Одним з перших до теми «маленької людини» звернувся Олександр Сергійович Пушкін у повісті «Станційний доглядач». Читачі з особливим інтересом і увагою слухають оповідання Белкина, очевидця всіх викладених подій. Через особливу форму повести - довірчої бесіди - читачі переймаються тим настроєм, яке потрібно оповідачу-авторові-оповідачеві. Ми співчуваємо бідному доглядачеві. Віримо, що це самий нещасний клас чиновників, яких кожною скривдить, образить навіть без видимої потреби, а просто так, щоб довести, головним чином собі, свою значимість або на кілька хвилин прискорити своя подорож

(Весь твір…)

На початку послання Пушкін говорить про те, що швидко зникли надії, які виникли було в суспільстві в перші роки царювання Олександра I. Гне «влади фатальний» змушує людей передових поглядів і волелюбних настроїв з особливою гостротою почувати «покликання вітчизни» і нетерпляче очікувати «хвилини вільності святий». Поет призиває свого друга вітчизні присвятити «душі прекрасні пориви…», боротися за її волю. Наприкінці вірша поет з особою силою виражає віру в неминучість падіння самодержавства й у звільнення російського народу

(Весь твір…)

Пішла в минуле епоха похмурого середньовіччя з її суворим аскетизмом і войовничою релігійністю. Звичаї й забобони середньовіччя ще живі, але духовний вигляд людей, психологічний клімат суспільства докорінно міняється. У найбільш передових представниках свого часу, що звільнилися від строгих релігійних заборон, прокинулися вільні страсті. Вони радісно приймають життя, безоглядно віддаються насолодам, абсолютно розкріпачуються морально. Правда, індивідуалістична свідомість, егоїстичне прагнення «будь-що-будь» домогтися задоволення своїх бажань, здатність переступити через всі, погляд на будь-якого, що зустрічається на шляху як на перешкоду прирікають героїв на самітність і, в остаточному підсумку, на загибель

(Весь твір…)

Тема історичного минулого батьківщини завжди хвилювала Пушкіна і як поета, і як прозаїка. Їм були створені такий добутки, як «Пісня про віщого Олега», «Бородінська років щина», «Полтава». «Мідний вершник». «Борис Годунов». «Історія Пугачевского бунту» і, звичайно ж, «Капітанська дочка». Всі ці добутки описують різні історичні події, різні історичні епохи: починаючи з напівлегендарних подій, описаних у давньоруському пам’ятнику «Повість минулих літ», і закінчуючи зовсім ще свіжими в пам’яті поета і його сучасників подіями Вітчизняної війни 1812 року.

(Весь твір…)

Костянтин Георгійович Паустовский був теперішнім художником слова. Завдяки своєму таланту він міг перенести читача в будь-який куточок красивейшей країни - Росії. Недарма він багато подорожував. І воістину найкращі його добутки - про природу. Нас захоплюють авторське відчуття природи, його почуття, виражені геніальнимим російським мовою - мовою Пушкіна й Лермонтова, мовою Тургенєва. Ми бачимо представлені нашому погляду картини природи

(Весь твір…)

У свій час М.Горький посилено націлював увагу письменників до активного пізнання країни. Він думав, що нова соціалістична дійсність у її зв’язках з історією ще слабко вивчена й недостатньо освоєна художнім словом. Одну із книг К. Паустовского того років (”Кара-Бугаз”) він із задоволенням назвав “сміливим і вдалим досвідом” у важкій справі зображення “перспектив нашого будівництва” М. Горький уважала, що радянському читачеві вкрай необхідні добутки, “присвячені художньої популяризації наукових знань”, і навіть намітив трохи конкретних тим, що заслуговує розробки в першу чергу

(Весь твір…)

Створюється враження, начебто Калинов відгороджене від усього іншого -миру найвищим забором і живе якимось особливим, замкнутим життям. Островський сконцентрував увагу на найважливішому, показавши вбогість, дикість вдач російського патріархального побуту, - адже все це життя тільки й коштує на звичних, застарілих законах, які, мабуть, зовсім безглузді. “Темне царство” чіпко тримається за все старе, устояне. Це стояння на одному місці, застій. А застій можливий лише тоді, коли він підтримується людьми, що мають силу й владу

(Весь твір…)

Осінь 1859 року. Прем’єра в Московському Малому театрі. Великі актори грають п’єсу великого драматурга. Про цей добуток будуть написані трактати, у полеміці про нього зійдуться Н. Добролюбов і А. Григор’єв. Ця п’єса пройде по багатьом сценам миру, але все це буде пізніше, а поки Малий театр уперше ставить нову п’єсу А. Н. Островського «Гроза».

(Весь твір…)

Драма А. Н. Островського «Гроза» була опублікована в 1860 році, напередодні революційної ситуації в Росії. У добутку відбилися враження від подорожі письменника по Волзі влітку 1856 року. Але не якесь певне волзьке місто й не якісь конкретні особи зображені в «Грозі». Всі свої спостереження над життям Поволжя Островський переробило й перетворив їх у глибоко типові картини росіянці життя

(Весь твір…)