Антонич Богдан-Ігор Васильович Велика подорож

Розміщено Шкільні твори в 25 августа 2014

Вибираюся в далеку подорож, і рож не дасть мені ніхто,

Й не бажаю ні від кого я нічого, й вже ніщо мене

Не лякає, хоч у очі зазирає заздрісно ліхтарень сто,

Що в вокзалі білім сторожко глядять крізь жовтих шиб пенсне.

Над станційним гамором, мов абажур, наложений склепіння лук.

Навкруги байдужі очі й обоятні постаті незнані,

Й кожна з них свій клунок має, й кожна з них несе життя свойого в’юк.

Зі собою тугу заберу свою та радість в чемодані.

Та не знаю, де поїду разом з сірою юрбою тих людей,

Де нас потяг завезе гойдаючи, немов малих дітей в колисці.

Срібні рейки-шпаги, вбиті в обрій; поїзд-кінь в ярмі залізних шлей.

Синя далеч хилиться над нами й сонце нам подасть на неба мисці.

А кондуктор, наче ніч, суворий прийде із повагою в купе

Й каже нам оправдати до існування право та наш лет.

На банальних лицях пасажирів чудування навкруги тупе,

Я подам тоді йому своє без ляку серце як білет.

Кожний день до ланцюга мандрівки раз у раз нам додає по ланці,

Та дарма, дарма стараюся пізнати, де кінець йому

І коли, коли наш поїзд стане, до останньої доїде станції

Та спокійно скриню неба з перемучених плечей здійму.



Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций