Карл-Гайнц Тушель Непримітний містер Макгайн — C. 10

Розміщено Шкільні твори в 2 августа 2014





- На жаль,- замислено кинув Чарлз Гарднер. Він натиснув цифрову комбінацію, але й тепер нічого не сказав про необхідність перерахування дати.

У Джейн були сумні очі, коли вони ходили по кімнатах, але вона мовчала. Цього разу Чарлз довше пробув у лабораторіях і коморах; він пояснював цікавому репортерові призначення то того, то іншого приладу і потай іще більше, ніж минулого разу, схилявся перед багатогранністю інтересів небіжчика. Аж за годину вони дійшли до робочого кабінету й посідали там, трохи втомлені.

- Я не розумію одного,- сказав репортер,- якщо вже людина так витрачається, то має ж це дати хоча б якийсь результат!

- Ви не знаєте вчених, - заперечила Джейн.- Вони інколи можуть бавитися, як діти, от тільки іграшки в них дорожчі й небезпечніші.

Та репортер не задовольнився цим поясненням.

- І все ж дитина будує з кубиків вежу - маєте вежу. Або, коли вона розсипалася, тоді навкруги валяються кубики. А тут ані вежі, ані дощечок.

- А я теж не розумію,- зізнався Гарднер.- Я не бачу передусім ніякої системи в багатьох сферах, що ними захоплювався Баткінс. Повинен же бути хоч якийсь зв’язок. Він завжди залюбки щось майстрував. Наукове приладобудування завдячує йому чимало ідей. А коли він майстрував якісь прилади, то - які? І де вони?

- Мають же бути якісь нотатки, листування, замовлення, квитанції,- сказала Джейн.- Ти краще знав його: він любив порядок?

- Фанатично! - відповів Чарлз.

Джейн підвелася й підійшла до вмонтованих у стіни полиць, заставлених книжками. В одній із розташованих під полицями шаф заввишки до пояса людині Джейн знайшла стосик папок. Вона розкрила кілька і стала гортати.

- Газетні вирізки. Знову вирізки. Тут так само. Стоп, ось тут рахунки… Продукти, промислові товари. Тут рахунки на поставки лабораторного обладнання. Одна, друга, третя папка - повні. Ти можеш цим поцікавитися, Чарлі; може, тут щось знайдеться. А що тут? Листування з науковими установами. За це візьмусь я. Генрі, ви зумієте приготувати в отій механізованій кухні каву для всіх? Гадаю, ви знайдете там усе, що потрібно, він любив каву.

Тимчасом як Джейн і Чарлз узялися до паперів, репортер зазнав на кухні чимало всіляких пригод серед безлічі приладів та кнопок, що про їхнє призначення можна було лише здогадуватись, а тоді експериментувати, натискуючи їх одна за одною. З шафами якось іще вийшло, вони відчинялися й виставляли перед очі свій вміст. Але крім шаф, там було ще щось на зразок цілої поточної лінії невисоких білих блоків, що в них, удавшися до фантазії, можна було впізнати плиту, всипану безліччю скляних віконець, кнопок і клавіш. Тільки-но він для спроби на щось натиснув, як усередині машинного устаткування почало щось булькати і за хвилинку перед ним з’явилося зварене яйце.

Він спробував вирішити проблему аналітичним шляхом. Якщо старий Баткінс любив пити каву, то він напевне робив це частіше, ніж споживав їжу. Тому блок з обладнанням, що виготовляє каву та напої, має бути десь неподалік від дверей. До того ж господар жив сам, отже, готував каву не кавниками, а чашечками. Таким чином, отвір того приладу повинен бути саме такого розміру, щоб через нього пройшла чашка. Роздивившися, Вілкінс знайшов ділянку, що здавалася найбільш придатною для такого використання. На посуд він не натрапив у жодній з шаф,- певне, він подавався разом із кавою. Репортер натиснув на першу кнопку - всередині почулося неголосне гудіння, може, від кавомелки. За якусь хвилю частина поверхні опустилася вниз, а коли цей мініатюрний ліфт з’явився знову, на ньому стояла чашечка з кавою. “Отак”, - подумав репортер і взяв чашку. А тепер ще раз! Він натиснув кнопку вдруге. Та цього разу збоку відскочила якась заслінка. Він зазирнув і побачив лійку, що поблискувала зсередини металом. Виходить, кава скінчилася! Він згадав, що в одній із шаф бачив пакуночок з кавою, дістав його, насипав у кавомелку, засунув заслінку, і весь процес відбувся знову з самого початку. Вілкінс замовив третю чашку, а дві готові відніс до кабінету.

- Ну, з’ясували ви хоч щось? - запитав він, коли приніс останню чашку.

Чарлз Гарднер невдоволено згорнув папку і взяв у руки папірець, на якому він дещо занотовував.

- Хіба в цьому можна щось добрати? - поскаржився професор.- Тут таке нагромадження: молекулярна електроніка, протези, гідравлічні пристрої в техніці мініатюризації, паливні елементи, пінопласт і пластикові плівки, спеціальне дослідження про мистецтво скульптури, мініатюрні рецептори найрізноманітніших видів і всілякі прилади високої частоти, інструменти й різний металевий брухт.

- Про рецептори тут є листування,- додавала Джейн.

- А що таке рецептори? - поцікавився репортер.

- Це вимірювачі в найширшому значенні слова,- відповів Чарлз.

- Так би мовити, очі й вуха техніки, - пояснила Джейн.- Включаючи, до речі, й рецептори світлові, звукові й запахові.

- Скільки це коштувало грошей! Яка ціна цьому всьому? Ви повинні скласти рахунок, містере Гарднер!

Чарлз Гарднер сердито пирхнув.

- Ви мене збили з думки, я вже був натрапив на слід! - дорікнув він репортерові.

- Ще згадаєш! - заспокоїла його Джейн.- Спершу випиймо каву!

Вони з насолодою смакували міцний напій. Генрі Вілкінс бачив, що Джейн і Чарлз Гарднери й далі напружено думають, і став роздивлятися різне читво, що привернуло його увагу ще під час перших відвідин цього дому. Раптом він завмер з подиву, взявши один з журналів і погортавши його. А тоді схвильовано вигукнув:

- Тут докладно описано пограбування банку, яке нещодавно наробило стільки галасу - двадцять тисяч у сміттєвому баку! Пам’ятаєте? Тільки нічого не написано про сміттєвий фінал!

- Краще підіть і приготуйте ще кави, замість того щоб увесь час заважати! - урвав його Чарлз.

- Так, будь ласка,- сказала Джейн.- І не ображайтеся, прошу вас, на тон; він завжди буває дуже чемний, та лише доти, доки йому не заважають думати,- це щось на зразок професійної хвороби.

- Залюбки,- весело відповів репортер.- А щодо тону, то я ще й не до такого звик. Але знаєте, що мене вражає? Коли ваш старий приятель був такий охочий до майстрування, то чого він не зробив собі робота, що слугував би йому?

- Стривайте! - раптом гукнув дуже голосно Чарлз.- Ви щасливець! Звичайно! Він створив собі робота! Це, любі мої, саме та точка, в якій збігаються всі оті чудні замовлення, рецептори і пінопласт із технікою скульптури!

- Але де ж він? - здивовано запитала Джейн.

Репортер кашлянув і звернувся до Чарлза:

- Ви, здається, говорили про якесь парі? Чарлз Гарднер напруживсь, як струна.

- Ні, це не може бути правдою! - прошепотів він. Помовчавши трохи, він повів далі:- А проте - тоді все збігається. Баткінс будує робота, що на вигляд не відрізняється від людини, і вмонтовує в нього здатний навчатися комп’ютер. Потім він напаковує його оцією бульварщиною, у якій є все, що відповідає елементарним уявленням про американський спосіб життя і примітивну повсякденну практику. Коротше кажучи, таким чином він немовби добув собі дикуна, розум якого ще не діткнутий цивілізацією. Додайте до цього ще певні технічні знання.- Чарлз Гарднер аж застогнав.

- А тоді роботові надокучила опіка, і він подався в мандри! - гукнув репортер.

- Ні, почуттів у нього безперечно немає, наукові експерименти не досягли ще цього. Але він не раз фіксував спосіб поводження в’язнів, що втікали з місця ув’язнення,- це можна прочитати в будь-якому детективі; і йому залишалося тільки скопіювати цю поведінку відповідно до обставин.

- Стривайте-но, - втрутився репортер. - Чому він просто не пішов з дому, коли Баткінс був відсутній?

- Баткінс не відкрив йому шифру. І наскільки я його знаю, він і робота запрограмував так, що той не міг безпосередньо, якоюсь дією завдати шкоди людині. Він не хотів чинити комусь зла, а прагнув тільки створити щось на зразок сатиричного доказу.

- А робот усе детально простежив і спостеріг, як треба використати єдиний шанс - саме в ту мить, коли двері були відчинені.

- Слушно! Та в ту мить на дверях стояв його господар, що міг би покликати його назад, навіть коли б йому пощастило вислизнути в двері. Про головний рубильник він або вже знав, або відкрив йото практично, а для висновку, що відключення струму припиняє всі дії, зокрема й дію дверного механізму, в цьому будинку досить знань першокласника.

- А потім він вийшов з дому і став на практиці здійснювати те, що вичитав у детективах! - прошепотів репортер.- Оце-то історія!

Тільки Джейн залишалася незворушною.

- Ви говорите так, ніби все доведено на фактах,- дорікнула вона чоловікам.- Для мене це й досі залишається тільки припущенням - певна річ, не без правдоподібності.

- Тобто? - запитав репортер розчаровано.

- Я вважаю, що ми недооцінюємо труднощі, пов’язані з виготовленням такої речі. Як ти гадаєш, Чарлі?

- Ну, звісно,- неохоче підтвердив той. - Труднощів тут вище голови. Насамперед тому, що багато питань довелося б вирішувати зовсім по-новому, і йдеться не лише про комп’ютер. Але ж Баткінс був геній із слонячою працездатністю.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций