Михайло Михайлович Коцюбинський народився 5 вересня 1864 р. в місті Вінниці в родині чиновника. Початкову освіту дістав у Барській школі; протягом 1876-1880 рр. навчався в Шаргородській духовній семінарії. Мріям Коцюбинського про гімназію та університет через складні родинні й матеріальні обставини здійснитись не судилося; брак систематичних знань довелось надолужувати за допомогою самоосвіти. Письменник цікавився громадським життям, захопився ідеями народовольців, за участь у нелегальному русі потрапив під поліційний нагляд. 1891 року Кодюбинський склав іспит на право працювати народним учителем. Після досить нетривалого періоду вчителювання він дістав посаду співробітника Філоксерної комісії, що займалась організацією боротьби зі шкідником винограду філоксерою. Працюючи в комісії, письменник із 1892 по 1896 рік проживав у Бессарабії та в Криму. Знайомство з життям молдавського та кримсько-татарського народів позначилось на тематиці його творів. На початок роботи в комісії припадає зближення Коцюбинського з «Братством тарасівців» - організацією молодих інтелектуалів, що прагнули в усьому бути послідовними, «свідомими» українцями на противагу старшому поколінню так званих українофілів, схильних до співробітництва з колоніальною адміністрацією. Після перенесеної в 1896- 1897 рр. хвороби письменник нетривалий час був співробітником Житомирської газети «Волинь», а 1898 року переселився до Чернігова, де працював у земській управі. Одночасно він брав активну участь у культурному житті міста, влаштовував літературні вечори, підтримував письменників-початківців. У 1900-х роках стан здоров’я Коцюбинського значно погіршився. Сухоти та хворе серце змушують його виїздити на лікування до Італії. Завдяки пенсії, що надало письменникові Товариство прихильників української літератури, науки і штуки, він дістав можливість залишити обтяжливу роботу в земстві. Проте загострення хвороби не дозволило повністю переключитись на літературну працю. Помер письменник 12 квітня 1913 р., похований у Чернігові.
(Весь твір…)

Лариса Петрівна Косач (літературний псевдонім - Леся Українка) народилася 25 лютого 1871 р. в м. Звягелі (тепер - Новоград-Волинський) у дворянській сім’ї. її батько, Петро Косач, родом з Чернігівщини, по закінченні юридичного факультету Київського університету одержав службове призначення на Волинь. Він був активним учасником українського культурного руху, входив до редакційної колегії журналу «Киевская старина». Мати Лариси Косач - Ольга Косач (Драгоманова), родом із Полтавщини, - рідна сестра відомого українського громадського діяча, історика, публіциста Михайла Драгоманова. Вона чимало зробила в галузі фольклористики та українського книговидавництва, в літературі виступала переважно як дитяча письменниця під псевдонімом Олена Пчілка.
(Весь твір…)

Ольга Юліанівна Кобилянська народилася 27 вересня 1863 р. у м. Гура-Гумора на Південній Буковині (нині м. Гура-Гуморулуй у Румунії) в родині службовця. У 1873- 1877 рр. О. Кобилянська вчилася в початковій чотирикласній німецькій школі. Не маючи можливості вчитися далі, дальшу освіту вона здобувала самостійно. З 1889 по 1891 р. О. Кобилянська жила в с. Димка Серетьського повіту. Пізніше вона разом із родиною переїхала на постійне життя до Чернівців, брала активну участь у жіночому русі, 1894 року виступила одним з організаторів «Товариства руських жінок на Буковині». 1899 року О. Кобилянська побувала на Наддніпрянській Україні, відвідавши родину Косачів на Волині, Лисенків і Старицьких у Києві, могилу Т. Шевченка в Каневі.
(Весь твір…)

Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 р. в с Нагуєвичі на Львівщині в родині коваля. Навчався у початковій (1862- 1864) та німецькій нормальній (1864-1867) школах, пізніше - у Дрогобицькій гімназії (1867-1875). 1875 року вступив на філософський факультет Львівського університету, який залишив через арешт у червні 1877 р. Пізніше був заарештований ще двічі (1880; 1889). Майже постійно співробітничав з різноманітними періодичними виданнями, на сторінках яких виступав як критик, публіцист, науковець. Наукові інтереси Франка зумовили працю над докторською дисертацією, що була ним захищена 1893 р. у Віденському університеті. Із 1894 р. видавав журнал «Житє і слово», після закриття якого з 1898 р. був членом редакційного комітету «Літературно-наукового вісника». Взимку 1907-1908 рр. здоров’я письменника значно погіршилось. Матеріальні нестатки й виснажлива праця призвели до загострення хвороби восени 1915 р. Помер Франко 28 травня 1916 р., похований у Львові.
(Весь твір…)

Михайло Петрович Старицький народився 2 грудня 1840 р. в с Кліщинцях Золотоніського повіту на Полтавщині у дворянській сім’ї. Рано осиротів, виховувався в родині дядька - В. Р. Лисенка. Навчався в Полтавській гімназії (1851-1858), Харківському (1858-1860) та Київському (1860-1865) університетах спочатку на фізико-ма-тематичному, а потім на юридичному факультеті. Здобувши вищу освіту, певний час працював у Київському історичному архіві. Після кількох років, проведених у власному маєтку на Поділлі, у 1871 р. переїхав до Києва. Багато сил віддавав громадській та літературній праці. Брав участь у театральному житті Києва, разом з М. Лисенком виступив засновником Товариства українських сценічних акторів. Був активним учасником «Старої громади* - української національно-культурної організації. Літературне становлення Старицького припало на несприятливий для розвитку української культури період. Валуєвський циркуляр (1863) та Емський акт (1876) - ганебні прояви російського колоніалізму - фактично ставили під заборону українське письменство. Бути українським літератором в той час означало обрати шлях дисидента та опозиціонера. Однак, незважаючи на перепони, Старицький багато сил віддає літературній і театральній діяльності, виступає як перекладач і видавець. У 70-ті роки він віддає перевагу поетичній творчості, але по-справжньому його творче обдарування розкривається пізніше. У 80-х - 90-х рр. Старицький заявляє про себе як талановитий драматург, активний учасник українського театрального життя. У 1883 р., продавши власний маєток, він виступає в ролі антрепренера театральної трупи М. Кропивни-цького. Театральні потреби змушують драматурга дбати про розширення репертуару. Більшість його п’єс постала як відповідь на потребу української сцени. Щоб задовольнити запити театрального глядача, Старицький, окрім власних оригінальних п’єс, створює цілий ряд переробок чужих творів. Так з’явилися оперета «Сорочинський ярмарок» (1883 р., за однойменною повістю М. Гоголя), комедія «Панська губа та зубів нема, або За двома зайцями» (1883 р., переробка п’єси І. Нечуя-Левицького «На Кожум’яках»), комедія «Крути та не перекручуй» (1886 р., переробка п’єси Панаса Мирного «Перемудрив»), драма «Тарас Бульба» (1893 р., по мотивах повісті М. Гоголя) та ін. З оригінальних драматичних творів Старицького слід відзначити п’єси «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» («Маруся Чурай», 1885 р.), «По модньому, або Коли б не тюрнюри, не здихались би мацапури» (1887), «Богдан Хмельницький» (1887), «Талан» («Гірка доля», 1893 р.), Маруся Богуславка» (1897), «Оборона Буші» (1898), «Остання ніч» (1899).
(Весь твір…)

Український театр класичної доби починається з аматорських гуртків середини XIX ст. Такими були гуртки в м. Полтава (під керівництвом учителя В. Лободи) та в м. Чернігові, організований Л. Глібовим («Товариство, кохаюче рідну мову»).

В кінці 50-х років у Бобринці починає свою діяльність М. Кропивницький. Він походив з бідної дворянської родини, мати його була вчителькою музики, тому вдома панувала атмосфера співу, музики, театральності.
(Весь твір…)

Панас Якович Рудченко (літ. псевдонім - Панас Мирний) народився 1 травня 1849 р. у м. Миргороді на Полтавщині в сім’ї чиновника. Навчався в Миргородському та Гадяцькому повітовому училищах. Не маючи можливостей продовжувати систематичне навчання, наполегливо займався самоосвітою. Служив у повітових канцеляріях Гадяча, Прилук, Миргорода. 1871 р. оселився в Полтаві, де провів решту життя. Працював у казначействі та казенній палаті, після 1917 р. - у губфінвідділі. Помер Панас Мирний 28 січня 1920 р., похований у Полтаві.
(Весь твір…)

Іван Семенович Левицький (літ. псевдоніми - І. Нечуй-Левицький, І. Нечуй) народився 13 листопада 1838 р. в м. Стеблеві на Київщині у сім’ї священика. Навчався в духовному училищі та в семінарії. Закінчив Київську духовну академію. Учителював у Полтавській семінарії, у гімназіях Каліша, Седлеця, Кишинева. Вийшовши у відставку, оселився в Києві, де й провів решту життя. Помер І. Нечуй-Левицький 2 квітня 1918 р.
(Весь твір…)

Марія Олександрівна Вілінська (у першому шлюбі - Маркович, у другому - Лобач-Жученко; літературний псевдонім - Марко Вовчок) народилася 10 грудня 1833 р. в маєтку Єкатерининське Орловської губернії у дворянській сім’ї. Навчалась у приватному пансіоні в Харкові,  жила в Орлі у своєї тітки як вихователька її дітей. Узявши шлюб з українським фольклористом та етнографом О. Марковичем, жила в Чернігові, Києві, Немирові. Незабаром виїхала до Франції, оселилась у Парижі. Повернувшись до Росії, жила в Петербурзі, співробітничала в журналі «Отечественные записки». Пізніше разом з другим чоловіком М. Лобачем-Жученком мешкала в різних регіонах Російської імперії. Померла письменниця 28 липня 1907 р. в Нальчику.
(Весь твір…)