Патрік Зюскінд Парфуми — C. 18

Розміщено Шкільні твори в 8 сентября 2014



.. Гренуй навчався виготовленню всіляких лосьйончиків та порошечків, туалетних та косметичних засобів, а також сумішей чаю та приправ, лікерів, маринадів і таке інше, одне слово,

Всьому, чого Бальдіні зі своїм величезним досвідом міг його навчити, навчався хоч і без особливого ентузіазму, але не ремствуючи і досить успішно.

Зате він якнайуважніше слухав і ретельно все виконував, коли Бальдіні інструктував його щодо виготовлення тинктур, екстрактів та есенцій. Міг невтомно чавити гвинтовим пресом гіркий мигдаль, чи товкти мускусні зернята, чи сікти амброві сірі грудочки, чи перетирати коріння фіалки, щоб настояти його потім у найякіснішому спирті. Він навчився користуватися фільтрувальною лійкою, з допомогою якої відділяють чисту олію цедри лимона від каламутних осадів. Навчився сушити трави та квіти на сітці, у теплому затінку, консервувати шурхотливе листя в обліплених воском горнятках та скриньках. Він опанував мистецтво виварювати помади, виготовляти настої, фільтрувати, концентрувати, освітлювати та ректифікувати.

Щоправда, майстерня Бальдіні не була розрахована на широке виробництво квіткової та трав’яної олії. Та й у всьому Парижі навряд чи знайшлася б достатня кількість свіжих рослин. Проте час від часу, коли на ринку можна було дешево придбати свіжий розмарин, шалфей, м’яту чи анісове насіння, або коли поступали великі партії ірису, кореня валеріани, кмину, мускатного горіха чи сухого цвіту гвоздики, у Бальдіні прокидався азарт алхіміка, і він витягав свій великий мідний перегінний куб з насадженим на нього конденсатором, який він називав “головою мавра” і з допомогою якого ще сорок років тому дистилював

Лаванду на південних схилах Лігурії та на верхів’ях Люберону. І поки Гренуй подрібнював сировину, Бальдіні метушився біля вимуруваної плити, на якій вже стояв мідний казан, добряче наповнений водою, бо швидкість переробки була альфою й омегою цієї справи. Вкинувши у воду рослини, він щільно насаджував на патрубок подвійні покришки - “голову мавра”, - після чого приєднував дві гумові рурки для притоку і відтоку води. За його словами, ця витончена водоохолоджувальна конструкція була змонтована ним не дуже давно, оскільки раніше, коли працювали ще в полі, все охолоджувалося звичайно з допомогою вітру. Потім він роздував вогонь.

Поступово у кубі закипало. І через кілька хвилин, спершу ніби неохоче, по краплі, потім тоненькою цівкою, дистилят витікав із третьої руки у підставлену Бальдіні флорентійську флягу. Спочатку він мав досить непринадний вигляд - як рідкий, каламутний суп. Але згодом, коли наповнену пляшку уже замінили іншою, відставивши її вбік, відвар розділявся на дві різні рідини: внизу відстоювалась квіткова чи трав’яна вода, а зверху плавав товстий шар олії. Тепер лишалось тільки обережно, через нижню шийку флорентійської фляги злити воду з ніжним запахом цвіту, щоб на дні залишалася чиста олія, есенція, запахуща суть рослини.

Гренуй був зачарований цим процесом. Якщо щось у житті й викликало у нього захоплення - звичайно, ззовні не помітне, приховане, що горіло холодним полум’ям, - то це був саме такий спосіб з допомогою

Вогню, води і пари та хитромудрої апаратури виривати у речей їхню духмяну душу. Ця духмяна душа, ефірна олія, була тим найкращим і єдиним, що його в речах цікавило. Нікчемні залишки: квіти, листя, шкуринки, плоди, барви, краса, свіжість та інший непотріб його не обходили. Це була лише оболонка, баласт. Це викидалося.

Час від часу, коли дистилят ставав водянисто-прозорим, вони знімали перегінний апарат з вогню і, відкривши його, витрушували розварений мотлох. Він був безформний і безбарвний, наче вимочена солома, наче вибілені кістки маленьких птахів, наче переварені овочі, розлізлий і бридкий на вигляд сльотавий, усе в ньому втрачало свій первісний вигляд, ставало трупно-мерзенне, та ще й зовсім позбавлене власного запаху. Вони викидали цей мотлох через вікно в річку, потім закладали свіжі рослини і, добавивши води, знову ставили апарат на вогонь. І знову в перегонному кубі починало кипіти, і знову стікав руркою у флорентійську флягу живлючий сік рослин. Це тривало цілу ніч. Бальдіні підкладав дров, Гренуй стежив очима за флягою, аж поки надходив час поміняти її.

Вони сиділи на табуретках біля вогню, у полоні незграбного агрегата, обидва зачаровані, хоча й з різних причин. Бальдіні насолоджувався палахкотінням вогню і червоними відблисками полум’я на міді, йому подобалося потріскування дров і булькання перегон-ного апарата, адже все було так, як колись. Це навіювало спогади та мрії. Він приносив з крамниці

Пляшку вина, бо жара викликала у ньому спрагу, а пити вино - це також було як колись. І він почав розповідати історії, яким не було кінця-краю, про те, що було колись. Про іспанську війну за спадщину, в якій йому довелося боротися з австрійцями; про ка-мізарів, з якими він наганяв страх на Севенни, про дочку одного гугенота в Естерлі, яка геть підкорилася його волі, сп’янівши від запаху лаванди; про лісову пожежу, яку він тоді мало не роздмухав і яка могла б охопити весь Прованс, бо на той час саме дув пронизливий містраль; розповідав він і про дистилювання, знову і знову про те, як просиджував ночі за цією справою десь на луках, при світлі місяця, за пляшкою вина і під звуки цикад, про лавандову олію, яку він тоді отримував, таку чисту й насичену, що її прирівнювали до срібла; про своє навчання в Генуї, про свої мандрівні роки і про місто Грас, де є стільки парфюмеріє, скільки в інших місцях шевців, і серед них є такі багаті, що живуть, мов князі, у розкішних будинках з тінистими садами й терасами і їдять у кімнатах, обшитих дерев’яними панелями, їдять з порцелянових тарілок золотими виделками та ножами і таке інше…

Ось такі історії розповідав старий Бальдіні, попиваючи вино, і від вина, вогню та від захоплення власними пригодами’ його щоки починали палати. Але Гренуй, сидячи здебільшого в затінку, зовсім його не слухав. Гренуя не цікавили ніякі старі історії, його цікавило лише те, що відбувалося у нього на очах. Він не зводив погляду з рурки, із якої тоненькою

Цівкою збігав дистилят. 1, дивлячись на нього, він уявляв себе ось таким перегінним апаратом, де все кипить і клекоче і з якого так само витікає дистилят, тільки ще кращий, новіший, незвичніший, дистилят тих вишуканих рослин, які він сам вивів у своїй уяві, які там квітували тільки для нього, але які могли б своїм дивовижним ароматом перетворити увесь світ у духмяний райський сад, де він міг би, - принаймні його нюх, - почуватися біль-менш пристойно. Стати великим перегінним кубом, який увесь світ затопить дистилятом його власного виробу, - це була заповітна мрія Гренуя.

У той час, коли Бальдіні, розпалений вином, розповідав дедалі неймовірніші історії про те, як було колись, заплутуючись у власних ілюзіях, Гренуй скоро заборонив собі непогамовні фантазії. Передовсім він викинув з голови образ великого перегінного апарата, а натомість почав розмірковувати, як застосувати щойно набуті знання для досягнення найближчої мети.

Минуло небагато часу, і він став фахівцем у галузі дистилювання. Він зрозумів - і його ніс допоміг йому в цьому більше, аніж правила Бальдіні, - що жар вогню має вирішальний вплив на якість дистиляту. Кожна рослина, кожна квітка, кожне дерево і кожен олійний плід вимагали особливої процедури. Часом треба було гнати на всіх парах, часом кип’ятити досить

Помірно, а деякі квіти віддавали свою духмяну суть, тільки коли потіли на найменшому полум’ї.

Не менш важливим був і сам процес приготування. М’яту й лаванду можна обробляти цілими оберемками, інше слід було ретельно перебрати, розчухрати, посікти, потерти, потовкти чи навіть піддати бродінню, перш ніж покласти до мідного казана. Але дещо взагалі не можна було продистилювати, за чим Гренуй дуже жалкував.

Бальдіні, помітивши, як упевнено Гренуй поводиться з апаратурою, віддав перегінний апарат у його повне розпорядження, і Гренуй скористався як слід наданою йому свободою. Якщо днями він змішував запахи парфумів, а також виготовляв інші ароматичні продукти, то ночами займався виключно таємничим мистецтвом дистилювання. У нього був намір створити зовсім нові духмяні речовини, аби з їх допомогою виготовити бодай деякі з тих ароматів, які він носив у своїй уяві. Спочатку він робив невеликі успіхи. Йому вдалося видобути олію із цвіту кропиви та хрінниці посівної, виготовити туалетну воду зі свіжо-надертої кори бузини та тисових гілок. Дистиляти, аромат яких майже не нагадував вихідних речовин, були все-таки придатні для подальшого застосування. Втім, траплялися речовини, для яких цей спосіб зовсім не годився. Гренуй спробував, наприклад, дистилювати запах скла, глинясто-прохолодний запах гладенького скла, який звичайні люди зовсім не відчувають. Назбиравши віконного скла та пляшок, він обробляв його - великі шматки, скалки, порошок -

Без анінайменшого успіху. Він дистилював латунь, порцеляну й шкіру, зерно і жорству. Дистилював просто землю.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций