Айзек Азімов Я, робот — C. 13

Розміщено Шкільні твори в 9 января 2015





- Погляньте  на  себе,- сказав  він  нарешті.- Я не хочу образити вас, але погляньте на себе! Матеріал, з якого ви зроблені, м’який і в’ялий, він неміцний і позбавлений сили. Енергію він черпає для себе з малопродуктивного окислення органічної речовини, на зразок оцієї.- Робот зневажливо тицьнув пальцем у рештки Донованого сандвіча.- Періодично ви поринаєте в сон, і найменші коливання температури,  атмосферного  тиску,  вологості,  інтенсивності  випромінювання  можуть  зашкодити вашій працездатності. Ви - сурогат! А з іншого  боку,  я - досконалий,  довершений  витвір. Я  прямо поглинаю електричну  енергію і  використовую її майже на сто процентів. Я виготовлений з  міцного  металу,  перебуваю  постійно в свідомості, легко переношу зміну в навколишньому середовищі. Це факт. I коли до нього долучити цілком очевидне припущення, що жодна істота не може створити досконалішу за себе істоту,- ваша безглузда вигадка розвалюється.

Донован зірвався з місця, насупивши руді брови. Прокльони, які він досі бубонів собі під ніс, зазвучали чітко і ясно.

- Ах ти ж, металевий вилупку! Ну, гаразд, якщо не ми тебе створили, то хто ж?

К’юті поважно кивнув головою:

- Слушно,  Доноване.  Я  думав  над  цим. Очевидно, мій творець мав бути куди могутнішим за мене,  а тому залишається одне…

Земляни спантеличено дивилися на К’юті, а той правив своєї:

- Що є основою діяльності тут, на станції? Кому ми всі тут служимо? Що поглинає всю нашу увагу?

Він помовчав, чекаючи на відповідь. Донован здивовано глянув на Пауелла:

- Б’юсь об заклад, що цей ідіот в костюмі з білої бляхи торочить про перетворювач енергії.

- Це правда, К’юті? - насмішкувато запитав Пауелл.

- Я говорю про Творця,- почулася холодна й різка відповідь.

Це була остання крапля, і Донован вибухнув реготом. Навіть Пауелл стримано захихотів.

К’юті підвівся з місця. Його сяючі очі перебігали то на того, то на того.

- I все ж, так воно і є. Мене не дивує, що ви відмовляєтеся повірити в це. Я певен, що ви обидва довго тут не затримаєтеся. Пауелл сам казав, що спочатку служили тільки люди,

Потім чорнову роботу стали виконувати роботи, і нарешті з’явився я, щоб керувати роботами. Це - незаперечні факти, але ви пояснюєте їх нелогічно. Хочете знати істину, що стоїть за всім цим?

- Давай, К’юті. 3 тобою не засумуєш.

- Творець спочатку створив людей - найнижчий і порівняно простий тип, який найлегше виготовляти. Поступово він замінив їх роботами. Це вже була вища ступінь. I нарешті створив мене, щоб я міг замінити людей, які ще  лишилися.  Віднині я  служу господареві! Творцю!

- Дурниці! - вигукнув  Пауелл.- Тобі  доведеться  виконувати  наші  накази й  тримати язик за зубами, поки ми  не переконаємося, що ти можеш обслуговувати конвертер. Зрозумів? Конвертер, а не Творця. Якщо ж не справишся, ми тебе демонтуємо. А тепер можеш іти, якщо твоя ласка. I візьми оці дані й підший їх як слід.

К’юті взяв графіки з рук Пауелла і вийшов, не промовивши й слова. Донован важко відкинувся на спинку фотеля й схопився за голову.

- Ми ще матимемо клопоту з цим роботом. Він зовсім з глузду з’їхав!

Монотонне гудіння конвертера в кімнаті контролю посилилося, змішуючись із потріскуванням лічильника Гейгера й керівним дзижчанням півдесятка сигнальних лампочок.

Донован відірвався від телескопа й увімкнув світло.

- Промінь зі станції № 4 досяг Марса точно за розкладом. Тепер наш можна вимкнути.

Пауелл неуважно кивнув.

- К’юті  внизу,  в  машинному  відділенні. Я подам сигнал, і він потурбується про це. Глянь-но сюди, Майку, що ти думаєш про ці цифри?

Майк окинув їх поглядом і присвиснув:

- Ого!  Це  те,  що  я називаю інтенсивним випромінюванням. Наше сонечко розважається!

- Отож,- кисло відповів Пауелл,- насувається електронна буря, і через неї ми опинилися  в  кепському  становищі.  Наш  промінь, скерований на Землю,- акурат на її шляху.

Він роздратовано відсунув свій стілець від столу.

- Нехай їй грець! Тільки б не почалося до зміни. Ще е десять днів… Послухай, Майку, спустись-но вниз і постеж за К’юті, гаразд?

- Добре. Кинь мені мигдалю.

Він зловив кинутий йому пакет і попрямував до ліфта.

Ліфт м’яко ковзнув униз і зупинився біля вузького трапа, що вів до просторого машинного відділення. Донован сперся на поруччя й глянув униз. Величезні генератори працювали, а вакуумні трубки дециметрового передавача наповнювали  станцію  низьким  гудінням.

Біля передавача він побачив масивну й блискучу постать К’юті, який уважно стежив за дружною роботою групи роботів.

I раптом Донован напружився. Роботи, що здавалися карликами поряд з масивним передавачем, вишикувалися перед ним в одну лінію, схиливши голови, а К’юті повільно походжав вздовж шеренги. Минуло п’ятнадцять секунд, і роботи з брязкотом, що перекривав навколишній шум, попадали на коліна.

Донован закричав і вузькими сходами кинувся вниз. Несамовито розмахуючи стиснутими кулаками, він підбіг до роботів. Його обличчя стало такого самого кольору, як і вогненно-руде волосся.

- Що ви тут затіяли, телепні? Розводьтесь і беріться до роботи!  Якщо не встигнете  до кінця дня все розібрати, перечистити й знову зібрати, я випечу ваш мозок електричним струмом!

Жоден з роботів не поворухнувся.

Навіть К’юті - єдиний, хто не став на коліна - був незворушний; він уп’явся поглядом у похмурі ніші велетенської машини.

Донован добряче штовхнув найближчого робота.

- Встати! - гримнув він.

Робот повільно підвівся. Його фотоелектричні очі докірливо глянули на землянина.

- Немає  іншого  Творця,  крім  Творця,- сказав робот,- і КТІ - його пророк!

- Що-о?

Донован відчув, як у нього вп’ялися двадцять пар механічних очей і двадцять металевих голосів продекламували:

- Немає іншого Творця, крім Творця, і КТІ - його пророк!

- Боюсь,- втрутився К’юті,- що мої друзі тепер слухатимуться іншого, вищого за тебе.

- Адзуськи!  Забирайся геть звідси!  3 тобою  я  потім  побалакаю,  а  з  цими  живими ляльками - зараз.

К’юті повільно захитав своєю важкою головою:

- Перепрошую, але ти не розумієш мене. Вони ж роботи, а це означає, що вони - істоти розумні. Після того як я прорік їм істину,



Вони визнають тільки Творця. Усі до одного. Вони називають мене пророком.- Він схилив голову.- Я не вартий того, але, можливо… Донован перевів дух і пустив шпильку:

- Невже? Та хіба це погано? Це ж просто чудово! А тепер послухай, що я тобі скажу, ти, мідна мавпо! Немає ніякого Творця, немає ніякого пророка, і немає сумніву - хто повинен  віддавати  накази.  Ясно? А  тепер  геть звідси! - заревів він.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций