Хто ж пожаліє природу, як не земля? Хто ж пожаліє землю, як не людина? Н. Гавриленко: Земля! Саме тепер вона, оброблювана багато століть плугами й машинами, зорана і розрита, переміряна безкінечними дорогами й залізничними коліями, потребує нашої турботи. Тепер, змучена й спрацьована, волає вона до нас про допомогу. Хто захистить її, якщо не людина? Чому людина повинна зробити це? Та тому, що ця земля стала для людини колискою, це вона годувала її хлібом, напувала молоком. Мабуть, природа створила хлібну зернину в мить такого високого натхнення, у мить щедрого осяяння, яке потрачено нею і на саму людину. І в чи не найголовнішому слові нашої мови «життя» предки не лише воздали заслужену хвалу жїіту-годувальнику, а й визнали його правічні заслуги в долі людства. В зернину, у цей маленький тугий злиточок матерії, стільки вкладено життєвої мудрості, добра і віри в безсмертя, що його таїна й досі здається нам магічною.
(Весь твір…)

Ми їхали трамваєм. Був кінець січня, новорічні свята лишилися позаду, але про них нагадували звалища ялинок, що виднілися де-не-де за вікнами. Зовсім недавно вони сяяли різнобарвними вогниками, дивували іграшками. Деякі ялинки повиносили з квартир із залишками серпантину, гірлянд. На ялинках, викинутих на звалища, прикраси виглядали безглуздо і жалюгідно.
(Весь твір…)

Твір за оповіданням Шолохова «Доля людини». «Доля людини» справедливо вважається найкращим оповіданням Шолохова. Трагічна історія життя головного героя пов’язана у творі з важкими випробуваннями у житті народу. З життєвої історії Андрія Соколова автор обирає тільки те, що дає можливість усвідомити людську долю у зв’язку з трагічною сутністю епохи. Шолохов зображує неможливість співіснування мирного світу та світу фашизму, що спричинив війну. У творі «Доля людини» Шолохов зумів поєднати трагізм людської долі та віру в людину, в її кращі риси характеру, в душевність та доброзичливість у ставленні до інших.
(Весь твір…)

Як полюбляють хлопчики гратися у війну! Ця традиційна гра виховує у них чоловічі якості: зброю треба брати до рук лише для захисту — себе, близьких, рідної землі. У 1941 році вони, учорашні хлопчики, які тільки уявляли собі бої, побачили справжню війну. Від імені одного з них написаний вірш О. Твардовського «Я був вбитий під Ржевом!». Рядки вірша — це наче голос тих, хто загинув в перших боях із фашистами, тих солдат, котрі вже ніколи не повернуться додому. Я убит подо Ржевом, В безнмянном болоте, В пятой роте, на левом, При жестоком налете!
(Весь твір…)

У 1911 році народився В. П. Некрасов, здобув архітектурну освіту, закінчив школу акторської майстерності, працював у театрах, звідки власне і пішов на фронт. Два рази отримав поранення. Внаслідок другого поранення в деякій мірі була паралізована права рука. Радою доктора було тренувати трохи руку, і Некрасов вирішив писати про Сталінград. Ця повість - перший твір, правдиво розповідає про військове часу. Повість «В окопах Сталінграда» відмінна від всієї військової літератури, і лише за духом трохи схожа на «Севастопольські оповідання» Л.Толстого, який говорив: «Ви побачите війну не в правильному, красивому і блискучому ладі, з музикою й барабанним боєм, з прапорами і гарцюють генералами, а побачите війну в теперішньому її еквіваленті - в крові, в стражданнях, у смерті ».
(Весь твір…)

Улас Самчук довгі роки був відірваний від рідної землі, але доля далекої Батьківщини завжди хвилювала письменника. Усі його твори — тільки про неї і для неї. Йому боліло, що українці не почувають себе народом, нацією, перетворюються на «малоросів», «хохлів». «Чому? Бо ми не переконані внутрішньо, що весь той людський матеріал8230 вповні і незастережно заслуговує на назву нарід. Ми не усвідомлюємо в собі двох дуже важливих і основних елементів: людську гідність і національну свідомість, а без цього ми просто маса населення, людський матеріал, який заповнює будинки і вулиці наших міст».
(Весь твір…)