Рафаель Сабатіні Одіссея капітана Блада — C. 13

Розміщено Шкільні твори в 7 августа 2014







- Звичайно,- погодився Блад.- Але однієї сміливості для цього замало. Потрібні гроші. За шлюпку, напевне, треба заплатити не менше двадцяти фунтів стерлінгів. А де їх узяти?



- Гроші будуть. Це буде позичка, яку ви повернете нам… повернете мені, коли зможете.



Те зрадницьке “нам”, так раптово виправлене, підтвердило здогад Блада, що другий бріджтаунський лікар теж замішаний у цій справі.



Вони наближались до людної частини молу. Коротко, але красномовно Блад висловив колезі свою подяку, хоча й знав, що той на неї не заслуговує.



- Ми поговоримо про це ще завтра, сер,- закінчив він.- Ви запалили в мені вогонь надії. [51]



Цими останніми словами принаймні Блад сказав щиру правду. Почував він себе так, як почуває людина, перед якою несподівано розчинилися двері темної в’язниці, де вона приречена була провести все своє життя.



Блад хотів скоріше лишитися на самоті, щоб хоч трохи вгамувати своє хвилювання і. ясніше спланувати, що робити далі. Треба неодмінно порадитися з ким-небудь і він уже знав, з ким саме. Для такої подорожі потрібен штурман, а штурманом був Джеремі Пітт. Так от насамперед треба порадитися з молодим штурманом, кого залучити до цієї справи, якщо тільки будуть охочі.



Весь день під впливом нових сподівань голова Блада йшла обертом. Він не міг дочекатись, коли настане ніч, яка дасть йому можливість обговорити справу з Піттом. Не встигло ще й смеркнути до ладу, як Блад уже був на просторому подвір’ї, обгородженому частоколом, за яким стояли халупи рабів і великий білий будинок наглядача. Тут йому пощастило непомітно перекинутись із Піттом кількома словами.



- Сьогодні ввечері, коли всі поснуть, приходь до мене. Я щось маю тобі сказати.



Той здивовано глянув на Блада. Багатозначний тон цих слів пробудив його від тривалого сну цілковитої байдужості, в який він останнім часом безпробудно поринув через нелюдські умови життя. Пітт кивнув головою, і вони розійшлися.



Шість місяців життя на плантаціях Барбадоса знівечили тіло й душу молодого моряка. Від його колишнього запалу та енергії не лишилося й сліду, обличчя його зів’яло, очі потьмарились, і ходив він якось лякливо, зіщулившись, ніби незаслужено побитий пес. Юнак вижив, стерпівши всі муки голоду і каторжно виснажливої праці на цукрових плантаціях під нищівним сонцем і нагаєм наглядача. Та дорогою ціною зберіг він життя, втративши всі людські почуття і дійшовши мало не до рівня тварини. Проте, як видно, людська душа в ньому ще не заснула назавжди, хоча й скам’яніла у відчаї,- вона враз стрепенулась від отупіння, прокинулась, тільки зачувши слова Блада, і заплакала:



- Втеча? - захлинаючись вимовив Піт.- О боже! - І, обхопивши голову руками, заридав, як дитина.



-: Тс-с! Заспокойся! Не треба! - пошепки втішав його стривожений Блад. Він ближче присунувся до Пітта і ніжно поклав руку йому на плече.- Ради бога, візьми себе в руки. Якщо нас почують, нам не минути побоїв. [52]



Одним із привілеїв Блада було те, що жив він у окремій халупі, де зараз вони й сиділи тільки вдвох. Однак халупа ця була сплетена з лози і обмазана тонким шаром глини, а двері були з бамбукових палиць і пропускали найменший звук. Хоч табір і поринув у глибокий сон - було вже далеко за північ,- проте кожної хвилини міг наскочити наглядач. Пітт зрозумів це і вгамував раптовий вибух почуттів.



Після цього вони ще довго шепталися. Надія знову запалила згаслий до того розум Пітта. Вони вирішили, що до цієї справи треба залучити чоловік шість-десять.



Серед двох десятків прихильників Монмута, яких купив Бішоп, слід вибрати найкращих з тих, кому пощастило вижити. Бажано б мати людей, які знають море. Але таких було тільки двоє, та й ті недосить обізнані з технікою морської справи. Це Хагторп, який служив у королівському флоті, і Ніколас Дайк, що був молодшим офіцером за часів покійного короля. Був ще й третій - гармаш Огл.



Перед тим як розійтися, друзі домовились, що Пітт почне з цих трьох, а потім завербує ще шість-сім чоловік. Він повинен діяти дуже обережно, ретельно перевіряючи людей, перш ніж довірити їм що-небудь, щоб викриття однієї якоїсь деталі не могло знищити всього плану. Працюючи разом із своїми товаришами на плантації, Пітт матиме всі можливості непомітно викласти їм суть справи.



- Будь обережний,- було останнє напучення Блада.- Тихше їдеш - далі будеш. І пам’ятай, що коли засиплешся, то загине вся справа, бо ти єдиний штурман серед нас, а без тебе годі буде й думати про втечу.



Пітт запевнив Блада, що все зрозумів, потім потай прокрався до своєї халупи і впав на солому, яка правила йому за постіль.



Наступного ранку Блад зустрівся на пристані з дуже збудженим Вакером. Той всю ніч думав про справу і пообіцяв дати Бладу тридцять фунтів стерлінгів на купівлю шлюпки для втечі. Блад, як годилося, подякував, нічим не виказуючи, що йому добре відома справжня причина такої щедрості свого колеги.



- Не гроші мені потрібні,- сказав він,- а сама шлюпка. Бо хто зважиться продати мені шлюпку і накликати на себе кару, яку обіцяно в наказі губернатора? Ви, звичайно, читали його?



М’ясисте обличчя Вакера враз спохмурніло. Він заклопотано шкріб підборіддя. [53]



- Так, читав… Але я сам аж ніяк не збираюся діставати вам шлюпки. Про це обов’язково довідаються. А покарання суворе - ув’язнення і штраф двісті фунтів стерлінгів. Це розорить мене. Розумієте?



Спалах надії в душі Блада почав згасати. Тінь відчаю впала на його обличчя.



- В такому разі…- промовив він розгублено.- Нічого не можна зробити.



- Ні, ні становище не таке вже й безнадійне,- доктор Вакер якось не до речі посміхнувся, не розмикаючи уст.- Про це я подумав. Ви подбайте, щоб той, хто купить шлюпку, поїхав разом з вами, тоді йому не доведеться відповідати.



- Але хто ж поїде зі мною, крім таких самих невільників, як я? А чого не можу зробити я, того не зроблять і вони.



- А хіба на острові тільки невільники, є ж і засланці. Кілька чоловік відбувають строк за борги; вони були б раді розпрямити крила. Приміром, такий чоловік, як Нетталл, корабельний тесля, радо скористався б з нагоди втекти.



- Але його можуть запитати - звідки в нього, в боржника, гроші на шлюпку?



- Звісно, можуть. Та коли все зробити як слід, із розумом, то - лови вітра в полі,- питати буде нікого.



Блад кивнув головою, стверджуючи, що все зрозумів, і лікар, узявши його за рукав, докладно розповів про свій план.



- Ви одержуєте від мене гроші і негайно ж забуваєте, що їх дав я. Коли вас спитають, то можете сказати, що у вас в Англії є друзі або родичі, які переслали гроші одним із ваших пацієнтів, ім’я якого ви, як людина честі, ні в якому разі не відкриваєте.



Сказавши це, він замовк і запитально глянув на Блада. Блад кивнув на знак згоди. Тоді лікар з полегкістю зітхнув і заговорив знову:



- Але запитань ніяких не буде, коли ви діятимете з розумом і обережно. Домовтеся про все з Нетталлом. Прийміть його в своє товариство - корабельний тесля стане вам у великій пригоді. Доручіть йому підшукати придатну шлюпку. А самі заздалегідь підготуйтесь, щоб, як тільки прибуде шлюпка, негайно ж тікати, до того, як почнуться неминучі допити. Розумієте?



Блад аж надто добре зрозумів його, і не минуло й години, як він уже зустрівся з Нетталлом і з’ясував, що той, як передбачав Вакер, справді схильний тікати. Вони домовились, [54] що Нетталл знайде потрібну шлюпку, а Блад негайно ж дасть гроші на неї.



Однак розшуки затягнулися довше, ніж сподівався Блад, якому лишилось тільки чекати, носячи в кишені камзола, позичене золото. Тільки наприкінці третього тижня Нетталл, з яким Блад тепер бачився щодня, повідомив, що він знайшов придатний човен і що власник хоче за нього двадцять два фунти. Того ж таки вечора на березі, сховавшись від людських очей, Пітер Блад передав потрібну суму своєму новому спільникові, і Нетталл пішов закінчувати купівлю. Він повинен був привести шлюпку наступного дня ввечері до пристані, де під захистом ночі до нього приєднаються Блад та інші товариші.



Нарешті все було готове. У порожньому бараці, де ще недавно були поранені полонені, Нетталл сховав необхідні запаси: центнер(1) хліба, кілька кругів сиру, барильце води, кілька пляшок канарського вина, компас квадрант(2), морську карту, пісковий годинник, лаг, шнур, деякі теслярські інструменти, ліхтар і свічки. В таборі засуджених теж усі приготувалися. До цієї рискованої справи, крім Хагторпа, Дайка і Огла, після ретельного відбору залучили ще вісім чоловік. У халупі Пітта, де жило, крім нього, п’ятеро засуджених бунтівників, які теж вирішили спробувати вирватися на волю, протягом тих ночей чекання потай сплели мотузяну драбину, щоб з допомогою неї перелізти через частокіл. Імовірність викриття була, власне, незначною, адже все робилося тихо. Особливих заходів для охорони невільників не вживалося, обмежувались тим, що на ніч усіх замикали в таборі, обгородженому високим парканом.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций