Антонич Богдан-Ігор Васильович Дно тиші

Розміщено Шкільні твори в 13 августа 2014

Сліпуче чорний вугіль ночі, глиб і серця шахта,

Природи дно — дно таємниці й неба синє лоно;

Лящить у вухах сон — зім’ята та подерта плахта,

І дзвоніть в темряві співуче серце телефону.

Так будиться хаос забутий літ дитячих світу,

З-поза свідомості запони дивиться прадавнє,

Мов озеро, чарує в сріблі заля, й синім квітом

Проломаний удвоє місяць на долівці в’яне.

І темне місячне ядро з твердої шкаралущі

Вилускують долоні тиші, що усе загорнуть.

Дівчат кирпатий янгол рає, й час статуї кришить,

Лиш труби мегафонів сяють, мов тюльпани чорні.

4 січня 1936.



Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций