Ірина (Іраїда) Володимирівна Жиленко народилася 28 квітня 1941 року в Києві. Роки дитинства, на які припала війна, сім’я прожила на Черкащині, а потім знову повернулася до Києва. Після закінчення 1964 р. вечірнього відділення філологічного факультету Київського університету І. Жиленко працювала в редакціях газет «Молодь України» та «Літературна Україна». Багато сил віддала вона сім’ї, дітям та чоловікові, відомому українському письменнику Володимиру Дрозду.
(Весь твір…)

Прозаїки, поети, патріоти! Давно опазурились солов’ї, одзьобились па нашій Україні. А як не чути їх? Немає сил. Столичний гамір заважкий мені. І хочу вже на затишок, і, може, на спокій хочеться на придеснянський, і хочеться на мій селянський край. Пустіть мене до себе. Поможіть мені востаннє розтроюдить рану, побачити Дніпро, води востаннє у пригірщ із криниці зачерпнуть. Нехай гризуть Дніпрові гострі кручі моє зболіле серце. Хай гудуть чернігівські просмолені ліси. Пустіть мене в просмолене дитинство. Бо кожну ніч порипують бори, і ладаном мені живиця пахне, і дерева, як тіні предковічні, мене до себе кличуть і зовуть. Пустіть мене у молодість мою. Пустіть поглянути. Пустіть хоч краєм, хоч крихіткою ока ухопить прогірклу землю. Звіхолили спи мій день і ніч мою, й життя прожите. Пустіть мене до мене. Поможіть ввібрать в голодні очі край полинний і заховать на смерть. Пустіть мене - прозаїки, поети, патріоти.
(Весь твір…)

Григір Тютюнник (за паспортом - Григорій Михайлович, але за літературне ім’я взяв собі «Григір», щоб хоч якось розрізнитися зі своїм старшим братом по батькові, відомим письменником, автором роману «Вир», Григорієм Тютюнником, який за паспортом - Єгор) народився 5 грудня 1931 року в селянській родині у селі Шилівці на Полтавщині. 1937 року, коли Григору було шість років, його батька заарештували органи НКВС, із заслання вій не повернувся. Малого Григора забрав до себе на Донбас дядько Філімон. Під час війни Григір, рятуючись від голоду, повернувся пішки до матері на Полтавщину.
(Весь твір…)

Талант Л. Костенко, якщо зризикувати спробою психологічно увійти в її творчу мябораторію, справляє враження якогось гармонійного і врівноваженого. Вона ніби не силкується ні вишукувати теми, ні добирати оригінальних висловів для її оформлення. Тему їй дає кожна обсервація навколишнього, а поетичне мис-МИНЯ відразу одягає її в мистецьку форму, накликаючи при цьому відповідні асо-ЦІЯЦІЇ. А культура поетики виявляється у відборі з усієї суми вражень саме тільки міх, які варті, щоб їх зафіксувати на папері…»
(Весь твір…)

Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 року в селянській сім’ї в селі- Бивнях Лубенського району па Полтавщині. Дитинство, що припало на роки війни, було трудним і голодним. Батько кинув сім’ю, і Василя виростила мати Ганна Федорівна. Писати вірші вій почав ще у шкільні роки, вміщуючи їх у шкільній стіннівці. 1952 року В. Симоненко вступив на факультет журналістики Київського університету. Під час навчання майбутній поет активно працював у вузівській літературній студії. Після закінчення університету В. Симоненко працював у газеті «Черкаська правда», потім - у газеті «Молодь Черкащини», власним кореспондентом «Робітничої газети». У цей час він і починає друкувати свої твори.
(Весь твір…)

Олесь (Олександр) Тсрєнтійович Гончар народився 3 квітня 1918 року І селі Суха, тепер Кобеляцького району Полтавської області. Після закінчення школи вступив до Харківського технікуму журналістики. З 1937 року І). Гончар почав друкуватися в українській пресі. 1938 року він вступив па філологічний факультет Харківського університету.
(Весь твір…)

На прикладі творчості Малишка потвердила свою істинність давня теза: великі часи народжують великих поетів. Невтомний трудівник, сказати б точніше, добровільний каторжанин свого жорстокого натхнення, Малишко був людиною вогнистого темпераменту. Ніжність, невичерпні поклади якої йому подарувала природа, була в нього так само з горючого матеріалу. Він не міг написати ні рядка без пожежі в грудях, без клекоту крові в жилах, без вогненного перевтілення в образ чи ідею задуму. Кожен раз наново голим нервом сприймав Малишко радощі і печалі людського життя, веселощі і смуток природи, суперечливості нашого машинізованого віку, щоразу по-новому переживаючи муку віднаходження иайвідповіднішого слова для свого почуття.
(Весь твір…)

Феодосій Степанович Осьмачка народився 16 травня 1895 р. в с. Куцівці тодішнього Черкаського повіту Київської губерпії в родині селянина. Після закінчення місцевої школи працював писарем, 1915 р. екстерном склав іспит при Київський 1-й гімназії на звання земського вчителя. 1916 р. Т. Осьмачка був мобілізований до армії, але захворів і невдовзі після Лютневої революції був звільнений, повернувся додому, де вчителював, брав активну участь у діяльності місцевої «Просвіти» та певний час служив у курені «Чорних запорожців» армії УНР.
(Весь твір…)

При першому погляді на дійсність це питання не дає нам покою. Воно врізалося в нашу свідомість, воно переслідує нас вдома, на вулиці, в установі, на базарі, у трамваї… На кожному кроці наших трагічних буднів у першу чергу бачимо, чорним по білому писане: Хто ми? Нарід чи чернь? Нація чи маса?.. Організована, свідома, вигранена збірна одиниця чи юрба без’язикових і безликих постатей? І дати на це одразу, без вагань, виразну відповідь ми тоді вагаємось.
(Весь твір…)