Михайло Олександрович Шолохов був безпосереднім учасником і свідком колективізації на Доні. Спостерігаючи за роботою робітників Баюкова й Плоткина, він зумів згодом створити правдивий характер посланця партії, двадцатипятитисячника Семена Давидова. За плечима в Давидова сувора школа життя: батька за участь у страйках засилають у Сибір, ще хлоп’ям Семен іде працювати на завод. І білизна сестричкам стирати, і штопати, і обід готовити, і на завод бігати все повинен був робити підліток, коли нестерпний нестаток звів у могилу мати. Він пройшов флотську службу, воював у громадянську війну, потім знову працював слюсарем на Путиловском.

(Весь твір…)

Останнє п’ятнадцятиріччя затвердило погляд на колективізацію як на найжорстокішу національну трагедію. Загальновідомий насильницький характер колективізації, унесшей мільйони селянських життів і приведшей до сучасного матеріального й духовного збідніння села. Про це свідчать і історичні праці недавнього часу, і такі художні твори, як (повести Котлован А. Платонова, Яри С. Антонова, оповідання Пари гнідих В. Тендрякова. Підняту цілину М. Шолохова помістити в цей перелік неможливо. Але чи значить це, що шолоховский роман неправда. Здається, всі набагато складніше.

(Весь твір…)

Епоха колективізації один із самих суперечливих і сумних періодів в історії Росії, осмислити й оцінити який дотепер нелегко не тільки письменникам, але й історикам, соціологам, філософам. Однак пріоритет відкриття цієї теми належить, безумовно, літературі. Одним з перших звернувся до неї М. Шолохов у романі Піднята цілина

(Весь твір…)

Піднята цілина М. Шолохова прийшла до читача з перервою у чверть століття. Перша книга була створена слідом за подіями колективізації в 1932 році. Друга дороблена після Великої Вітчизняної війни, вона створювалася паралельно з романом Вони боролися за Батьківщину й оповіданням Доля людини в 1959 році. Перша книга роману Піднята цілина охоплює порівняно невеликий відрізок часу всього чотири місяці (квітень 1930 р.). Дія її розвивається на дуже невеликому просторі, в основному в районі донського хутора Гремячий Балка

(Весь твір…)

Колимские оповідання збірник оповідань, що ввійшов у колимскую епопею Варлама Шаламова. Автор сам пройшов через це саме крижане пекло сталінських таборів, тому кожне його оповідання абсолютно достовірне

У Колимских оповіданнях відбита проблема протистояння особистості й державної машини, трагедії людини в тоталітарній державі. Причому показано останню стадію цього конфлікту людину, що перебуває в таборі. І не просто в таборі, а в найстрашнішому з таборів, спорудженому самої нелюдської із систем. Це максимальне придушення державою людської особистості. В оповіданні Сухим пайком Шаламов пише: нас ніщо вже не хвилювало нам жити було легко у владі чужої волі. Ми не піклувалися навіть про те, щоб зберегти життя, і якщо й спали, то теж подчинясь наказу, розпорядку табірного дня… Ми давно стали фаталістами, ми не розраховували на наше життя далі, як на день уперед… Усяке втручання в долю, у волю богів було непристойним. Точніше, ніж автор, не скажеш, і найстрашніше, що воля держави повністю придушує й розчиняє в собі волю людини. Вона ж позбавляє його всіх людських почуттів, стирає грань між життям і смертю. Поступово вбиваючи людини фізично, убивають і його душу. Голод і холод роблять із людьми таке, що стає страшно.

(Весь твір…)

Тему футлярної людини можна по праву вважати наскрізний у творчості Чехова. Перший крок у розкритті цієї теми письменник робить ще у своєму ранньому добутку Вчитель словесності, але в 1898 році з’являються три оповідання, так звана Маленька трилогія, які можна об’єднати в цикл на основі їх загальної проблематики

(Весь твір…)

Антона Павловича Чехова, як і інших письменників, цікавила тема людського щастя, любові, гармонії. У більшості добутків письменника: Ионич, Аґрус, Про любов герої терплять крах у любові. Вони не можуть скласти власного щастя, не говорячи вже про інші. В оповіданні Дама в собачкою всі по-іншому. Коли розстаються Гуров і Ганна Сергіївна, вона вертається у своє місто С., а він у Москву. Пройде який-небудь місяць, і Ганна Сергіївна, здавалося йому, покриється в пам’яті туманом і тільки зрідка

(Весь твір…)

И. С. Тургенєв і Н. Г. Чернишевський письменники другої половини XIX століття. Обоє автора займалися суспільно-політичною діяльністю, були співробітниками журналів «Сучасник» і «Вітчизняні записки».

Н. Г. Чернишевський був ідейним вождем, супротивником кріпосного права. У своїх добутках письменники виступили за звільнення народу. Головним героями цих двох романів є Е. Базарів і Рахметов - революціонери-різночинці. Потрібно відзначити, що один з них виходить із дворянської сім’ї - це Рахметов, що заради своїх принципів продає отриману спадщину й повністю присвячує себе досягненню великої, на його думку, меті. Рахметов не міг і не хотів миритися з відсутністю звички до праці й з обмеженістю інтересів дворян. Він повністю присвятив себе російському народу. Герой постійно розвивав свою силу, навантажував тіло фізичними вправами: колов дрова, спав на цвяхах, тому що знав, що для досягнення своєї мети йому доведеться винести не мало випробувань. Близькість його до народу так само підкреслює прізвисько Никитушки Лемов дароване йому російськими людьми. Маючи величезну мужність, Рахметов відмовляється від любові й щастя, тому що знає, що його покликання в іншому - він хоче бачити народ щасливим, і вільним

(Весь твір…)

Якщо є на світі крилаті фрази, те повинні бути й крилаті питання. Вічно ширяють вони в повітрі, яким дихає людина розумний. Мені здається, що вміння правильно порушити питання так само важливо, як відповісти на нього. Наприклад, англійська література цікавилася: Бути або не бути взагалі, а російська література середини дев’ятнадцятого століття конкретно запитала: Хто винуватий і Що робити Мир улаштований несправедливо: богатие й бідні, добрі й злі, щасливі й нещасні…

(Весь твір…)