Якщо ж говорити про концепції особистості в цілому, що розвиває в романі «Як загартовувалася сталь», те, напевно, найбільш близьке літературне споріднення можна виявити з романом Н. Г. Чернишевського «Що робити?». Зіставляючи романи Н. Островського й Н. Чернишевського, критика співвідносила в короткому аналізі образ Павла Корчагіна насамперед з образом Рахметова (наприклад, у книзі Н. Венгрова «Микола Островський», 1956). У цій аналогії найчастіше й бачиться основний шлях вивчення особливостей створення в російській літературі образа революціонера. На наш погляд, при всьому глибокому змісті, порівняння цих двох образів роману «Що робити?» і «Як загартовувалася сталь» відкриває більше широкі можливості для історико-літературних зіставлень

(Весь твір…)

Найбільше докладно в цей час вивчені такі питання в цій темі, як особливості розвитку горьковских традицій у творчості Н. Островського1; своєрідність освоєння гоголівської стилістики, гоголівської метафоричности в романі «Як загартовувалася сталь»; цікаве рішення питання пушкінської стилістичної традиції в Н. Островського запропоноване Л. И. Тимофєєвим у його роботі «Метод і індивідуальний стиль (Н. Островський)».

(Весь твір…)

А. Блок гостро порушує питання про борг, велику відповідальність художника, поета перед народом і суспільством, затверджує, що “єдине виправдання для письменника” - не судження літературного середовища й критики, а “непідкупна думка читача”, “голос публіки”, “не голос, а як би легкий подув душі народної”. Блоку хвилює моральна основа творчості письменника, його людське достоїнство, тому що письменник для нього “більшого всього - людина “, “той, кому дорожче й над усе звання людини”. “Без людини вірші - один пар”, пише Блок в 1913 році. Блоку залучає цивільна позиція літераторів-різночинців, він пише “про вогонь безкорисливої любові й безкорисливого гніву”, яким горіли “у сорокових роках - Герцен і Бєлінський, у п’ятидесятих - Чернишевський і Добролюбов”, він мріє “про журнал із традиціями добролюбовского «Сучасника»”, протиставляє сучасної інтелігенції діяльну інтелігенцію 60-их років, здатну “боротися з мороком” життя.

(Весь твір…)

«Грибоєдов зробив свою справу — він написав «Горі від розуму»,— сказав Пушкін. Ця справа складалася насамперед у тім, що геніальна викривальна комедія Грибоєдова поклала початок реалістичної російської драматургії. Вона гостро поставила найважливіші суспільні питання сучасності й тому відразу ж стала предметом запеклої полеміки. Боротьба двох суспільних таборів, зображена в «Горі від розуму», розгорнулася навколо самої комедії з моменту її появи й, видозмінюючись із ходом російського життя, тривала багато десятиліть після смерті її творця

(Весь твір…)

Прославившись як малобюджетний і непретензійний шедевр, «Карнавал душ» є типовим прикладом американських фільмів жахів кінця 1950-х - початку 1960-х років. І попри все те здається, що він набагато ширше цього вузького жанру. Його неквапливий плин і нестандартні елементи композиції більше співзвучні із чутливістю сучасного французького кіно нової хвилі, чим з тими фільмами жахів, які демонструють в американських кінотеатрах під відкритим небом. Чи то завдяки скрутності в засобах, чи те по свідомому виборі, але «Карнавал душ» ілюструє істинність відомої аксіоми «краще менше, так краще».

(Весь твір…)

Дозволимо собі невелике, але важливе, на наш погляд, відступ. Мова йде про відношення Лермонтова й Л. Н. Толстого до особистості Наполеона, про художнє втілення образа Наполеона у творчості двох великих російських письменників. Письменника-романтики завжди мали тяжіння до яскравих історичних особистостей, і, якщо не знаходили таких у сьогоденні, то зверталися до минулого. З Наполеоном справа обстояло трохи інакше. Численні оцінки вигляду й діяльності Бонапарта в окремі епохи одержували в російській літературі різний ступінь історичної важливості й значення. Так, якщо в ранніх романтиків Наполеон був у тозі героя, борця проти феодалізму, а в добутках зрілого романтизму його фігура персоніфікувала собою скоріше характер демонічний, силу жахливу, але проте манливу до себе, то надалі, у добутках реалістичної літератури цей демонізм образа Наполеона усе більше зв’язується з індивідуалізмом характеру й особистим егоїзмом. Ці мотиви своє найбільш повний розвиток одержали в тім суспільно-художньому ключі сприйняття Наполеона, де він трактувався як загарбник

(Весь твір…)

В «Сашке» Лермонтов говорить і про сумну долю, що осягла французького поет-романтика Андре Шенье (1762-1794), він зупиняється на самих похмурих, трагічних моментах останніх днів життя тридцатидвухлетнего поета. Лермонтовская лірична оцінка Шенье - поета й людину- повертає нас до Пушкіна, що в 1825 році, за кілька місяців до повстання декабристів, написав вірш «Андрій Шенье» («Меж тим як здивований мир»). Слідом за Пушкіним Лермонтов переосмислив історичну роль поета й представив його як співака волі, що проявили громадянська мужність у боротьбі з диктатурою, хоча в дійсності художній образ був не зовсім подібний з реальним Шенье: «…цей чистий художник.., коли розгорнулася революція, скажено повстав проти її,- полемічно загострено писав А. В. Луначарский.- Він кинув кілька памфлетів в особу якобінцям і був за це страчено». Ставлячи страту Шенье революції в докір:

(Весь твір…)

Моральна й історична оцінка Лермонтовим дій Наполеона в ранній ліриці обумовлена моральним самопізнанням і ідеями, які володіли поетом у той період. По Лермонтову, оцінка дій Наполеона визначається, як точно сформулював В. Асмус, не стільки «погодженістю цих дій з абстрактними поняттями й нормами добра й зла, скільки здатністю… реально здійснити задумане, переступити через рису, що відокремлює у звичайному поданні добро від зла. Тільки вольова сила… тільки дійсний успіх вчиненого надають право на зміну моральної оцінки, на проголошення великим того, що звичайно розцінюється… як лиходійство людьми слабкими, не здатними порушити заборону, здобути перемогу над гальмуючу дію, що розм’якшують волю принципами й заповідями».

(Весь твір…)

Лермонтов самостійно підійшов до своїх джерел, не випливаючи прямо пі одному з них. У Карамзина Іван Грозний тільки деспот і тиран, жорстокість якого історик пояснював перекрученістю його натури. У фольклорі, зокрема в історичній пісні про Мастрюке, цар коштує на стороні народу, справедливо дотримуючи умови кулачного бою, у якому прості люди, брати Борисовичи, перемогли й принизили брата його дружини, Мастрюка. У відповідь на скарги цариці, що вимагає їхнього покарання, Грозний відповідає:

(Весь твір…)