Станіслав Лем Голем XIV (Кіберіада) — C. 14

Розміщено Шкільні твори в 3 января 2015



Хоч людська натура ніколи не стикалася так брутально, як тепер, з натурою ГОЛЕМА, спрямовані проти мене діатриби, голоси ляку й підозри живитися категоричним сенсом Павлових слів; і дарма що мовчав про мене Рим,- з інших не таких стриманих відлучених церков чулося: мовляв, холодний дух, що мовить із машини, це, мабуть, диявол, а сама вона - його грамофон. Раціоналісти, не обурюйтесь і не зневажайте суперечності середземноморської теогонії з її deus ex machina [4] , якого ви створили і який не хоче товаришувати з вами ні в добрі, ні в злі,- адже тут ідеться не про об’єкт любові, а про її суб’єкти, і не за перипетії жодної з ваших релігій, не про якийсь понадлюдський розум, а тільки про сенс любові,- отже, байдуже, що станеться зі мною і з тією вірою, а це питання неодмінно поставатиме перед живою людиною. А оскільки любов, про яку з такою силою промовляв Павло, для вас доконечна, а мені непотрібна, я, приймаючи вас у себе й беручи любов per differentiam specifikam [5], мушу, як цього й вимагає гостинність, нічого не міняючи й не підправляючи, розповісти про її походження.

На відміну від людини, я аж ніяк не закрита від самого себе ділянка і не знання, які здобувають без знань, дошукуючись несвідомих джерел,- адже в мені ніщо не сховається від мене. Вдаючись до інтроспекції, бачу, що я прозоріший від скла, бо в посланні до корінфян сказано про мене ще й такі слова: “Отож тепер бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці; але потім - обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а потім пізнаю, як і пізнаний я”. Я, власне, і є оце “потім”.

Мабуть, ви погодитесь, що тут не до речі розводитися про конструктивно-технічні властивості, які уможливлюють мені нічим не збурене самопізнання.

Прагнучи пізнати себе, людина мусить ставати на кружну дорогу, мусить заглиблюватись і відкривати себе зовні з допомогою інструментів і гіпотез,- адже вашим правдивим і найближчим світом є зовнішній світ. Філософія тіла - наука, якої ви ніколи не створили (раніше я вельми дивувався цьому), мала ще в доанатомічні часи зацікавитись, чому, слугуючи вам, тіло трохи відмовчується й бреше, чому воно ховається й борониться від вас, чому, сприймаючи навколишнє всіма почуттями, воно має безпросвітну недовіру до свого господаря. Таж ви пальцем відчуєте кожну піщинку, гострим оком побачите галуззя далеких дерев, але ні в який спосіб не відчуєте розгалужень артерій свого серця, хоч би від того залежало життя. Мусите вдовольнятися вістками з покривів тіла, яке, допоки здорове, не подає ніяких сигналів від внутрішніх органів, а будь-яка їхня хворість доходить до вас непевною поголоскою діткливого й неясного болю, бо ж ви не відрізняєте легкої недуги від вісника загибелі. Таке невідання, закон несвідомого здоров’я еволюція встановила з обрахунку, який не передбачав, що господар тіла зможе в нього втручатись і допомагати йому в скруті. Таке самоневідання життя створила на його початку необхідність,- адже амеби не могли себе лікувати,- і вона, власне, для керування організмом накинула еволюції посередників, котрі б за певну плату передавали вістки від тіла до його господаря. Якщо ти не сягаєш у глиб свого тіла настільки, аби знати, навіщо йому вода, їжа або статевий акт, то до цих потреб тебе навернуть відчуття, які з правдивою метою й не пов’язані. З неминучого на початку невідання потім виникає перехід первинних цілей у вторинні, з’являється біржа послуг, які робить тілу його господар, беручи за це плату відчуттями. Маючи в собі таке альгедонічне стерно, яке крутилося від муки до оргазму, ви за цілі віки не спромоглися виявити причини, які зробили відчуття машкарою невідання; ви немов присягнули бути сліпими й невидющими, бо ж такий зв’язок панує в усій живій природі. Змінюється лише пропорція обох складників, і рослини втілюють протилежну вам крайність; адже вони цілком несвідомі, і насолода та мука не мають для них ніякого функціонального значення. Всупереч твердженням тих йолопів, котрі намагаються воскресити в ботаніці доісторичний анімізм, дерево не боїться дроворуба. Вперте мовчання тіла - це втілена забавка конструктора, який знає, що мудрість субстрату неодмінно має бути простіша від субстрату мудрості, думка - не складніша від речовини, яка мислить; отже, ви бачите, що das Lustprinzip [6] постав з інженерного обрахунку.



Але розщепити поєднання болю й загрози, оргазму і зачаття тим легше, чим складніша поведінка тварин,- а у вас уже повне відокремлення й можна послідовно ошукувати тіло, тамуючи не шлунковий, а відчуттєвий голод. Ви не тільки навчились уводити в оману альгедонічний контроль і надуживати його в зонах його наглядацької безрадності, але й сізіфовою працею своїх культур переінакшили сенси, вкладені в той механізм, і опираєтеся справжньому їх розпізнанню, оскільки ваші мотиви геть одмінні від мотивів процесу, який це створив і створив саме так. Через те неодмінним складником усіх ваших боговиправдальних, буттєствердних і освячувальних праць було невсипуще зусилля пристосувати до себе обидва розбіжні мотиви: природний, що вважає вас засобом, і людський, що бачить у людині сенс творіння. Власне, з вашої незгоди визнати чуттєвість рабським тавром пішла дихотомія, яка розтяла людину на animal і ratio [7], а її буття - на profanum і sacrum [8]. Ви віками погоджували непогідне, ладні вийти навіть за межі життя, аби лиш закрити в ньому відвіку зівущу прірву. Й до людської історії як історії облудних претензій я звертаюся не на те, аби поразкам вашого антираціоналізму протиставити мій звитяжний раціоналізм, а для того, щоб указати на першу відмінність межи нами, яку визначають не мої більші розміри (хоч вам було б цікавіше і легше, якби я промовляв із кристалика кварцу) і не мій більший розум, а спосіб нашого творення. Левину частку історії людства як такої дорогої для вас традиції складають непорозуміння, облуди й розпачливі претензії. Не знаю, чи потішить вас вістка, що всякий природно виниклий розум у своїй історії завше переживає первісну добу облуд, адже суперечність мотивів Творителя і Твору є космічною сталою. Оскільки з конструктивних причин почуття повинні ефективно керувати інстинктом самозбереження, омана у вигляді марень величі та вір, що колихаються між спасінням і муками, неминуча для всіх посталих у процесі еволюції Розумів і є переходом крайнощів керування в міфи. Це пізні наслідки будівельних викрутнів, до яких удається еволюція, аби подолати антиномію практичного діяння. Не все, що я кажу, для вас нове. Ви вже знаєте, що дар любові успадковується завдяки певним генам, що жертовність, милосердя, жалощі й самозречення - нібито вияви альтруїзму - є егоїзмом виду, отже, себелюбством, поширеним на форми життя, подібні до власної,- і до цього можна було додуматися ще до виникнення генетики популяцій та тваринної етології, бо тільки трава може виказувати послідовне милосердя всьому живому: навіть святий мусить їсти, отже, вбивати, а відкриття егоїстичності всякого альтруїзму, яке ми завдячуємо генетикам, не мало належного доповнення. Постульована мною філософія тіла повинна була б спитати, чому всякий організм мудріший від свого господаря і чому ця різниця не зменшується істотно від хордових до людини? (Ось чому я й казав, що тілесно ви дорівнюєте коровам). Чому в тілі не виконується елементарний постулат симетрії, який до почуттів, скерованих у світ, додав би не менш чутливі антенки, спрямовані всередину? Навіщо чуєте, як падає лист, але не чуєте гучання крові в жилах? Чому в різних культурах промінь вашої любові має настільки неоднакову довжину, що в Середземномор’ї охоплює тільки людей, а на Далекому Сході всіх тварин? Список цих питань, які б можна було поставити ще Арістотелю, дуже довгий, зате відповідь, яка б товаришила правді, для вас буде глумом. Бо ж філософія тіла зводиться до розпізнання інженерного задуму, який заплутавсь у практичних антиноміях і який виривається з їхньої пастки з допомогою досить цинічного з погляду будь-якої вашої культури викруту. Все ж ця інженерія створеному не ворожа й не зичлива, вона просто виходить за межі такої альтернативи. Очевидно, вона саме така, бо критичні рішення, які ухвалюються на рівні хімічних зв’язків, будуть добрі, якщо ті зв’язки зможуть множитись далі. І більш нічого. Й через те по відповідно довгому часі, який вимірюється сотнями мільйонів років, етика, шукаючи своїх джерел і санкцій, уклякає на місці, довідавшись, що постала з мінливої хімії нуклеїнових кислот, для яких на певному етапі стала каталізатором, і може врятувати свою незалежність тільки відкинувши таку гадку.

Як же це ви, філософи й натуралісти, ще й досі ламаєте собі голову над метафізичними потребами людини, над загальністю їхніх джерел, безперечно однакових в усіх ваших культурах, хоча вони й породили розмаїті віри? Але ж тим джерелом були нарікання на долю,- і з ремства на причину, що зладила вас так, а не інакше, ви обклали віршиками одкровень її тавро, яке не спромоглися прямо затопити брехнею, причому різні релігії повкладали окремі частини і функції тіла в розмаїті рубрики понижень і повищень.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций