«Російська людина на rendez-vous» належить до публіцистики і має підзаголовок «Роздуми після прочитання повісті р. Тургенєва “Ася” ». При цьому в статті Чернишевський дає більш широку картину, пов’язану з сучасним йому російським суспільством, а саме - з образом «позитивного героя» повістей і романів, який у ряді ситуацій виявляє несподівані негативні властивості характеру (нерішучість, боягузтво). Перш за все, ці риси проявляються в любові і особистих відносинах.
(Весь твір…)

Юна дівчина зі звучним ім’ям Аполлінарія Вихрова (власне, всі звуть її Поля) приїжджає після школи до Москви вчитися. Мама її залишилася там, на Енге, в Пашутінська лісництві, а от батько - столичний професор, фахівець по лісу. Тільки бачити його Поля не хоче: раз у раз хльостають Івана Віхрова в лісових журналах за те, що постійно твердить він про необхідність правильного лісокористування, про неприпустимість суцільних порубок. Відгороджує ліс від його законного господаря - російського народу. Подібні теорійки суперечать інтересам соціалістичного будівництва. Численні суворі статті натякають на політичне підгрунтя наукових поглядів Віхрова, і Поля, переконана комсомолка, заочно ненавидить батька як ворога нового життя. До речі, у гучних статей один автор. Його прізвище Граціанскій.
(Весь твір…)

Кожна людина, яка приходить у світ, сподівається на щастя. Та що для неї конче необхідне? Може, краса, багатство, вченість? Може, певні якості характеру? Не так вже й легко відповісти на це питання. Але можна побачити це на прикладах героїв роману «Собор Паризької Богоматері». Серед строкатого натовпу різного люду, що наповнює Париж, Квазімодо неможливо не помітити, бо зовні він потворний - глухий, одноокий, горбатий і кульгавий. З нього потішаються. Ним командують. Але ніхто не думає про те, як воно живеться каліці у світі. Колись, багато років тому, його ще немовлям знайшов на сходах собору Клод Фролло. Хіба не шляхетний вчинок - виховати покинуте маля? Та архідиякон Клод Фролло не мав наміру дати хлопчикові бодай шанс на щастя, він виховав із хлопчика «відданого пса» для себе. Сам архідиякон був людиною поважною - ученим, богословом, алхіміком. Здавалося б, доля дала йому все для того, щоб почуватися принаймні задоволеним і доброзичливим до людей. Але цього не сталося.
(Весь твір…)