Антон Павлович Чехов - один із самих популярних прозаїків у світі. У літературу він увійшов як творець короткого оповідання. «Лист до вченого сусіда», що з’явилося в тисяча вісімсот вісімдесятому року, розкрило основні грані таланта письменника. Уже в першому оповіданні позначилося багато чого з того, що визначить художній стиль Чехова,- схований гумор, стислість і конкретність листа, знання психології людини. При цьому автор оповідання начебто зовсім усунутий - він не вимовляє від себе ніяких слів. Пройде кілька років, і молодий письменник заявить про себе цілим рядом зрілих добутків: «Унтер Пришибеев», «Товста й тонкий», «Смерть чиновника». Взрослел Чехов, і разом з ним ріс, заглиблювався гумор, зливався із сумними роздумами про сучасне життя. З Антоші Чехонте поступово формувався майбутній художник, майстер слова

(Весь твір…)

Палата № 6 - це флігель для божевільних у провінційній лікарні. І одночасно це спосіб-символ російської поліцейської державності. Придивимося уважно до опису палати - воно як би роздвоюється: чи те це божевільний будинок, чи те в’язниця. Реалізм на грані символу тріумфує й у портретах мешканців палати. От сторож Микита: «сувора, випита особа, що нависли брови, що надають особі вираження степової вівчарки». У Микити особа-символ, особа, типове й у лікарні для божевільних, і у в’язниці, і в поліцейській будці. Настільки ж багатозначні й характери хворих. Такий Громов, російський інтелігент, що страждає манією переслідування: «Досить найменшого шереху в сінях або лементу надворі, щоб він підняв голову й став прислухатися: не за ним чи це йдуть? Не його чи шукають?»

(Весь твір…)

А. П. Чехов - один з найбільших майстрів короткого оповідання. Ніхто не міг так мистецьки, як він, продовжити тему «маленької людини», його дрібних проблем, побуту, показати глобальну проблему людського буття. Сірість, дріб’язковість, міщанство, «футлярне життя» - все те, що так ненавидів Чехов, непримиренним ворогом чого був, поглинули суспільство кінця XIX століття, проникнули в усі сторони людського життя. Саме цьому присвячена трилогія, що складається з оповідань «Людин у футлярі», «Аґрус», «Про любов».

(Весь твір…)

Серед віршів Пушкіна видне місце належить тим, у яких поет з дивною поетичною силою й любов’ю малює картини рідної природи. Незрівнянний живописець природи, Пушкін сприймав її не тільки зірким оком художника й тонким слухом музиканта, але й люблячу свою батьківщину серцем гарячого патріота.

(Весь твір…)

Термін «внутрішнє мовлення» трактується в лінгвістиці досить широко, а саме як «загальне визначення всіх невимовлених думок». Традиційно виділяють два види внутрішнього мовлення: внутрішній монолог і внутрішній діалог. Внутрішнє мовлення як стилістичний прийом створення художнього образа відбиває особливості внутрішнього мовлення як форми мислення Її фізична сторона на відміну від зовнішнього мовлення зводиться до необхідного мінімуму: зміст домінує над значенням слів і починаються процес думки «згортками» - згорнутими образами, які розкриваються, розгортаються при виході в зовнішнє мовлення. Перехід до внутрішнього мовлення в тексті обумовлюється найчастіше особливим емоційним станом персонажа, зосередженням його думки на одному об’єкті

(Весь твір…)

Читачам і шанувальникам «Віршів про Прекрасну Даму» несподіван і дивними могли здаватися рядка про фабрику, про робітників, про експлуатацію. Однак вірш «Фабрика» не було випадковим для творчості Блоку. Воно з’явилося одним з перших ознак повороту до нової тематики, до нового сприйняття дійсності й цим епітет «чорний» викликає подання про похмуру, темну, лиховісну силу

(Весь твір…)

Цілком виразне подання про ранню лірику Блоку дадуть, на наш погляд, вірші «Я чекаю заклику, шукаю відповіді…», «Сутінки, сутінки весняні…», «Вірю в Сонце Завіту…», «Я, отрок, запалюю свічі…», «Входжу я в темні храми…», «Ми зустрічалися з тобою на заході…». «Вірші про Прекрасну Даму» -це вірші про ідеальну, піднесену любов, що поет випробовував до Л. Д. Менделєєвій. Разом з тим це містичне преклоніння перед Володаркою Всесвіту, про яку Блок читав у В. Соловйова. Послідовно й систематично Блок перекладає в «Віршах про Прекрасну Даму» свої «земні» почуття й «вищий», містичний^-містичний-ідеально-містичний план» .

(Весь твір…)

Антон Павлович Чехов увійшов у російську літературу на самому початку 80-х років XIX століття. Ця епоха була бідна великими історичними подіями й навіть стала називатися «застійними часами». Тому у творчості письменника відбилися й розчарування в порятунку й відновленні Росії, і переосмислення системи духовних цінностей. Вся художня діяльність Чехова - заклик до духовного звільнення й розкріпаченню людини. Голос внутрішньої волі, а не спроба знайти істину звучить практично в кожному його добутку. Письменник пише просто і ясно, зовсім не так, як Достоєвський і Толстой. Ця оригінальна особливість відбилася не тільки мовою оповідань і повістей, але й на сюжеті його добутків

(Весь твір…)

Одна з головних тем творчості Чехова - викриття «вульгарності вульгарної людини», особливо в побуті й настроях інтелігенції. Тема «Ионича» - зображення мертвотної сили обивательщини й вульгарності. Чехів розглядає історію утвореного, ділового лікаря Дмитра Ионича Старцева, що перетворилося в провінційній глухомані у відлюдна й черствого егоїста. Дія оповідання розвивається на тлі провінційного містечка з його одноманітним і нудним обивательським життям. Показуючи поступове переродження свого героя, Чехов дає тільки переломні епізоди його життя, три спадні щаблі

(Весь твір…)