На контртитулці повторено назву, але дано інше написання: «переложенная И. Котляревским» і додано: «Вновь исправлеиная и дополненная противу прежних изданий, Санкт-Петербург, в Медицинской типографии, 1809 года». Таким чином Котляревський дещо змінив назву в порівнянні з виданнями М. Парпури. Замість: «Енеида» - «Виргилиева Знеида» і підзаголовок: «переложенная», замість «пере-лициованная».
(Весь твір…)

За своєю формою «Пісня…» має спільні риси з першими частинами «Енеїди»: елементи травестування - звернення в перших двох строфах до героя грецької міфології - Орфея. Замість арфи в нього кобза. Під її звуки «гори з байраками стануть бити гопака». Є в пісні окремі елементи бурлескної лексики: «кобзура», «човпеться», «впиндряче», «в Пітєнбурзі». Але в цілому мова пісні відзначається своєю чистотою. Це крок Котляревського вперед до народних пісень - у «Наталці Полтавці».
(Весь твір…)

Слід нагадати й про те, що у XVIII ст. буяй зовсім інші уявлення про авторське право. Відомі численні факти використання літературних творів іншими авторами, що не вважалось плагіатом. Тим більше благородний характер мав вчинок Парпури, який видав обидві книжки під прізвищем І. Котляревського.
(Весь твір…)

«У цей період свого життя,- за словами сучасника його,- бував він на зібраннях та іграх народних і сам, переодягнений, брав участь у них, дуже пильно вслухався в народну розмову, записував пісні й слова, вивчав мову українців, ніби готуючи себе до майбутньої праці; і справді, з цієї практичної школи виніс він глибоке знання малоруського наріччя й побуту народного. Час показав, що це було безпосереднім навіянням поетичного обдаровання, було потребою його душі, і для задоволення творчості, що в ній вибухла, він обрав поему Вергілія, ніби помітивши в ній певну подібність пригод троянців з подвигами козацтва…»
(Весь твір…)

Відомі нам імена деяких учителів Котляревського в семінарії. Це насамперед священик Іоанн Станіславський, син полтавського протопопа. З 1783 року по 1786 рік він викладав тут латинську мову, потім - риторику й поетику як латинську, так і російську. Протопоп Іоанн Башин-ський з м. Слов’янська (вихованець Харківського колегіуму) викладав риторику й піїтику (1784-1786), а з 1786 року, коли відкрито богословський клас,- богословів. Крім того, він був префектом. Філософію викладав Яків Артемов, українець, син міщанина, вихованець Київської академії. Ректором семінарії був архімандрит Гавриїл, походженням з Семиграддя (що свого часу було окремим князівством, а потім ввійшло до складу Румунії), вихованець грецьких шкіл.
(Весь твір…)

Іван Петрович Котляревський народився 9 вересня (за новим стилем; 29 серпня за старим стилем) 1769 року в Полтаві в родині канцеляриста городового магістрату. Хоча місто згадується в літописах ще з 1174 року під назвою «Лтава» або «Олтава», але тоді фактично це було велике з багатьма околицями містечко. Магістрат, в якому служив батько, був органом міського станового управління, що здійснювало адміністративно-судові функції. Оскільки в «Енеїді» є згадки, пов’язані з магістратом, нагадаймо, що на чолі його стояв війт, помічниками були бурмистри, радниками - райці, а засідателями - лав-ники.
(Весь твір…)

Для нової української літератури, що вбирала в себе фольклорну основу і в провіднім руслі писала про народ і для народу, характерне стикування народнорозмовних і книжних синтаксичних конструкцій. Чи не найчіткіше відбито це в творах Мирного, де й незручно говорити про стикування, бо маємо с и-стемне органічне їх злиття з превалюванням народнорозмовних синтаксичних схем у мові персонажів і перевагою книжних у авторській. Підкреслимо: різкого розмежування тут нема, як нема і між синтаксисом цих споляризованих мовних стихій (в ознаки).
(Весь твір…)

Цілком достатньо було б і веселкової гри світла у водяних крапельках, без порівняння з іскрами, та ще й огненними. Та автору необхідне підкреслення, щоб затримати увагу на цьому барвистому оздобленні кризового стану персонажа, яке виконує ту саму роль, що й сонячно-співучий пейзаж в картині її похорону. Момент виходу Пріськи з благісного для неї шокового стану вбирається в іншу палітру: «По її мертвому виду пробігла ураза життя; у її померклих очах засвітилася іскорка горя» (III, 157). І тут ще не крапка в змалюванні материнського відчаю, ще його підіпруть і скрики, і уразливий лемент, що «важкою тугою бився об стіни…» (III, 158), навіть собаче виття, що зливалося з голосінням. І віддзеркалена передача того горя в почуттях, мові й поведінці Кирила.
(Весь твір…)

 Вона вимагає думок і думок - без них блискучі вислови нічому не служать» - писав О. С. Пушкін. Відзначимо, що світовий авторитет заперечує не будь-які блискучі вислови, а бездумні, самодостатні або неточні, хоч і гучні. Точність і стислість вимагає місткості слова, збільшення його значеннєвої об’ємності, чому справно служить засіб перенесення, коли поряд з основним значенням слова зводиться й виступає на перший план другорядне, коли із зіставлення двох понять викрешується третє.
(Весь твір…)