Барка Василь Костянтинович Надбережний досвіт

Розміщено Шкільні твори в 13 декабря 2014

І

Марева від озера відходять,

А туман: як потойсвітній.

Ми — самокрадіжні; сонця одяг

Скинули, бо мало втіхи.

Зодягаємся в півтіні мерхлі,

Без надій, що — й луг палає,

Несучи ікони в мідній церкві

Осени! крізь горе спрагле.

Все — в блаженний жеврій, все з листками,

Погляди предвіччя близить:

Кличучи! вам квіти відмикати

З вікон царства незалізних.

Там, світливши берег проти нетрів,

З воску — мучениці повість.

Білокора! в пламенності терпить

Ради дня сестер високих. II

Чуємо: курличуть в ірій вірний

Білі журавлі: — ключами.

Їм, як свідок, місяць перемірить —

В айстрі синій шлях змічати.

Тут незлобні; тут ікон явлених

Учні: в листковій подобі.

Жертву клен, безкнижно — євангелик,

Розпалив! послушник добрий.

Вкруг помножено костри блаженних;

В озеро галуззя схилять.

Небо кров’ю на трихресній стежі —

Побагрілося й крізь листя.

Ми незрячістю сердець — мов сонні:

Не збагнем свічок осінніх.

Риби під дзеркальністю при мості

Проминуть веселок відблиск.

Ми — чи простимо, громада братня:

Всю! в непам’ять, кожну кривду?

Рідні духом полум’я з розп’яття,

Ангели позвати прийдуть.

Ми — чи в звіт готові? крильня сіра, —

До спокути, до палання.

Вкруг хреста небесного іскриться,

В цвіт, галузка сонць ласкава. III

Невеличні! кожен братчик вибрав

Смолоскип від неба мовчки.

І повторює з огню глибизна —

Звіщення: в досвітню поміч.

Мов пожежа в небозвід: чудесність! —

Без темнот, ні в спад пелюстки.

Ключик сонця зо стежок щоденних

Світить крізь терни колючі.

Світоч, розсипаючи вкруг церкви

Скарби з-над сузір’їв кріпких…

Мій порадник! псальмик мій сердечний,

Став при дверях неба мріти.

Царство, при хатках межею поряд,

Побудовано: від чаші.

Зором серця зглянем, як негорда

Нива стала причащатись. IV

Сиплються листки — в три чверті зірки:

Ніби розгорівши з воску.

Кучугурами жарин закрили

Згадку каменів жорстоку.

В синьогір’я напливають хмари,

З тайности: мов гілка близить.

Огній кленик — смолоскипник, марить;

Розсвіт в озері любити.

Нам би, наче гшамінь, завінчалась

Осінь при гробниці сніжній.

Звідки? від руїни та дичання

Груди розростили в хижість.

Без святого невидим’я! тоскні,

Кліплять каганечно душі…

Чад і тління суєти крізь осінь

Розтягнули: сніг додушить.

Збудимося? крізь туман присмертннй.

Вірячи з свічками свідків.

Спомин церкви, в десять рук. берези

Піднесли на празник східній.



Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций