Славетний представник французького романтизму, поет, драматург, романiст Вiктор Марi Гюго (1802-1885) написав багато чудових творiв. Сам Гюго стверджував, що людство пройшло три етапи розвитку. Перший - первiсний, коли людина милується величчю Всесвiту. З цим Гюго пов’язує лiрику. Другий етап - античний, коли починається соцiальна iсторiя людства. З цим перiодом Гюго пов’язує епос. Третiй етап - християнська ера. З ним, на думку Гюго, пов’язана драма.  Гюго написав такi твори, як “Собор Паризької Богоматерi”, “Знедоленi”, “Трудiвники моря”, “Людина, яка смiється”, “Дев’яносто третiй рiк” тощо.
(Весь твір…)

Кожна людина, яка приходить у світ, сподівається на щастя. Та що для неї конче необхідне? Може, краса, багатство, вченість? Може, певні якості характеру? Не так вже й легко відповісти на це питання. Але можна побачити це на прикладах героїв роману «Собор Паризької Богоматері». Серед строкатого натовпу різного люду, що наповнює Париж, Квазімодо неможливо не помітити, бо зовні він потворний - глухий, одноокий, горбатий і кульгавий. З нього потішаються. Ним командують. Але ніхто не думає про те, як воно живеться каліці у світі. Колись, багато років тому, його ще немовлям знайшов на сходах собору Клод Фролло. Хіба не шляхетний вчинок - виховати покинуте маля? Та архідиякон Клод Фролло не мав наміру дати хлопчикові бодай шанс на щастя, він виховав із хлопчика «відданого пса» для себе. Сам архідиякон був людиною поважною - ученим, богословом, алхіміком. Здавалося б, доля дала йому все для того, щоб почуватися принаймні задоволеним і доброзичливим до людей. Але цього не сталося.
(Весь твір…)

Вiктор Гюго - великий французький письменник - прожив довге життя, протягом якого багато i плiдно працював i залишив велику творчу спадщину. За 70 рокiв своєї лiтературної дiяльностi вiн створив чимало поем, вiршiв, драматичних творiв. Гюго - автор вiдомих романiв: “Людина, яка смiється”, “Трудiвники моря”, “Дев’яносто третiй” тощо.  ”Собор Паризької Богоматерi” - один iз найкращих творiв французького письменника. Письменник змальовує картини життя Францiї кiнця ХV столiття. Але iсторичнi подiї стають для нього лише приводом для роздумiв над сучаснiстю.

(Весь твір…)

Борис Грінченко мав надзвичайно розвинене почуття національної гідності. Він страждав за ошуканий народ, у якого забрали його славну історію й можливість розвивати свою мову та культуру. У творі «Сам собі пан» Б. Грінченко майстерно протиставляє почуття власної гідності, дотепність, статечність селянина Данила грубості й пихатості панів. Данила полонило бажання довідатися, «чи можна якось так, щоб і мужик в одній хаті з паном сидів». І він робить спробу «панського права добути, їде до міста залізницею. Він потрапляє у різні ситуації, але завжди з честю з них виходить. Його природна винахідливість і кмітливість допомагають і в поїзді, і в театрі. Селянин сповнений рішучості довести усім, що він також людина, як і пан, має рівні з ним права. «Ви, пане, не кричіть і не тупотіть, бо й мої такі самі гроші, як і ваші, а ота цигарка, що в вас у руці, може, вона мені смердючіша, ніж вам моя люлька», - спокійно відповів Данило панові. А в театрі уперто заявив: «Хто заплатив за білет, той тут і пан. Я заплатив, то й сидітиму».
(Весь твір…)