Шкільний твір по російській літературі за творчістю М. Ю. Лєрмонтова. Поети XX століття сприймали і зараз сприймають М. Ю Лєрмонтова як свого сучасника, хоча прожив він усього лише 27 років. Задуми його не здійснювалися, брутальні чутки вперто гримувала його то в похмурого скептика, то.в невгамовного гусара. І кожний з поетів знаходив у Лєрмонтові близький йому мотив, кожний уявляв його собі по-новому. Якщо Ахматова згадає Лєрмонтова там, «де гірські трави чарівно духмяніють», то Антокольський пов’яже образ поета з буйною грозою, з бунтівливою стихією. Ще з дитинства поета оточували різноманітні протиріччя, а це призводило до трагічних неладів у житті. На чутливу душу дитини, яка плакала в колисці, слухаючи материну пісню, обрушується жорстока родинна драма, сварки батька й бабусі. У легендах про Пугачова, піснях про Стеньку Разіна, у красі Кавказьких гір до Лєрмонтова приходить мрія про волю. А натомість він бачить у маєтку матері принижених кріпаків і сповнюється жахом, викрикнувши: «Бабуньо! Хіба ж йож-на бити людей?! Я забороняю.’». Читання Пушкіна й Шіллера, уроки історії, розповіді про 1812 рік народжують в душі молодого Лєрмонтова прагнення чогось героїчного. Але тут саме виявляється, що всі прагнення можна приборкати одним лише порухом руки імператора, як це сталося тоді, коли, обурений недуже шанобливим, як йому здалося, ставленням вихованців, Микола І наказав зачинити Благородний пансіон.
(Весь твір…)

А, вірно, вона існувала й, вірно, було мені призначення високе, тому що я почуваю в душі моєї сили неосяжні. М. Ю. Лермонтов. Герой нашого часу. «Герой нашого часу» - перший російський реалістичний психологічний роман у прозі. У романі піднімається злободенна проблема: чому розумні й енергійні люди не знаходять застосування своїм незвичайним здатностям і «в’януть без боротьби» на самому початку життєвого поприща? На це питання Лермонтов відповідає історією життя Печоріна, парубка, що належить до покоління 30-х років XIX в. В образі Печоріна автор представив художній тип, що увібрав у себе риси цілого покоління молодих людей початку століття. У передмові до «Журналу Печоріна» Лермонтов пише: «Історія душі людської, хоча б самої дрібної душі, чи не цікавіше й не корисніше історії цілого народу!» Таке ідейне завдання автора обумовило й своєрідну побудову роману. Особливістю його є порушення хронологічної послідовності подій. Роман складається з п’яти частин, п’яти повістей, що мають кожна свій жанр, свій сюжет і свій заголовок. Тільки основний герой поєднує всі ці повісті в щось цільне, у єдиний роман.
(Весь твір…)

Книга Євгенія Коршунова «Операція «Хамелеон» по своєму жанрі детектив. Притім детектив, дія якого відбувається в привабливій Африці, Навряд чи найдеться людина, що не мріяв хоч раз у житті потрапити в її савани, побродити в Кіліманджаро й водоспаду Вікторія, почути при місячному світлі звуки тамтамів і побачити ритуальні танці місцевих племен. Для того, хто потрапить в Африку ненадовго, ці враження, напевно, і будуть головними. Але для журналіста, що живе й працює тут трохи років, екзотика швидко відходить на далекий план. На зміну їй приходить твереза й точна оцінка обстановки, що зложилася в сучасній Африці, розуміння складностей і труднощів її розвитку, політичного й економічного. Саме таке розуміння життя є в книзі «Операція «Хамелеон». Дія повести Е. Коршунова відбувається у вигаданій країні Гвиания, десь у Західній Африці.
(Весь твір…)

Люди є частинкою природи. Але в процесі свого формування людина придбав велику силу і вирішив, що має перевагу над природою. Але чи має він на це право? Адже все, чим він користується створено природою: губить землю; висікає дерева, які очищають повітря; поглинає кисень, при цьому забруднюючи атмосферу хімікатами; користується водою, в яку сам же зливає відходи; збирає врожай з отруєних земель. Чи замислювалися ми, наскільки вистачить земних ресурсів, якщо ми будемо так само зневажливо і необачно ставитися до них?
(Весь твір…)

Я навчався в музичній школі і до цих пір люблю слухати класичну музику. Наприклад, етюди Шопена. У них звучить заклик до боротьби. У них чується біль, відчай і віра в перемогу. Все як у житті: боротьба, де кожен хоче бути переможцем. Деякі впадали у відчай і відступали, деякі йшли до кінця. А деякі (письменники “чистого мистецтва”) стверджували, що життя влаштоване несправедливо і змінити її неможливо, боротьба марна. Але своєю владою творця художник може відвернути людину від порочної дійсності, а порокам суспільства протиставити саме “чисте мистецтво”, не пов’язане з життям. Одним з теоретиків його був англійський письменник Оскар Уайльд.
(Весь твір…)

Мені важко однозначно визначити власне ставлення до Олександри, героїні оповідання Б. Грінченка «Украла». Щоб справедливо оцінити її вчинок, я спробувала сама стати на її місце і відчути все те, що відчувала ця голодна дівчинка. Вона від нестримного бажання хоч трохи поїсти вкрала у своєї подруги Пріськи шматок хліба, і її спіймали «на гарячому». Але я не можу назвати її «злодійкою» і вимагати, як «…один великий школяр, не дуже розумний і не дуже жалісливий»: «Бач, що вигадана, - красти! її треба прогнати з школи!» Переживання маленької героїні, яка «часто сидить на сухому хлібові», дуже болючі й щирі. Це свідчить про те, що вона - чесна і добра дитина, але мучиться від голоду, переживає і все ж чинить зло. Олександра ж не винувата, що у своїй сім’ї з батьком-п’яницею їй доводиться не жити, а тільки існувати!
(Весь твір…)