Микола Васильович Гоголь - письменник, з ім’ям якого зв’язане зародження в російській літературі жанру сатири. Безумовно, сатира існувала й до Гоголя, але в його творчості вона знайшла неповторне звучання. З’єднуючись із реалістичним зображенням дійсності, сатира Гоголя висміювала вульгарність і дурість, неуцтво й чванство. Причому творча манера письменника, що сформувалася вже в повісті «Як посварилися Іван Іванович із Іваном Никифоровичем», відрізнялася яскравістю й оригінальністю. Автор-оповідач здається простаком, що захоплюється тим або іншому явищу, за яким читачеві відкривається щире значення зображуваного

(Весь твір…)

У житті нерідко трапляється, що жорстокі й безсердечні люди, що ображають і принижують достоїнство інших, виглядають в остаточному підсумку більше слабкої й незначними, чим їхньої жертви. Ще Демокрит у свій час говорив, що «здійснюючу несправедливість несчастнее несправедливо страждаючого». Таке ж враження роблять кривдники дрібного чиновника Акакия Акакиевича Башмачкина, героя повести Гоголя «Шинель», з якої, по образному вислові Достоєвського, вийшла вся російська література.

(Весь твір…)

Н. В. Гоголь розкрив у своїх «Петербурзьких повістях» щиру сторону столичного життя й життя чиновників. Він найбільше яскраво показав можливості «натуральної школи» у перетворенні й зміні погляду людини на мир і на долі «маленьких людей». В «Петербурзьких записках» 1836 року Гоголь із реалістичних позицій висуває ідею соціально значимого мистецтва, що зауважує загальні елементи нашого суспільства, що рухають його пружини.

(Весь твір…)

Повість Гоголя «Шинель» належить до циклу добутків за назвою «Петербурзькі повісті». Цей цикл є новим кроком у розвитку російського реалізму. Продовжуючи тему «маленької людини», підняту Пушкіним в «Станційному доглядачі», Гоголь описує трагічну долю бедних, забитих людей. Разом з тим у їхньому житті він знаходить багато поетичного. Повести петербурзького циклу пронизані гуманізмом, живим співчуттям письменника до маленького скривдженим людям. Доля кожного з них - це або смішна, хоча й невесела, комедія, або важка драма. Сміх і гіркі сльози так злиті в повістях, що в читача створюється хвилююче враження трагізму життя «маленької людини», задавленого бюрократичним ладом кре-постническогогосударства.

(Весь твір…)

Ода - ліричний жанр. У ній, за словами Тредиаковского, “описується… матерія шляхетна, важлива, рідко - ніжна й приємна в мовленнях досить пиитических і чудових”. Її джерела - хорова лірика стародавніх греків. Створювалися врочисті оди, що славили велику подію або великого героя; анакреонтические - по імені давньогрецького поета Анакреонта, що оспівував радості й насолоди земного буття; духовні - “пре-ложения” псалмів; наприкінці XVIII в. з’явилися оди повчальні, філософські, сатиричні, оди-послання й оди-елегії. Але головне місце серед всіх видів займають урочисті оди.
(Весь твір…)

Почуття зобов’язання живих перед полеглими, неможливості забуття всього що происшли - основні мотиви військової лірики А. Твардовского. «Я живий, я прийшов з війни живий і здоровий. Але скільки я недораховуюся… скільки людей встигли мене прочитати й, може бути, полюбити, а їх немає в живі. Це була частина мене», - писав поет. «Я вбитий під Ржевом» - вірш, написаний від першої особи. Ця форма здалася Твардовскому найбільш відповідній ідеї вірша - єдності живих і полеглих. Загиблий солдат бачить себе лише «часткою народного цілого», і його хвилює, як і всіх, чиї «очі померкли», усе, що свершилось потім, після нього. Боязка надія на те, що «здійсниться слово клятви святий», виростає в міцну віру: нарешті-те потоптана «міцність вражої землі, настав довгоочікуваний День Перемоги

(Весь твір…)

У численних віршах, присвячених друзям і коханим, розкрилося розуміння поетом цих вищих життєвих цінностей, створені яскраві образи друзів і улюблених жінок. Дружба й любов для Пушкіна - супутники юності, вони виникають в «вихрі життя молодий» і супроводжують людину все його життя. Потреба Пушкіна в дружнім спілкуванні, у розумінні й підтримці друзів була настільки ж незмінної, як і потреба любити й бути улюбленим. Дружбу Пушкін розумів не тільки як відносини, що виникають між двома людьми. «Приятельство» для нього - це ціле коло людей, близьких «по долі», це «братерство», «наш сполучник», що зложився ще в ліцеї. Маніфест дружби - строфа з «19 жовтня»:

(Весь твір…)

Лірика Тютчева займає особливе місце в російської поезії. У свіжих і хвилююче притягальних віршах Тютчева краса поетичних образів сполучається із глубиною думки й гостротою філософських узагальнень. Лірика Тютчева - це маленька частка великого цілого, але ц маленьке сприймається не окремо, а перебуває у взаємозв’язку з усім миром і в той же час несучої в собі самостійну ідею

(Весь твір…)

Вірш «Смерть Поета» виявило Росії ім’я Лермонтова, і воно ж підняло молодого поета на величезну висоту. Вірш не залишився неоціненим сучасниками. Пізніше А. В. Дружинін скаже: «Коли загинув Пушкіна, перенесший стільки непереборних образ від суспільства, що ще не дозріло до його розуміння, - хлопчик Лермонтов у пекучому поетичному ямбі перший оплакав поета, перший кинув залізний вірш в особу тим, які поглумилися над пам’яттю великої людини. Немилість і вигнання, що пішли за першим подвигом поета, Лермонтов, тільки-но вишедший з дитинства, виніс так, як переносяться життєві негоди людьми залізного характеру, призначеними на боротьбу й панування».

(Весь твір…)