перша - Біміні — C. 5

Розміщено Шкільні твори в 17 февраля 2015





Катер Джонні Гуднера “Нарвал”, де Томас Хадсон і Джонні чекали на Роджера Девіса, стояв носом проти відпливу, а позад нього, біля того ж таки причалу, корма до корми була пришвартована яхта, власник якої цілий день розважався в барі у Боббі. Джонні Гуднер сидів на стільчику на кормі, поклавши ноги на другий стільчик, і тримав у правій руці склянку “Тома Коллінза”, а в лівій - довгий зелений стручок мексіканського перцю.

- Чудово,- сказав він.- Одкусюєш малесенький шматочок, і в роті починає вогнем пекти, а тоді охолоджуєш його оцим.

Він одкусив перший шматочок, проковтнув, видихнув “х-х-ху!”, згорнувши човником язик, а тоді на довгу хвилю припав до високої склянки. Його повна нижня губа облизнула по-ірландському тонку верхню, і він усміхнувся самими сірими очима. Кутики рота в нього були загнуті догори, так що здавалося, ніби він от-от усміхнеться або щойно всміхнувся, але загалом рот мало що говорив про нього, коли не брати до уваги тонкої верхньої губи. Дивитися треба було на очі. Зростом і будовою він скидався на трохи обважнілого боксера середньої ваги, проте вигляд мав цілком спортивний, навіть простягшись отак вільно на стільцях,- бо коли б він утратив форму, в такій позі це одразу впало б у око. Обличчя його було темне від засмаги, а лущились тільки ніс і чоло, що ставало вищим у міру того, як рідшала чуприна. На підборідді виднів шрам, що міг би видатись за ямочку, якби його посунути трохи ближче до середини, а перенісся було помітно приплюснуте. Не можна сказати, що весь ніс був плескатий. Просто він мав такий вигляд, наче його робив модерний скульптор, висікаючи одразу з каменю, і зняв тут ледь-ледь більше, ніж належало.

- Томе, безпутнику, що ви робили стільки часу?

- Працював, і дуже сумлінно.

- Це на вас схоже,- сказав Джонні й одкусив ще шматочок перцю. То була зовсім зів’яла, поморщена перчина, завдовжки дюймів із шість.- Тільки перший раз пече,- мовив він.- Так само, як і кохання.

- А чорта. Перець щоразу пече.

- А кохання?

- К бісу кохання,- відказав Том Хадсон.

- Які думки! Які слова! Кого ви з себе вдаєте? Бідолашну вівцю, яку силоміць держать на цьому острові?

- Тут не держать овець, Джонні.

- Ну, то краба, що попався в сіть,- сказав Джонні.- Нам зовсім ні до чого, щоб ви стали жертвою або чимось там ще. Покуштуйте-но краще одну з цих перчин.

- Я вже куштував,- одказав Томас Хадсон.

- Та знаю я все про вас,- сказав Джонні.- Своїм блискучим минулим мене не здивуєте. Може, ви просто вигадали їх усіх. Чи, може, ви той, що перший привіз їх до Патагонії верхи на яках. Але я людина нової доби. Слухайте, Томмі. Я їв мексіканський перець, фарширований лососиною. Фарширований морським окунем. Фарширований чілійською скумбрією. Фарширований грудинкою мексіканської горлиці. Фарширований індичатиною і кротовим м’ясом. Його фарширують чим завгодно, а я купую. І почуваюся при цьому таким собі бісовим можновладцем. Але все те витівки. А найкраще - отака довга, прив’яла, нічим не нафарширована й неапетитна на вигляд перчина під чупанговим соусом. Ох ти ж чортяка!..- Він знову хукнув, висунувши згорнутий язик.-Цього разу я тебе таки перебрав.

І Джонні надовго припав до склянки з “Томом Коллінзом”.

- Вона дає мені законний привід хильнути,- пояснив він по тому.- Мушу охолоджувати обпеченого рота, хай йому чорт. А ви чогось вип’єте?

- Хіба ще трохи джину з тоніком.

- Бой! - гукнув Джонні.- Ще склянку джину з тоніком для бвани.

Фред, один з хлопців-остров’ян, що їх капітан катера найняв для Джонні, приніс питво.

- Прошу, містере Томе.

- Дякую, Фреде,- сказав Томас Хадсон.- За королеву, хай благословить її господь.

Вони випили.

- А де це наш старий бахуряка?

- Вдома. Скоро з’явиться.

Джонні пожував ще трохи перцю, допив усе, що було в склянці, й запитав:

- Ну, а як воно насправді, друже?

- Все гаразд,- відказав Томас Хадсон.- Я навчився непогано жити сам-один і працюю як віл.

- Вам тут подобається? В розумінні - жити постійно.

- Так. Набридло вже мотатися по світу із своїми думами. Краще сидіти з ними тут. Мені тут справді непогано живеться, Джонні. Зовсім непогано.

- Тут добре жити,- сказав Джонні.- Добре для такого, як ви, що має якесь там внутрішнє життя. А от мені, який то ганяється за цим самим, то тікає від нього, ні біса тут не світить. А чи правда, що наш Роджер пристав до червоних?

- То про це вже пішов поголос?

- Так мені казали там на Заході.

- А що там за історія з ним сталася?

- Усього я не знаю. Але історія досить погана.

- Справді погана?

- Вони там судять про все по-своєму. Якщо ви маєте на думці дівчаток, то ні. А втім, клімат там такий, і свіжі овочі, і все інше, що й вони виганяються незгірше за отих їхніх футболістів. Якась п’ятнадцятирічна шмаркачка виглядає на всі двадцять чотири. А в двадцять чотири вона вже справжня Мей Уїтті. Якщо не маєш бажання женитися, то треба добре дивитись на їхні зуби. Та, врешті, й по зубах ні біса не визначиш. І всі вони мають маму, тата чи обох разом, і всі хочуть. То, звісно, той-таки клімат надає їм охоти. А ти на свою біду, буває, розпалишся, то де вже там питати в них шоферські права чи картку соціального забезпечення. Як на мене, щодо них слід би брати до уваги не вік, а зріст, вагу і взагалі на що вони здатні. Якщо судити лише за віком, то виходить надто несправедливо. Хоч з якого боку на це глянь. У жодному виді спорту дочасний розвиток не є перешкодою. Навіть навпаки. Допускали б їх по розряду початківців - оце було б по-чесному. Так само, як на перегонах. А то я одного разу вскочив у добрячу халепу з тими дівчатками. Але Роджер попався не на цьому.

- А на чому ж я попався? - запитав Роджер Девіс.

Він ще раніш безгучно скочив з причалу на палубу в своїх м’яких капцях “а мотузяній підошві і тепер стояв, непомірно великий, у в’язаній спортивній сорочці, на три розміри більшій, ніж треба, та облиплих старих бавовняних штанях.

- Привіт,- озвався Джонні.- А я й не чув, як ви подзвонили. Оце саме казав Томові: не знаю, мовляв, на чому вас підловили, але не на сексуальному злочині.

- От і добре,- мовив Роджер.- І годі про це.

- Ви мені не наказуйте,- відрубав Джонні.

- Я не наказую,- мовив Роджер.- Я чемно прошу. У вас на судні дають щось випити? - Він поглянув на яхту, що стояла кормою до них.- А це хто?

- Ті, що були сьогодні в “Понсе”. Не чули?

- А-а,- сказав Роджер.- Ну що ж, треба все-таки випити, дарма що вони подали нам поганий приклад.

- Бой! - гукнув Джонні. З каюти вийшов Фред.

- Слухаю, сер,- сказав він.

- Запитай, чого зволять ці джентльмени.

- Слухаю вас, панове,- мовив Фред.

- Я питиму те саме, що й містер Том,- сказав Роджер.- Він мій порадник і вихователь.

- Чи багато цього літа в таборі хлопців?- спитав Джонні.

- Поки що всього два,- відказав Роджер.- Я з моїм вихователем.

- Я і мій вихователь,- поправив його Джонні.- І як ви, в біса, книжки пишете?

- Я завжди можу когось найняти, щоб виправляв помилки.

- Або й безплатно знайти,- сказав Джонні.- Я оце розмовляв тут з вашим вихователем.

- Вихователь каже, що йому тут добре живеться. Цей берег став для нього рідним назавжди.

- Вам би слід оглянути острів,- мовив Том до Джонні. - Часом він одпускає мене піти випити.

- А як щодо жінок?

- Жінок немає.

- Що ж ви, хлопці, робите?

- Та от цілий день сьогодні оце й роблю.

- Але ж ви давно вже тут. Що тоді робили?

- Купались, їли, пили… Том працює, читаємо, розмовляємо, читаємо, рибалимо, знову рибалимо, купаємось, п’ємо, спимо…

- І все без жінок?

- Все без жінок.

- Не до вподоби мені це. Якась нездорова атмосфера. Ви курите багато опіуму, хлопці?

- Як, Томе? - спитав Роджер.

- Тільки добірний,- сказав Томас Хадсон.

- А марихуани багато вирощуєте?

- Щось вирощуємо, Томе? - спитав Роджер.

- Поганий був рік,- сказав Хадсон.- Дощі занапастили к бісу весь урожай.

- В усьому цьому є щось нездорове.- Джонні випив.- Єдине трохи рятує становище - те, що ви ще п’єте. А може, ви, хлопці, вдалися до релігії? Чи не прийняв Том якоїсь віри?

- Як, Томе? - спитав Роджер.

- Взаємини з богом на тому самому рівні,- відказав Томас Хадсон.

- Сердечні?

- Ми люди терпимі,- сказав Хадсон.- Вправляйтеся собі в якій хочете вірі. Маємо на острові бейсбольний майданчик, отам і можете вправлятися.

- Нехай той ваш бог стане проти мене з биткою, то я йому так загилю верхом межи очі…

- Роджере,- докірливо мовив Джонні.- Уже ж вечір. Чи ви не бачили, як смерклося, посутеніло, а тоді й споночіло? А ще письменник. Не годиться зневажливо говорити про всевишнього потемки. А може, він стоїть оце позад вас і заміряється своєю биткою.

- Та певне ж,- сказав Боббі.- І мені подобається. Ви це знаєте. Аби тільки був заробіток. А що, ви продаєте оті свої картини, які весь час малюєте?

- Останнім часом їх добре беруть.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций