Агамемнон герой «Іліади» Гомера (VIII ст. До н.е.), трагедій Есхіла «Агамемнон» (458 р. до н.е.), Софокла «Алкея» (бл. 455-445 до н.е .), Евріпіда «Іфігенія в Авлі-де» (408-405 рр.. до Р.Х.). А. був героєм епічних пісень про Троянській війні ще в догомеровскої • епоху. У «Іліаді» А., цар Мікен, очолює похід греків проти Трої. Його сварка з Ахілла, хоробрі герої грецького війська, що поставила на карту долю всього війська, лежить в основі сюжету «Іліади». А. постає перед нами як гордовитий і егоїстичний володар, якого тільки гіркий досвід змушує примиритися з Ахіллом і повернути йому його полонянку Брісеіда. Аналогічні властивості характеру А. проявляє і в трагедії Софокла «Аякс». У трагедії Еврі-Підаєв «Іфігенія в Авліді» А. виявляється вимушеним під тиском війська заради успіху троянського походу принести в жертву свою дочку Іфігенію, попередньо викликавши її під хибним приводом весілля з Ахіллом.
(Весь твір…)

Перший акт починається зі штовханини слуг, які належать до двох ворогуючих сім’ям - Монтеккі і Капулетті. Неясно, що послужило причиною ворожнечі, очевидно лише, що вона давня і непримиренна, втягуються у вир пристрастей і молодих, і старих. До слугам швидко приєднуються знатні представники двох будинків, а потім і самі їх голови. На залитій сонцем площі липневим закипає справжній бій. Городянам, втомленим від ворожнечі, ледве вдається розняти забіяк. Нарешті прибуває верховний правитель Верони - князь, який наказує припинити зіткнення під страхом смерті, і сердито видаляється.
(Весь твір…)

У шість років хлопчик прочитав про те, як удав ковтає свою жертву, і намалював змію, проковтнувши слона. Це був малюнок удава зовні, проте дорослі стверджували, що це капелюх. Дорослим завжди потрібно все пояснювати, тому хлопчик зробив ще один малюнок - удава зсередини. Тоді дорослі порадили хлопчикові кинути цю нісенітницю - за їх словами, слід було більше займатися географією, історією, арифметикою і правописом. Так хлопчик відмовився від блискучої кар’єри художника. Йому довелося вибрати іншу професію: він виріс і став льотчиком, але як і раніше показував свій перший малюнок тим дорослим, які здавалися йому розумніше і тямущим інших, - і всі відповідали, що це капелюх. З ними не можна було говорити по душах - про удава, джунглях і зірках. І льотчик жив на самоті, поки не зустрів Маленького принца.
(Весь твір…)

На півдорозі житті я - Данте - заблукав у дрімучому лісі. Страшно, колом дикі звірі - алегорії вад; дітися нікуди. І тут є привид, що виявився тінню улюбленого мною древньо-римського поета Вергілія. Прошу його про допомогу. Він обіцяє відвести мене звідси у мандри по загробному світу, з тим, щоб я побачив Пекло, Чистилище і Рай. Я готовий слідувати за ним. Так, але чи під силу мені таку подорож? Я злякався й завагався. Вергілій докорив мене, розповівши, що сама Беатріче (моя покійна кохана) зійшла до нього з Раю в Пекло і просила бути моїм провідником у мандрівках по загробью. Якщо так, то не можна коливатися, потрібна рішучість. Веди мене, мій вчитель і наставник! Над входом в Пекло напис, що віднімає будь-яку надію у вхідних. Ми ввійшли. Тут, прямо за входом, стогнуть жалюгідні душі не творили за життя ні добра, ні зла. Далі річка Ахеронт, Через неї лютий Харон перевозить на човні мерців. Нам - з ними. «Але ти ж НЕ мрець! »- гнівно кричить мені Харон. Вергілій приборкав його. Попливли.
(Весь твір…)

Так допоможуть мені Музи оспівати друге царство! Його страж старець Катон зустрів нас непривітно: хто такі? як сміли з’явитися сюди? Вергілій пояснив і, бажаючи умилостивити Катона, тепло відізвався про його дружині Марції. При чому тут Марців? Пройдіть до берега моря, умитися треба! Ми пішли. Ось вона, морська далечінь. А в прибережних травах - рясна роса. Нею Вергілій змив з мого обличчя кіптява покинутого Ада. З морської дали до нас пливе керований ангелом човен. У ньому душі покійних, яким пощастило не потрапити в Пекло. Причалили, зійшли на берег, і ангел поплив. Тіні прибулих стовпилися кругом нас, і в одній я дізнався свого друга, співака Козеллу. Хотів обняти його, але ж тінь безплотна - обняв самого себе. Козелла на моє прохання заспівав про любов, всі заслухались, але тут з’явився Катон, на всіх накричав (не справою зайнялися!), і ми заспішили до гори Чистилища. Вергілій був незадоволений собою: дав привід накричати на себе … Тепер нам потрібно розвідати майбутню дорогу. Подивимося, куди рушать прибули тіні.
(Весь твір…)

З Земної Раю ми з Беатріче удвох полетимо в Небесний, в недоступні розуміли смертних висоти. Я й не помітив, як злетіли, подивився на сонце. Невже я, залишаючись живим, здатний на це? Втім, Беатріче цього не здивувалася: очистився людина духовний, а не обтяжений гріхами дух легше ефіру. Друзі, давайте тут розлучимося - не читайте далі: пропадете у безкраїх незбагненного! Але якщо ви невгамовним заздрий духовної їжі - тоді вперед, за мною! Ми в першому небі Раю - у небі Місяця, яку Беатріче назвала першою зіркою; занурилися в її надра, хоча й важко уявити собі силу, здатну вмістити одне замкнуте тіло (Яким я є), в інший замкнуте тіло (в Місяць), У надрах Місяця нам зустрілися душі черниць, викрадених з монастирів і насильно виданих заміж. Не з власної вини, але вони не дотримали даного при постриг обітниці невинності, і тому їм недоступні більш високі небеса. Шкодують чи про це? О ні! Жаліти означало б не погоджуватися з вищою праведної волею.
(Весь твір…)

«Старий рибалив зовсім один на своєму човні в Гольфстріму. Ось вже вісімдесят чотири дні він ходив у море і не піймав жодної риби. Перші сорок днів з ним був хлопчик. Але день за днем не приносив улову, і батьки сказали хлопчикові, що старий тепер явно salао, тобто самий як там не є невдачливий, і веліли ходити в море на іншому човні, яка дійсно привезла три хороші риби в перший же тиждень. Хлопчику важко було дивитися, як старий кожен день повертався ні з чим, і він виходив на берег, щоб допомогти йому віднести снасті або багор, гарпун у обгорнутий навколо щогли вітрило. Парус був весь в латках з мішковини і, згорнутий, нагадував прапор наголову розбитого полку ».
(Весь твір…)

Пройшло майже 130 років з тих пір, як в битві при Гастінгсі (1066) норманський герцог Вільгельм Завойовник отримав перемогу над англосаксонським військами і заволодів Англією. Англійська народ переживає важкі часи. Король Річард Левине Серце не повернувся з останнього хрестового походу, узятий в полон підступним герцогом Австрійським. Місце його укладення невідомо. Тим часом брат короля, принц Джон, вербує собі прихильників, маючи намір у разі смерті Річарда усунути від влади законного спадкоємця і захопити престол. Спритний інтриган, принц Джон сіє смуту по всій країні, розпалюючи давню ворожнечу між саксами і норманами.
(Весь твір…)

6 січня 1482 з нагоди свята хрещення у палаці Правосуддя дають містерію «праведний суд пречистої діви Марії». З ранку збирається величезна юрба. На видовище повинні просимо посли з Фландрії і кардинал Бурбонский. Поступово глядачі починають ремствувати, а більш за всіх біснуються школярі: серед них виділяється шістнадцятирічний білявий бісеня Жеан - брат вченого архідиякона Клода Фролло. Нервовий автор містерії П’єр Гренгуар наказує починати. Але нещасному поетові не щастить, ледве актори виголосили пролог, з’являється кардинал, а потім і посли. Городяни з фламандського міста Гента настільки колоритні, що парижани витріщаються тільки на них. Загальне захоплення викликає панчішників метр Копіноль, який не чінясь, по-дружньому розмовляє з огидним жебраком Клопеном Труйльфу. До жаху Гренгуара, проклятий фламандець честі останніми словами його містерію і пропонує зайнятися куди більш веселою справою - обрати блазнівському тата. Ним стане той, хто скорчити саму моторошну гримасу. Претенденти на цей високий титул висовують фізіономію з вікна каплиці. Переможцем стає Квазімодо, дзвонар Собору Паризької Богоматері, якому і гримасувати не потрібно, настільки він потворний. Жахливого горбаня наряджають в безглузду мантію і виносять на плечах, щоб пройти відповідно до звичаю по вулицях міста. Гренгуар вже сподівається на продовження нещасливої п’єси, але тут хтось кричить, що на площі танцює Есмеральда - і всіх, що залишилися глядачів як вітром здуває.
(Весь твір…)