Художник-харкiв’янин А. М. Константинопольський пройшов тяжкий воєнний шлях вiд рядового бiйця до офiцера-артилериста. Вiсiмнадцятирiч ним юнаком вiн пiшов на фронт, а вже пiсля вiйни закiнчив Харкiвський художнiй iнститут. Звiдтодi тема вiйни стала провiдною у його творчостi, своєрiдною даниною шани його полеглим товаришам. Це велике полотно належить до кращих творiв українського батального жанру. У багатьох своїх картинах художник зобразив нелюдську напругу моральних i фiзичних сил солдата, вiйну, як важку, виснажливу роботу. А тут - на узбiччi курного шляху зупинилась на вiдпочинок група солдатiв. Позаду тяжкий шлях, попереду - Європа i така жадана, перемога. Цю сцену художник побачив навеснi 1944 року. I хоча ще попереду нелегкi воєннi буднi, багато людських втрат, полотно викликає оптимiстичний, бадьорий настрiй. У ньому є дещо вiд роману «Прапороносцi» Олеся Гончара - i легка весняна курява, що здiймається над дорогою, i лiтнiй боєць iз лагiдним селянським обличчям, що нагадує нам невмирущий образ Хоми Хаєцького, цього виразника народної мудростi та житейської розважливостi. На вишитiй хустинi вiн тримає грудочку рiдної землi - цей вiковiчний талiсман, який завжди брали воїни iз собою. Тiльки очевидець мiг так передати подробицi вiйськового побуту - зброю, гiмнастерки, котушки телефонного зв’язку, вже засмаглi вiд весняного сонця обличчя i руки бiйцiв. Дар майстра багатофiгурної композицiї виявився i в передачi великої кiлькостi людей, їх розташуваннi групами, своєрiдної «хорової» картини, де кожен персонаж має свiй «голос».
(Весь твір…)