Ернест Хемінгуей Старий і море — C. 14

Розміщено Шкільні твори в 23 августа 2014







- Ау,- голосно мовив старий. Це слово не піддається перекладу і, певне, являє собою просто мимовільний вигук, що міг би вихопитися в людини, коли б цвях пробив їй руку й загнався в дерево.



- Galanos,- сказав він. Тепер він побачив і другий плавець, що виткнувся з води слідом за першим, і з тих трикутних брунатних плавців та з розгонистих помахів хвостами зрозумів, що то широкорилі акули. Вони збуджено мчали на дух крові й були такі знавіснілі з голоду, що раз по раз губили слід, тоді знов знаходили його й так само збуджено мчали далі. То, незважаючи на ті затримки, вони неухильно наближалися.



Старий припнув шкот, закріпив румпель і потягнувся по весло з прив’язаним до держална ножем. Він підняв весло як міг обережніш, бо руки його й досі пронизував пекучий біль. Старий кілька разів помалу зігнув і розігнув пальці, розминаючи їх. Тоді міцно затиснув держално, щоб руки одразу відчули весь біль і не здригнулися потім, а сам тим часом не спускав з ока акул. Він бачив їхні широкі плескаті голови, загострені на кінці, мов лопати, й великі, білі по краях грудні плавці. То були мерзенні й смердючі хижаки, стерв’ятники і вбивці, що з голоду могли вчепитися зубами й у весло чи в стерно човна, Саме ці акули відгризали лапи черепахам, які мирно дрімали на поверхні води, а дуже зголоднівши, нападали в морі й на людей, навіть коли ті не пахли риб’ячою кров’ю чи слизом.



- Ау,- сказав старий.- Galanos. Ну гаразд, пливіть ближче, galanos.



Акули підпливли ближче. Та нападали вони не так, як мако. Одна повернула вбік і зникла під човном, і аж тоді старий відчув, як затрусився човен, коли акула почала шматувати рибину. Друга якусь мить пильно дивилася на старого своїми вузькими жовтими очима, а потім, широко роззявивши заокруглені щелепи, з розгону вгризлася зубами в уже подертий перед тим риб’ячий бік. На самому вершечку її брунатної голови й спини, там, де головний мозок сполучається із спинним, було виразно видно рівну лінію, і старий увігнав свій прив’язаний до весла ніж саме в те місце. Тоді висмикнув ножа й ударив знову, цього разу - в жовті, мов у кота, акулячі очі. Акула миттю відірвалася від риби й безгучно пішла під воду. Вже конаючи, вона хапливо ковтала те, що встигла урвати.



Тим часом човен і далі трусився - то перша акула люто шматувала рибину,- і старий попустив шкот, щоб нахилити човен на бік і дістатись до акули. А коли нарешті побачив її, то перегнувся через борт і вдарив ножем. Та влучив у м’яке, і, наразившись на цупку шкіру, його ніж тільки ледь проштрикнув її. Від цього удару біль пронизав старому не лише руки, а й плече. Акула тут-таки виринула, але тільки-но вона вистромила з води пащу і знову вчепилася в рибину, старий завдав їй удару просто в плескате тім’я. Потім висмикнув ножа й ударив ще раз у те саме місце. Акула, зімкнувши щелепи, й далі висіла на рибині, і тоді старий штриконув її в ліве око. Та вона все не відпускала рибини.



- Ні? - мовив старий і вгородив ножа між мозком і хребтом. Тепер зробити це було неважко, і він відчув, як лезо розітнуло хрящ. А тоді перевернув весло лопаттю донизу й застромив проміж акулячі щелепи, щоб розімкнути їх. Він кілька разів повернув лопать і, коли акула, відірвавшись від рибини, ковзнула у воду, сказав:



- Отак, galano. Кермуй униз, на цілу милю. Там побачишся зі своєю подругою - чи, може, то твоя мати.



Старий обтер лезо ножа й поклав весло в човен. Потім натягаув шкот і, коли вітрило напнулося, скерував човен у попередньому напрямі.



- Мабуть, вони забрали добру чверть моєї риби, та ще й найкращий м’якуш,- мовив він.- Нехай би вже усе воно було вві сні, і щоб я ніколи не зловив цієї риби. Мені шкода, рибо, що так сталося. Все пішло шкереберть.



Він замовк і вже й дивитися не хотів на свою рибину. Знекровлена й вимочена у воді, вона скидалася кольором на тьмяне срібло із зворотного боку дзеркала, проте смуги ще видніли.



- Не треба було мені, рибо, запливати так далеко,- сказав старий.- І задля тебе, і задля себе не треба. Ти вже пробач.



“Годі,- спинив він себе подумки.- Подивись-но краще, чи не порізаний шнур, яким прив’язано ножа. А тоді дай раду рукам, бо буде ще й не таке”.



- От коли б я мав чим нагострити ножа,- сказав він, обмацавши шнур на держалні весла.- Треба було взяти з собою брусок.



“Тобі багато чого треба було взяти з собою,- подумав він.- Але ти, старий, нічого не взяв. А тепер не час думати про те, чого в тебе нема. Подумай краще, що можна вдіяти з тим, що є”.



- Облиш ти свої добрі поради,- мовив він.- Набридло вже.



Затиснувши румпель під пахвою, він спустив у воду обидві руки, а човен тим часом плив собі вперед.



- Та, остання, погризла бозна-скільки м’якуша,- сказав старий.- Зате човен іде тепер куди легше.



Йому не хотілося думати про знівечене черево рибини. Він знав, що за кожним струсом човна акула уривала чималий шмат і що тепер за рибиною тягнувся широченний, мов автострада, слід, який могли почути всі акули в морі.



“Цієї риби людині вистачило б, щоб прожити цілу зиму,- подумав старий.- Ет, не думай ти про це. Відпочивай собі й спробуй дати лад рукам, щоб відборонити хоч те, що від неї лишилося. Дух крові од моїх рук - суща дрібниця, як порівняти з тим, що розходиться по воді. Та й не так уже багато крові з них точиться. А лівій кровотеча навіть на користь - може, корчі не братимуть.



Про що ж мені тепер думати? - запитав він сам себе.- Нема про що. Атож, треба ні про що не думати й чекати на нових акул. Шкода-таки, що все це не сон,- подумав він.- Але хто ж знав? Усе могло бути й добре”.



Акула, що наближалася тепер, була теж широкорила і йшла одинцем. Йшла, мов свиня до корита, коли б свині мали таку пащу, в якій вільно могла вміститися людська голова. Старий дав їй час вчепитися в рибу, а тоді вдарив просто в мозок прив’язаним до весла ножем. Та акула, перевертаючись на спину, шарпнулася назад, і лезо ножа вломилось.



Старий сів на місце й узявся за румпель. Не глянув навіть, як акула поволі йде на дно - спершу така ж велика, як на поверхні, потім дедалі менша й зрештою зовсім крихітна. Він завжди спостерігав це видиво, мов заворожений. Та тепер і не глянув.



- У мене ще є ості,- мовив він.- Та з них користі мало. А ще маю двоє весел, румпель і кийок.



“Тепер уже вони мене здолали,- подумав він.- Я надто старий і не можу вбивати акул кийком. Та все-таки спробую битися, поки маю весла, кийок і румпель”.



Він знову спустив руки за борт, щоб мокли в солоній воді. Заходив вечір, а старий і далі бачив лише море та небо. Хмари тепер пливли куди швидше, ніж раніш, і він сподівався невдовзі угледіти берег.



- Знесилів ти, старий,- сказав він.- Нутром знесилів. Акули з’явилися знов аж перед заходом сонця. Старий побачив, як їхні брунатні плавці розтинають воду там, де за рибою мав тягтися той широкий слід. Акулам не треба було й винюхувати його. Вони чимдуж гнали поряд просто до човна.



Старий закріпив румпель, прив’язав шкот і нахилився по кийка, що лежав під кормою. То було держално, відпиляне від зламаного весла, завдовжки десь два з половиною фути. Ним можна було вправно орудувати, лише взявшись за кінець однією рукою, бо далі заважало кільце; і старий міцно обхопив кийок правою рукою, не спускаючи з ока акул, що стрімко наближалися до човна. Обидві були galanos. “Треба дати першій добре вчепитися в рибу, а тоді торохнути по кінчику носа або в саме тім’я”,- подумав старий.



Обидві акули підпливли до риби водночас, і, побачивши, як ближча до нього розімкнула щелепи й увігнала їх у сріблястий риб’ячий бік, старий високо заніс кийка і щосили молоснув акулу по широкому тім’ю. Він відчув, як кийок влучив у щось туге й пружне. Але відчув і міцну твердінь кістки й тоді вдарив ще раз - по кінчику носа, і акула, відірвавшись від риби, ковзнула у воду.



Тим часом друга вже урвала шмат рибини й тепер примірялася знов, широко роззявивши пащу. Старий встиг побачити в неї на зубах білі клаптики риб’ячого м’якуша, а в наступну мить вона вже ткнулася пащею в рибину й зімкнула щелепи. Він замахнувся і вдарив, але кийок відскочив від акулячої голови, і акула, лише позирнувши на старого, відірвала ще шмат м’якуша. Коли вона хильнулася вбік, щоб проковтнути вхоплене, старий ударив знову, але відчув під кийком ту саму тугу пружність.



- Іди сюди, galano,- сказав старий.- Іди сюди ще. Акула знов накинулась на рибину, і старий ударив її в ту мить, коли вона зімкнула щелепи. Ударив потужно, занісши кийка як міг вище. Цього разу він влучив у кістку при основі черепа, а тоді поцілив знов у те саме місце, і акула, мляво хапнувши шмат м’якуша, відірвалася від риби й пірнула в море.



Старий чекав нового наскоку, але жодна з акул не показувалась. Потім він побачив, як одна ходить колами біля самої поверхні.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций