В. Жуковський - уродженець Тульської губернії; помер у Баден-Бадені. Служив при дворі Миколи I, зіграв значну роль у долі засланих декабристів, допоміг О. Пушкіну, М. Гоголю, О. Герценові та Т. Шевченко. Вважав, що повинен підняти, створити свою душу і зробити все, що можна, для інших.
(Весь твір…)

Однією з ознак XX століття стала руйнація світової системи колоніалізму та вихід на світову арену молодих націй, репрезентованих власними державами, серед яких була й Україна. Розвиток української літератури цього періоду позначено боротьбою за національне самоствердження, власну незалежну державу, яка єдина є найважливішим гарантом виживання культури та повноправного входження нації до європейської та міжнародної спільноти. Тому історію української літератури XX ст. доцільно розглядати, виходячи саме з такої перспективи.
(Весь твір…)

Володимир Кирилович Винниченко народився 16 липня 1880 р. в м. Єлисаветграді (нині Кіровоград) у небагатій родині. Навчався у народній школі, потім у Єлисаветградській гімназії, з якої був виключений за захист прав гімназистів і постійні конфлікти з керівництвом. Майже рік В. Винниченко мандрував Україною, заробляючи на життя тимчасовими підробітками. У 1900 р. він склав екстерном екзамен у Златопільській гімназії і вступив на юридичний факультет Київського університету. Навчаючись в університеті, майбутній письменник вів активну революційну діяльність як член Революційної української партії (РУП), що була заснована 1900 р. харківськими студентами і вперше проголосила гасло боротьби за незалежну українську державу.
(Весь твір…)

Василь Стефаник народився 14 травня 1871 р. в с Русові Снятинського повіту на Станіславщині (нині - Івано-Франківщина) в сім’ї заможного селянина. Після навчання в школах у с. Русові та м. Снятині він 1883 р. вступив до польської гімназії у м. Коломиї. Тут зав’язалася дружба В. Стефаника з Л. Мартовичем. За українську громадсько-політичну діяльність їх обох у 1890 р. виключили з гімназії. В. Стефаник переїхав до Дрогобича і вступив до місцевої гімназії, яку закінчив 1892 р. Того ж року він вступив на медичний факультет Краківського університету, де вчився до 1900 р. У вересні 1903 р. В. Стефаник відвідав Наддніпрянську Україну: був присутнім на відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві й зустрічався з Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським та ін.
(Весь твір…)

Михайло Михайлович Коцюбинський народився 5 вересня 1864 р. в місті Вінниці в родині чиновника. Початкову освіту дістав у Барській школі; протягом 1876-1880 рр. навчався в Шаргородській духовній семінарії. Мріям Коцюбинського про гімназію та університет через складні родинні й матеріальні обставини здійснитись не судилося; брак систематичних знань довелось надолужувати за допомогою самоосвіти. Письменник цікавився громадським життям, захопився ідеями народовольців, за участь у нелегальному русі потрапив під поліційний нагляд. 1891 року Кодюбинський склав іспит на право працювати народним учителем. Після досить нетривалого періоду вчителювання він дістав посаду співробітника Філоксерної комісії, що займалась організацією боротьби зі шкідником винограду філоксерою. Працюючи в комісії, письменник із 1892 по 1896 рік проживав у Бессарабії та в Криму. Знайомство з життям молдавського та кримсько-татарського народів позначилось на тематиці його творів. На початок роботи в комісії припадає зближення Коцюбинського з «Братством тарасівців» - організацією молодих інтелектуалів, що прагнули в усьому бути послідовними, «свідомими» українцями на противагу старшому поколінню так званих українофілів, схильних до співробітництва з колоніальною адміністрацією. Після перенесеної в 1896- 1897 рр. хвороби письменник нетривалий час був співробітником Житомирської газети «Волинь», а 1898 року переселився до Чернігова, де працював у земській управі. Одночасно він брав активну участь у культурному житті міста, влаштовував літературні вечори, підтримував письменників-початківців. У 1900-х роках стан здоров’я Коцюбинського значно погіршився. Сухоти та хворе серце змушують його виїздити на лікування до Італії. Завдяки пенсії, що надало письменникові Товариство прихильників української літератури, науки і штуки, він дістав можливість залишити обтяжливу роботу в земстві. Проте загострення хвороби не дозволило повністю переключитись на літературну працю. Помер письменник 12 квітня 1913 р., похований у Чернігові.
(Весь твір…)

Лариса Петрівна Косач (літературний псевдонім - Леся Українка) народилася 25 лютого 1871 р. в м. Звягелі (тепер - Новоград-Волинський) у дворянській сім’ї. її батько, Петро Косач, родом з Чернігівщини, по закінченні юридичного факультету Київського університету одержав службове призначення на Волинь. Він був активним учасником українського культурного руху, входив до редакційної колегії журналу «Киевская старина». Мати Лариси Косач - Ольга Косач (Драгоманова), родом із Полтавщини, - рідна сестра відомого українського громадського діяча, історика, публіциста Михайла Драгоманова. Вона чимало зробила в галузі фольклористики та українського книговидавництва, в літературі виступала переважно як дитяча письменниця під псевдонімом Олена Пчілка.
(Весь твір…)

Ольга Юліанівна Кобилянська народилася 27 вересня 1863 р. у м. Гура-Гумора на Південній Буковині (нині м. Гура-Гуморулуй у Румунії) в родині службовця. У 1873- 1877 рр. О. Кобилянська вчилася в початковій чотирикласній німецькій школі. Не маючи можливості вчитися далі, дальшу освіту вона здобувала самостійно. З 1889 по 1891 р. О. Кобилянська жила в с. Димка Серетьського повіту. Пізніше вона разом із родиною переїхала на постійне життя до Чернівців, брала активну участь у жіночому русі, 1894 року виступила одним з організаторів «Товариства руських жінок на Буковині». 1899 року О. Кобилянська побувала на Наддніпрянській Україні, відвідавши родину Косачів на Волині, Лисенків і Старицьких у Києві, могилу Т. Шевченка в Каневі.
(Весь твір…)

Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 р. в с Нагуєвичі на Львівщині в родині коваля. Навчався у початковій (1862- 1864) та німецькій нормальній (1864-1867) школах, пізніше - у Дрогобицькій гімназії (1867-1875). 1875 року вступив на філософський факультет Львівського університету, який залишив через арешт у червні 1877 р. Пізніше був заарештований ще двічі (1880; 1889). Майже постійно співробітничав з різноманітними періодичними виданнями, на сторінках яких виступав як критик, публіцист, науковець. Наукові інтереси Франка зумовили працю над докторською дисертацією, що була ним захищена 1893 р. у Віденському університеті. Із 1894 р. видавав журнал «Житє і слово», після закриття якого з 1898 р. був членом редакційного комітету «Літературно-наукового вісника». Взимку 1907-1908 рр. здоров’я письменника значно погіршилось. Матеріальні нестатки й виснажлива праця призвели до загострення хвороби восени 1915 р. Помер Франко 28 травня 1916 р., похований у Львові.
(Весь твір…)

Михайло Петрович Старицький народився 2 грудня 1840 р. в с Кліщинцях Золотоніського повіту на Полтавщині у дворянській сім’ї. Рано осиротів, виховувався в родині дядька - В. Р. Лисенка. Навчався в Полтавській гімназії (1851-1858), Харківському (1858-1860) та Київському (1860-1865) університетах спочатку на фізико-ма-тематичному, а потім на юридичному факультеті. Здобувши вищу освіту, певний час працював у Київському історичному архіві. Після кількох років, проведених у власному маєтку на Поділлі, у 1871 р. переїхав до Києва. Багато сил віддавав громадській та літературній праці. Брав участь у театральному житті Києва, разом з М. Лисенком виступив засновником Товариства українських сценічних акторів. Був активним учасником «Старої громади* - української національно-культурної організації. Літературне становлення Старицького припало на несприятливий для розвитку української культури період. Валуєвський циркуляр (1863) та Емський акт (1876) - ганебні прояви російського колоніалізму - фактично ставили під заборону українське письменство. Бути українським літератором в той час означало обрати шлях дисидента та опозиціонера. Однак, незважаючи на перепони, Старицький багато сил віддає літературній і театральній діяльності, виступає як перекладач і видавець. У 70-ті роки він віддає перевагу поетичній творчості, але по-справжньому його творче обдарування розкривається пізніше. У 80-х - 90-х рр. Старицький заявляє про себе як талановитий драматург, активний учасник українського театрального життя. У 1883 р., продавши власний маєток, він виступає в ролі антрепренера театральної трупи М. Кропивни-цького. Театральні потреби змушують драматурга дбати про розширення репертуару. Більшість його п’єс постала як відповідь на потребу української сцени. Щоб задовольнити запити театрального глядача, Старицький, окрім власних оригінальних п’єс, створює цілий ряд переробок чужих творів. Так з’явилися оперета «Сорочинський ярмарок» (1883 р., за однойменною повістю М. Гоголя), комедія «Панська губа та зубів нема, або За двома зайцями» (1883 р., переробка п’єси І. Нечуя-Левицького «На Кожум’яках»), комедія «Крути та не перекручуй» (1886 р., переробка п’єси Панаса Мирного «Перемудрив»), драма «Тарас Бульба» (1893 р., по мотивах повісті М. Гоголя) та ін. З оригінальних драматичних творів Старицького слід відзначити п’єси «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» («Маруся Чурай», 1885 р.), «По модньому, або Коли б не тюрнюри, не здихались би мацапури» (1887), «Богдан Хмельницький» (1887), «Талан» («Гірка доля», 1893 р.), Маруся Богуславка» (1897), «Оборона Буші» (1898), «Остання ніч» (1899).
(Весь твір…)