Когось із них я знаю з дитячого садка, з кимсь познайомилася вже в школі. Всі ми дуже різні, а поєднує нас школа, іноді - спільні нтереси. Я знаю, що коли ми закінчимо школу, то всі розбіжимося в різні сторони, будемо рідко зустрічатися, наші погляди на життя зміняться, будуть нові проблеми, нові друзі й недруги, але шкільні товариші залишаться в пам’яті назавжди. Мене охоплює смуток, коли я зауважую, що ми невблаганно ростемо, втрачаємо дитячу щиру радість. Якщо обманюємо, то все лукавіше, якщо любимо, то щиріше, якщо віддаємо, то усе безжалісніше. Тому, напевно, мені й подобається творчість В. Крапивина, у його добутках дружба - це любов, красива й світла. Але це в добутках, а в житті - ми спілкуємося, співробітнічаємо, приходимо на допомогу один одному, особливо на уроках. У нас загальні радості й неприємності. Ми заздримо тому, хто через хворобу не прийшов у школу, але не думаємо про те, що йому, може бути, зараз дуже погано. Ми в азарті можемо посміятися над одним з нас, а через п’ять хвилин забути про це. Ми звикли до злих жартів.
(Весь твір…)

Під Новий рік ми інсценували казку, а потім у нас була класна дискотека. У Влада Крижова дуже гарний фотоапарат - цифровий. Це предмет його гордощів. Він демонстрував нам знімки, які зробив під час літніх канікул. Треба визнати, що фотографував Влад справді майстерно, мабуть, у нього хист фото-художника. Ми звернулися до нього з проханням зробити кілька знімків нашого свята. Влад охоче фотографував і пообіцяв не зволікати, зробити фото вчасно. Хлопці навіть сказали, шо сплатять його витрати. Але і канікули зимові пролетіли, а Влад фото не приносив. На наші запитання він відповідав: «Знімки готові, просто забув удома». Таку відповідь ми чули і в останні дні. Одного разу після чергової такої відповіді староста, відмінниця Настя Кошель сказала:
(Весь твір…)

Це було одного разу, коли моя мама зранку поїхала в село допомогти бабусі. Я ж, бажаючи, щоб мама по приїзді додому відпочила, вирішив сам пригготувати обід. Добре вимивши руки, закотив рукава сорочки, щоб не заважали, підв’язався маминим фартухом. Неслухняний чубчик сховав під хустку, бо мама завжди казала: «Світити волоссям під час обіду не можна». Спершу я хотів приготувати тільки локшину. Налив у каструлю молока, одразу ж поклав локшину, прикрив посудину, щоб вариво швидше готувалося. Тоді надумав зварити ще й овочевий суп.
(Весь твір…)

ВИТИНАНКИ. На новорічні свята ми всією родиною поїхали у гості до тітки. Як же красиво було у неї в кімнаті. На вікнах, на стінах, полицях, сволоці - скрізь були наклеєні витинанки. Вони створювали радісний, передсвятковий настрій, дарували насолоду. Мені дуже захотілося навчитися робити ці незвичні прикраси. Я дізналася, що для витинанок беруть тонкий папір і фарбують його в червоний, рожевий, синій, зелений кольори. Папір складають учетверо і витинають так, щоб не було суцільних розрізів, щоб усі елементи були єдиними. З того часу я полюбила ці чудернацькі витвори. До кожного свята я прикрашаю свою кімнату різнокольоровими витинанками, дарую їх друзям та знайомим.
(Весь твір…)

ЗРОЗУМІЙТЕ МЕНЕ. Ось уже другий рік поспіль я займаюся у міському танцювальному клубі «Юність». Не всі мої близькі задоволені цим. Мама говорить, що у мене залишається мало часу для навчання і домашніх справ, а подружка дорікає, що майже не приділяю їй уваги. Чому вони не хотять зрозуміти мене? Адже мені подобаються танці, це цікаво і корисно. Я розвиваю свої фізичні можливості: координацію рухів, витривалість. До того ж навчилася сприймати і розуміти музику. Думаю, мені потрібно тільки трішки маминої підтримки. А подрузі я запропоную ходити до клубу разом.
(Весь твір…)

Багато років тому, ще в дитсадку, я вперше почула.чарівні звуки фортепіано. А згодом музика дедалі глибше входила в моє життя. У нашій родині немає музикант»-професіоналів, але всі дуже люблять співати. З шести років я почала відвідувати музичну школу. Можу сказати, що я щаслива, бо своє життя пов’язала з цим різновидом мистецтва. Мені здається, що нема у світі людини, яка байдуже ставилася б до музики, адже в ній втілено все прекрасне, світле, добре і вічне. Музика завжди з людьми - і в радості, і в горі. Мій улюблений композитор - Бетховен. Саме в його творчості класична музика досягла своєї вершини. Вишукана мелодія «Елізі» передає його радість і смуток від непо-діленого палкого кохання до Терези Мальфатті, яка так і не оцінила почуття видатного композитора. Ця мелодія заворожує, примушує замислитися над життям і його швидкоплинністю. Мені імпонує, що ні хвороби, ні злидні, ні самотність не змогли зламати волі і мужності цієї людини. Вже будучи тяжко хворим, він виношує величні задуми своїх останніх творів.
(Весь твір…)

Спливатимуть роки, але ніколи події страшної і кривавої Великої Вітчизняної війни не перестануть нас вражати самовідданістю і жертовністю людей, які наближали День Перемоги. Сьогодні до нас у весняний передсвятковий день завітали вони - суворі фронтовики. Паморозь лягла на їхні скроні, роки поорали зморшками мужні обличчя, але молодою залишилася душа. Після бурхливих привітань слово надали Івану Микитовичу Ільїну, генерал-майору у відставці, і попросили розповісти про найцікавішу з тих бойових операцій, у яких він брав участь.
(Весь твір…)

Наша трикімнатна квартира досить сучасна. Нова красиві меблі, багато техніки. Моїм друзям завжди цікаво у нас. Вони з задоволенням розглядають квіти, якими займається моя мама. Заходячи в мою кімнату, хлопці звертають увагу на одну річ з меблів. Це - етажерка. Хто не знає, що це таке, поясню: це відриті полки на стійках. У сучасній квартирі це рідкість. У нас є і великий книжковий шафа. Він стоїть в кімнаті батьків і вміщає ряди повних зібрань творів класичної літератури.
(Весь твір…)

І солодкий трепет, як струмінь, По жилах пробіг природи, Як би гарячих ніг її Торкнулися ключові води. Можна провести цікаве порівняння двох віршів. Треба відзначити, що у вірші «Осінній вечір» майже не згадується небо. Навпроти, в ньому говориться про землю і про усе, що з нею зв’язане: про дерева, листя. Лише єдиний раз Тютчев говорить про лазур, але «мрячну й тиху». Вона начебто от-от впаде на «землю, що сиротіє». У вірші ж «Літній вечір» автор практично не згадує землю, а більше говорить про небо й зірки. Усе прагне нагору, намагаючись відірватися від землі. Зірки «піднімають» небесний звід. Лірика Тютчева займає особливе місце в російської поезії.
(Весь твір…)